Постанова № 41029487, 07.10.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2014 року Справа № 876/7480/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді Святецького В.В.

суддів Довгополова О.М., Гудима Л.Я.,

з участю секретаря судового засідання Баранкевич А.В.,

представника позивача Мокляк Г.Я.,

представника відповідача Ляховича Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства ,,Дятьківці" до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

17 вересня 2012 року приватне акціонерне товариство (ПрАТ) ,,Дятьківці" звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби (далі - Коломийська ОДПІ) від 12 червня 2012 року за №0000082200 та №0000092200.

Постановою від 11 квітня 2013 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд позов задовольнив в повному обсязі.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Коломийська ОДПІ подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на доводи податкового органу про те, що тільки в деяких товарно-транспортних накладних у графі ,,Автопідприємство" вказаний перевізником ФОП ОСОБА_3, а в більшості товарно-транспортних накладних зазначені інші фізичні та юридичні особи. За таких обставин не підтверджується факт надання транспортних послуг позивачу саме ФОП ОСОБА_3, а тому позивач протиправно відніс до складу валових витрат витрати по господарських операціях з ФОП ОСОБА_3 та суми ПДВ до податкового кредиту по цих операціях.

З огляду на викладене податковий орган вважає правомірними податкові повідомлення-рішення, а тому просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник податкового органу в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив вимоги апеляційної скарги та просить залишити скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга належить до задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що на підставі висновків планової виїзної документальної перевірки ПрАТ ,,Дятьківці" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, оформленої актом №592/220/13640534 від 25.05.2012 року, Коломийська ОДПІ 12 червня 2012 року прийняла податкові повідомлення-рішення за №0000082200, яким збільшила позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 80256,00 грн. та №0000092200, яким збільшила позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 86014,00 грн., з яких 79164,00 грн. основного платежу та 6850,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Висновки податкового органу базуються на тому, що підприємство позивача на порушення вимог підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу (ПК) України допустило заниження податку на прибуток за ІІ квартал 2011 року в сумі 64350,00 грн. та за ІІІ квартал 2011 року в сумі 15906,00 грн..

Крім того, на порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 ПК України позивач допустив заниження податку на додану вартість на загальну суму 79164,00 грн., в тому числі: за квітень 2011 року в сумі 6697,00 грн.; за травень 2011 року в сумі 45938,00 грн.; за червень 2011 року в сумі 12831,00 грн.; за липень 2011 року в сумі 6175,00 грн.; за вересень 2011 року в сумі 6175,00 грн.; за жовтень 2011 року в сумі 1191,00 грн..

Таких висновків відповідач дійшов на підставі того, що під час перевірки ПрАТ ,,Дятьківці" встановлена відсутність у ФОП ОСОБА_3 необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині надання транспортних послуг.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржені податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що операції з придбання підприємством позивача у вказаного контрагента транспортних послуг мали реальний характер, а тому позивач правомірно відніс до складу податкового кредиту суми ПДВ по вказаних господарських операціях та правомірно сформував валові витрати по цих операціях.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, не відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права та є помилковими.

Так, з матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що ФОП ОСОБА_3 зареєстрований Рокитнянською районною державною адміністрацією Київської області 01.03.2010 року, перебуває на обліку в Рокитнянській МДПІ та з 05.08.2010 року зареєстрований платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом платника ПДВ - 100296193.

30 листопада 2005 року Головна державна інспекція на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України видала ОСОБА_3 отримав ліцензії Серія НОМЕР_1 на право надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

19 квітня 2011 року ПрАТ ,,Дятьківці" уклало договір № 36/04/11 з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 на перевезення вантажів.

Згідно пункту 2 договору та укладених додатків до договору вартість перевезення становить: - перевезення 1 тони ячменю становить 300 грн. в т.ч. ПДВ; перевезення 1 тони солоду становить 250 грн. з ПДВ по маршрутах м. Коломия - Київ - Коломия; Коломия-Київська область - Коломия; - перевезення 1 тони ячменю по маршруту Полтавська область - м. Коломия становить 320 грн. в т.ч. ПДВ; - перевезення 1 тони ячменю по маршруту Черкаська область - м. Коломия становить 320 грн. з ПДВ.

Виконання умов договору оформлене актами прийому-здачі виконаних робіт-надання послуг по перевезенню вантажу згідно договору № 36/04/11 від 19.04.2011 року.

На підставі виписаних ФОП ОСОБА_3 рахунків ПрАТ ,,Дятьківці" перерахувало на його розрахунковий рахунок в банку кошти в сумі 418726,00 грн. (з ПДВ) та віднесло до складу валових витрат за ІІ та ІІІ квартали 2011 року суму сплачених коштів в розмірі 348939,00 грн. (без ПДВ).

На підставі виписаних ФОП ОСОБА_3 податкових накладних ПрАТ ,,Дятьківці" віднесло до складу податкового кредиту за квітень, травень, червень, липень, серпень та вересень 2011 року ПДВ в розмірі 79164,00 грн.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу (ПК) України визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності (пункт 198.1).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6).

Відповідно п. 201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, та їх використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, яка призводить до руху активів (майна, коштів тощо) платників податків у процесі її здійснення.

У разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Також апеляційний суд визнає необхідним зазначити, що за умовами ділового звичаю при виборі контрагента суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація контрагента, його платоспроможність, а також ризик невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду. А відтак додатковій перевірці підлягають і фактори, якими керувався платник при виборі контрагента на відповідному ринку товарів.

Тому наявність у позивача актів прийому-здачі виконаних робіт та податкових накладних, виданих ФОП ОСОБА_3, як виключно єдиної законодавчо визначеної підстави для підтвердження валових ви трат та податкового кредиту, чим обґрунтовує свої вимоги позивач, є достатніми, але не вичерпними підставами для віднесення до складу валових витрат сум, сплачених позивачем ФОП ОСОБА_3 та до податкового кредиту сум ПДВ по цих господарських операціях.

Так, податковий орган під час перевірки встановив, що згідно комп'ютерної бази даних власниками транспортних засобів, на яких згідно товарно-транспортних накладних здійснювалось перевезення вантажів для ПрАТ ,,Дятьківці", були ПП ,,Нікотранс", ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6.

В товарно-транспортних накладних зазначені прізвища водіїв ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_8 та ОСОБА_6,

Відповідно до інформації, наданої ВПМ Коломийської ОДПІ за № 80/7/0/-30 від 11.05.2012 року, ФОП ОСОБА_3 звітність за формою 1-ДФ до Рокитнянської МДПІ не подавав, однак подав копії трудових договорів з ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11.

На підтвердження факту надання ФОП ОСОБА_3 транспортних послуг для ПрАТ ,,Дятьківці" суд першої інстанції посилався на укладені ФОП ОСОБА_3 договори на оренду автомобільного транспорту з фізичними особами-підприємцями ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ПП ,,Нікотранс".

Однак, згідно приписів Цивільного кодексу (ЦК) України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204).

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ч.1 ст. 209).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається(ч.2 ст.215).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін ( ч. 1, ч.4 ст.216).

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається ( ст.220).

Договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 799).

Виходячи з системного аналізу наведених норм апеляційний суд погоджується з доводами податкового органу про те, що укладені між ФОП ОСОБА_3 та зазначеними фізичними особами договори оренди транспортних засобів нотаріально не посвідчені, в судовому порядку не були визнані дійсними, а тому є нікчемним в силу закону.

Оскільки вказані договори оренди транспортних засобів є нікчемним, а тому в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків.

Підсумовуючи наведені обставини, апеляційний суд погоджується з доводами податкового органу про те, що ФОП ОСОБА_3 не мав об'єктивних можливостей для надання транспортних послуг для позивача, оскільки податковий орган довів, що перевезення вантажів для підприємства позивача здійснювались транспортними засобами, які не належали ФОП ОСОБА_3, зазначені в товарно-транспортних накладних водії (крім ОСОБА_8) були власниками цих транспортних засобів, надані договори оренди є нікчемними, трудові договори з водіями-власниками транспортних засобів ФОП ОСОБА_3 не укладав.

Крім того, згідно даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України у ФОП ОСОБА_3 виявлена розбіжність з контрагентом ПрАТ ,,Дятьківці" розбіжність по ПДВ на суму 79164,16 грн.

Оцінюючи всі докази у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність реального характеру господарських операцій між ПрАТ ,,Дятьківці" та ФОП ОСОБА_3 щодо надання транспортних послуг, а тому визнає правомірними оскаржені податкові повідомлення-рішення, яким визначено грошові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Суд першої інстанції належної правової оцінки наведеним фактам не дав, а тому дійшов помилкового висновку щодо реального характеру господарських операцій між позивачем та його контрагентом, що призвело до неправильного вирішення спору.

Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В силу п.3 ч.1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.

Оскільки висновки суду першої інстанції щодо реального характеру господарських операцій між позивачем та його контрагентом не відповідають фактичним обставинам справи, апеляційний суд визнає правильним апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст. ст.195, 196, п. 3 ч. 1 ст.198, п.3 ч.1 ст. 202 , ст. ст. 205, 207, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби задовольнити, постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року у справі № 2а-2876/12/0970 - скасувати та прийняти нову постанову.

В задоволенні позову приватного акціонерного товариства ,,Дятьківці" до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Постанова в повному обсязі складена 14 жовтня 2014 року.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді О.М. Довгополов

Л.Я. Гудим