Ухвала суду № 41019362, 09.10.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2014 року Справа № 876/4097/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого - судді Большакової О.О.,

суддів Глушка І.В., Макарика В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2013 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шувар» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

10 грудня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Шувар» (далі - ТОВ «Шувар») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова (далі - ДПІ у Сихівському районі міста Львова) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень № 0003872321, № 0003862321 від 26 листопада 2012 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2013 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0003872321 , № 0003862321 від 26 листопада 2012 року.

Не погодившись з таким судовим рішенням, його оскаржила ДПІ у Сихівському районі міста Львова, подавши апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову та прийняти нову про відмову в задоволенні позову. Аргументуючи свою незгоду із оскаржуваним судовим рішенням, апелянт вказав, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення повністю відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки відповідач донарахував податки на додану вартість та прибуток правомірно, базуючись на висновках акту перевірки, які відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача. Апелянт зазначив, що перевіркою повноти визначення витрат при обчисленні об'єкту оподаткування за період з 1 липня 2011 року по 30 червня 2012 року встановлено їх завищення у розмірі 6225 грн. за рахунок включення до складу вират вартості робіт та послуг, отриманих від ТОВ «Галіо», які пройшли транзитом від ТОВ «Галіо» - ТОВ «Лорелея» - ТОВ «Київбудмонтаж». Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 1 липня 2011 року по 30 вересня 2012 року встановлено його завищення на загальну суму 22410 грн. по господарським операціям щодо придбання робіт та послуг від ТОВ «Галіо» згідно податкових накладних, відображених в реєстрах отриманих податкових накладних, що фактично не відбувались. Так, перевіркою ТОВ «Галіо», висновки якої викладено в акті від 28 вересня 2012 року, встановлено, що операції з ТОВ «Лорелея» є безтоварними. Також всі операції з ТОВ «БК Київбудмонтаж» є безтоварними, оскільки це підприємство фактично господарської діяльності не здійснювало. При укладенні договору ТОВ «РСП Шувар» та ТОВ «Галіо» не погодили всі істтні умови: найменування об'єкта, його місцезнаходження, параметри, склад та обсяги робіт, дату початку та закінчення робіт, умови страхування ризиків, тощо. Акти здачі робіт не мають всіх необхідних реквізитів, відсутня довідка про вартість виконаних робіт. Операції з придбання та постачання товарів (робіт, послуг) не підтверджуються стосовно врахування реального часу їх здійснення, місцезнаходженням майна, наявності трудових ресурсів, транспортних засобів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності. Враховуючи викладене, апелянт вважає, що угоду було укладено без мети настання реальних наслідків, а тому вона є нікчемною. Просить відмовити в задоволенні позову.

Заперечень на апеляційну скаргу подано не було.

Судом апеляційної інстанції у зв'язку з реорганізацією відповідача було здійснено заміну останнього на Державну податкову інспекцію у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Представник апелянта Середяк Б.В. у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та надав пояснення аналогічні доводам, що в ній викладені.

Представник позивача в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибув, хоча був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи. Про причини неявки суду повідомлено не було.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Сихівському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби проведено позапланову виїзну перевірку з питань достовірності та повноти нарахування податків і зборів до бюджету при здійсненні взаєморозрахунків з ТОВ «Галіо» за вересень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт № 2147/22-10/33711331 від 08 листопада 2012 року, згідно якого встановлено порушення позивачем вимог п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст. 144 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у розмірі 1307 грн.; вимог п. 198.1, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення значення ряд. 19 «від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту» (рядок 17 - рядок 9) у розмірі 22410 за вересень 2011 року, що призвело до завищення показника р. 24 (залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 22 - рядок 23) (значення цього переноситься до рядка 21.2 декларації наступного звітного (податкового) періоду) на суму 22410 грн..

26 листопада 2012 року ДПІ у Сихівському районі міста Львова винесено податкові повідомлення-рішення №0003872321 та №0003862321 від 26.11.2012 року, якими збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 1307,00 грн. та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 22410 грн..

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про незаконність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з таких підстав.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку складу валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтями 138, 198 Податкового кодексу України.

У відповідності до вимог п. 14.1.27. ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.1. ст 138 Податкового кодексу України - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності (п. 139.1 ст 139 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів.

У відповідності до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-XIV) визначено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкової ознаки господарської операції кореспондується з нормами ПК України.

Статтею 9 зазначеного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо неможливо - безпосередньо після її закінчення. Підпунктом 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, передбачено, що для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 14 липня 2011 року ТОВ «Шувар» (Замовник) уклав договір підряду з ТОВ «Галіо» (Підрядник) № 11407.

Згідно п. 1.1 цього договору Підрядник зобов'язався за завданням Замовника виконати монтаж зовнішніх мереж каналізації на ринку сільськогосподарської продукції «Шувар» по вул. Хуторівка, 4б у м. Львові.

Згідно акту приймання виконаних робіт №1 від 30 вересня 2011 року роботи за вказаним договором були виконані. Позивач здійснив оплату виконаних робіт у вересні 2011 року на загальну суму 547888,21 грн..

ТОВ «Галіо» виписано податкові накладні №12 від 02 вересня 2011 року, №27 від 09 вересня 2011 року, №68 від 28 вересня 2011 року.

Факт оплати позивачем отриманих послуг підтверджено копіями платіжних доручень.

Оприбуткування отриманих послуг та їх оплата підтверджені оборотно-сальдовими відомостями по рахунках, довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (КБ-3), локальний кошторис №2-1-1, підсумкова відомість ресурсів до локального кошторису, ліцензію №516498, видану ТОВ «Галіо».

У капітальному будівництві для оформлення виконаних будівельних робіт між сторонами використовуються специфічні форми первинної облікової документації, затверджені наказом Мінрегіонбуду України «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві» від 04.12.2009 р. № 554, якими є: № КБ-2в «Акт приймання виконаних будівельних робіт»; № КБ-3 «Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати». Даний наказ не містить роз'яснень щодо складання і застосування зазначених первинних документів. Пояснення з цього приводу надано у листах Мінрегіонбуду України «Про застосування типових форм первинних облікових документів у будівництві» від 09.03.2010 р. № 12/19-2-9-21-2368, «Щодо застосування типових форм первинних облікових документів у будівництві» від 16.03.2010 р. № 12/19-3-9-14-295, якими роз'яснено, що зазначені типові форми підлягають обов'язковому застосуванню при проведенні взаєморозрахунків за виконані роботи між замовниками та виконавцями робіт з будівництва, що здійснюються за рахунок бюджетних коштів та коштів підприємств, установ і організацій державної власності. По об'єктах, будівництво яких здійснюється за рахунок інших джерел фінансування, типові форми застосовуються відповідно до умов договору підряду.

Надані позивачем первинні документи відповідають наказу Мінрегіонбуду України від 04.12.2009 р. № 554, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та підтверджують реальність господарських операцій.

ТОВ «Галіо» на час здійснення господарських операцій було зареєстроване у встановленому законом порядку і було платником податку на додану вартість.

Таким чином, на думку суду, позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що надання послуг відбулося, їх використано в межах господарської діяльності ТОВ «Шувар».

Первинні документи, що наявні в матеріалах справи, містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі, та пов'язані з рухом активів, виконанням зобов'язань, останні підтверджують наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, зв'язок між придбанням робіт і господарською діяльністю позивача, а відтак, обґрунтованість віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та валових витрат.

Доводи апелянта про невідповідність первинних документів, що підписані від імені ТОВ «БК Київбудмонтаж», вимогам чинного законодавства і, як наслідок - нікчемність договорів між ТОВ «БК Київбудмонтаж» та ТОВ «Лорелея», ТОВ «Лорелея» та ТОВ «Галіо», ТОВ «Галіо» та ТОВ «Шувар», колегія суддів апеляційного суду відхиляє, оскільки позивач не повинен відповідати за порушення норм законодавства його контрагентами.

Згідно позиції Верховного Суду України, висловленій, зокрема, у постанові від 31 січня 2011 року № 14/11 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Про неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого зазначено і у рішеннях Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 71 Рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії - заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації - заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

На підставі вище викладеного, суд першої інстанції правильно встановив, що висновки відповідача, зазначені в акті перевірки, є неправомірними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - протиправними.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова - залишити без задоволення, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2013 року по справі № 2а-10343/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Большакова

Судді І.В. Глушко

В.Я. Макарик

Повний текст ухвали підписано 14 жовтня 2014 року.