Ухвала суду № 41029025, 21.10.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/2642/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Мультян М.Б.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Совгири Д. І.

суддів: Боровицького О. А. Курка О. П.

при секретарі: Бондаренко С.А.

за участю:

позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: Мовчана Б.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Оратівської районної державної адміністрації Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Оратівської районної державної адміністрації Вінницької області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі , -

В С Т А Н О В И В :

В липні 2014 року позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Оратівської районної державної адміністрації Вінницької області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2014 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з даною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просив суд залишити її без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2014 року - без змін.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача та представника відповідача, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що розпорядженням голови Оратівської районної державної адміністрації № 25-к від 25 квітня 2013 року ОСОБА_2 призначено на посаду начальника відділу правового і кадрового забезпечення апарату райдержадміністрації на конкурсній основі і укладено усний безстроковий трудовий договір.

Відповідно до розпорядження № 66-к Оратівської районної державної адміністрації від 11 червня 2014 року ОСОБА_2 звільнено з займаної посади начальника відділу правового і кадрового забезпечення апарату райдержадміністрації відповідно до п. 5 ч. 1 статті 41 Кодексу законів про працю України у зв'язку з припиненням повноважень посадової особи.

Розглядаючи даний позов суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються їхні заперечення. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Правові відносини, що стосуються проходження державної служби, регулюються Конституцією України, Законом України "Про державну службу" та Кодексом законів про працю України.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Законом України "Про державну службу" регулюються суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, що є складовою права громадян на працю.

Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України "Про державну службу" підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто передбаченими Кодексом законів про працю України, та спеціальними, які наведені в цьому Законі.

Згідно з частиною 1 статті 30 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю, а також з підстав, визначених даною статтею.

Таким чином, при звільненні особи з публічної служби за загальними підставами, передбаченими КЗпП України, на цю особу поширюються гарантії, передбачені цим Кодексом, якщо інше прямо не передбачено спеціальним законом.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу законів про працю України).

Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України визначено гарантії забезпечення права громадян на працю.

Так, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (пункт 6 частини 1статті 5-1 Кодексу законів про працю України).

Прийняття на державну службу на посади третьої-сьомої категорій передбачених статтею 25 Закону України "Про державну службу" відповідно до статті 15 даного Закону здійснюється на конкурсній основі, крім випадків коли інше не встановлено законом.

Статтею 48 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" визначено, що посадові особи місцевих державних адміністрацій є державними службовцями, їх основні права, обов'язки, відповідальність, умови оплати праці і соціально-побутового забезпечення визначаються Законом України "Про державну службу".

Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі: порушення умов реалізації права на державну службу недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтями 16 і 16-1 цього Закону; досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону; притягнення державного службовця до кримінальної або адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, пов'язані з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції".

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про державну службу" визначено, що зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім державних службовців патронатної служби.

Пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України визначено, що трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадової особи. Тобто обов'язковою підставою для звільнення є наявність юридичного факту (події) припинення повноважень. Проте, ст. 41 КЗпП України не передбачено право звільняти особу з посади начальника відділу правового і кадрового забезпечення апарату райдержадміністрації у зв'язку із припиненням повноважень

Окрім того, суд зазначає, що розпорядження видано з порушенням ст. 49-2 КЗпП України.

Відповідно до частини 1 ст. 49-2 КЗпП визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Як випливає із матеріалів справи, ОСОБА_2 про вивільнення у зв'язку із скороченням посад був ознайомлений 14 квітня 2014 року, що підтверджується підписом останнього, а оскаржуване розпорядження видано 11 червня 2014 року тобто з порушенням вимог ст. 49-2 КЗпП України.

Окрім того, під час розгляду справи судом встановлено, що відповідно до розпорядження голови Оратівської районної державної адміністрації № 45-к від 11 квітня 2014 року "Про внесення змін до структури апарату районної державної адміністрації" та № 5-к від 06 червня 2014 року відділ правового і кадрового забезпечення ліквідовано.

Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З аналізу зазначеної статті випливає, що у разі встановлення судом звільнення працівника без законної підстави, такий працівник повинен бути поновлений саме на попередній, а не іншій роботі.

Аналогічна правова позиція висвітлена в рішенні Вищого адміністративного суду України у справі за позовом гр. Б. до Львівської митниці про поновлення на роботі. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшовши висновку, що при звільненні позивача йому не було запропоновано вакантної посади.

Тому, враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Оратівської районної державної адміністрації Вінницької області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2014 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 27 жовтня 2014 року .

Головуючий Совгира Д. І.

Судді Боровицький О. А.

Курко О. П.