Рішення № 41016288, 29.09.2014, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/2723/2014-ц

Провадження № 2/204/1534/2014 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2014 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Самсонової В.В.

при секретарі Власенко О.О.

за участю представника позивача ОСОБА_1

за участю представника відповідачки ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: Сьома Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання удаваним договору дарування та переведення прав і обов'язків покупця,-

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати удаваним Договір дарування частини домоволодіння від 25.04.2014 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 09.01.2009 року за реєстровим № 2-65, та встановити, що: 25.04.2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 насправді було укладено Договір купівлі-продажу 21/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 за ціною 11361,00 грн., стягнути з нього, ОСОБА_3, на користь ОСОБА_5 11361,00 гривень, перевести на нього, ОСОБА_3, права та обов'язки покупця 21/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 та визнати за ним, ОСОБА_3, право власності на 21/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1, яке раніше належало ОСОБА_5 на підставі Свідоцтва про право на спадщину, виданого Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 09.01.2009 року за реєстровим № 2-65, зареєстрованого в Комунальному підприємстві «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради 24.02.2009 року за реєстраційним номером 11452271, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 25.04.2013 року за № 2892916, номер запису про право власності 787001. В обґрунтування позову позивач вказав на те, що йому належить 37/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, що розташовані на земельній ділянці 752 кв.м., на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого 26.02.1986 року державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної Хілько Л.А., яке зареєстровано в Комунальному підприємстві «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради 26.03.1986 року в реєстрову книгу за № 399-11. ОСОБА_5 належать 21/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, на підставі Свідоцтва про право на спадщину, виданого Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 09.01.2009 року за реєстровим № 2-65, зареєстрованого в Комунальному підприємстві «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради 24.02.2009 року за реєстраційним номером 11452271, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 25.04.2013 року за № 2892916, номер запису про право власності 787001. В листопаді 2013 року він дізнався про те, що 21/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_5 було відчужено ОСОБА_4 на підставі Договору дарування частини домоволодіння, посвідченого 25.04.2013 року державним нотаріусом Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори Куликовим С.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1-200. Безпосередньо від обох відповідачів позивач довідався, що ОСОБА_4 сплатила ОСОБА_5 1500 доларів США. Більш того, як вбачається з п. 8 Договору дарування частини домоволодіння, нотаріусом було доведено до відома саме «Покупця» зміст заяви «Продавця» її про відсутність у відчужуваному домоволодінні будь-яких перепланувань. Тому, укладений між відповідачами удаваний договір дарування, фактично був спрямований не на правові наслідки передбачені даним видом договору, а на правові наслідки, які виникають внаслідок укладення договору купівлі-продажу частини домоволодіння, за яку покупцем було сплачено продавцю 11361,00 гривень, а відтак, укладаючи удаваний договір дарування відповідачі порушили переважне право позивача, як покупця, передбачене ст. 362 ЦК України. Але відповідачка не повідомила його про намір продати свою частку в їхньому з нею домоволодінні та не запропонувала йому в неї викупити належну їй частку домоволодіння на таких же умовах, на яких вона збиралася її продати іншим особам.

Пізніше позивач уточнив свої позовні вимоги та просив визнати удаваним Договір дарування частини домоволодіння від 25.04.2013 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 09.01.2009 року за реєстровим № 2-65, та встановити, що: 25.04.2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 насправді було укладено Договір купівлі-продажу 21/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 за ціною 11361,00 грн., стягнути з нього, ОСОБА_3, на користь ОСОБА_5 11361,00 гривень, перевести на нього, ОСОБА_3, права та обов'язки покупця 21/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 та визнати за ним, ОСОБА_3, право власності на 21/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1, яке раніше належало ОСОБА_5 на підставі Свідоцтва про право на спадщину, виданого Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 09.01.2009 року за реєстровим № 2-65, зареєстрованого в Комунальному підприємстві «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради 24.02.2009 року за реєстраційним номером 11452271, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 25.04.2013 року за № 2892916, номер запису про право власності 787001.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги позивача та просив задовольнити їх в повному обсязі. При цьому, посилався на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідачки ОСОБА_5 - ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог позивача та просив відмовити йому в повному обсязі. При цьому, вказав, що ОСОБА_5 дійсно була власником 21/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, які вона отримала у спадщину від своєї матері, ОСОБА_9. Вказана частина домоволодіння належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 09 січня 2009 року за реєстровим № 2-65, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» 24.02.2009 року за реєстровим номером 11452271. На початку 2013 року з засобів масової інформації відповідачці стало відомо, що готується до прийняття закон, відповідно до якого громадяни, які мають у своїй власності два і більше об'єкти нерухомості будуть змушені сплачувати до державного бюджету відповідний податок. На той час, окрім вищезазначеної частини домоволодіння, ОСОБА_5 була власником ще однієї квартири у місті Дніпропетровську. Тому, вона прийняла рішення подарувати його своїй знайомій ОСОБА_4, в зв'язку з чим 25.04.2013 року між нею, ОСОБА_5, та ОСОБА_4 було укладено договір дарування частини домоволодіння, посвідчений державним нотаріусом Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Куликовим С.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1-200. Згідно даного договору вона подарувала ОСОБА_4 21/100 частину житлового будинку з усіма господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 757 кв.м. Діюче законодавство не містить будь-яких обмежень щодо можливості розпорядження власником своєю часткою майна, що знаходиться у спільній частковій власності, шляхом її дарування будь-якій особі за власним розсудом. А отже здійснивши зазначений правочин ОСОБА_5 в законний спосіб реалізувала своє законне, гарантоване Конституцією України право розпоряджатися належним їй майном. Вказав, що твердження і пояснення позивача та його представника є надуманими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Представник Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Черновська Л.Г. в судове засідання не з'явилася, про час та місце слухання справи була повідомлена належним чином, раніше надала суду заяву, в якій просила розглянути дану справу без участі представника нотаріальної установи.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають по наступним підставам.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 є власником 37/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, що розташовані на земельній ділянці 752 кв.м., на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого 26.02.1986 року державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної Хілько Л.А. (а.с.6-7), яке зареєстровано в Комунальному підприємстві «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради 26.03.1986 року в реєстрову книгу за № 399-11 (а.с.7 на обороті).

ОСОБА_5 належали 21/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 09.01.2009 року державним нотаріусом Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_11 за реєстровим № 2-65 (а.с.51), зареєстрованого в Комунальному підприємстві «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради 24.02.2009 року за реєстраційним номером 11452271 (а.с.52), зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 25.04.2013 року за № 2892916, номер запису про право власності 787001 (а.с.53).

25 квітня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був укладений Договір дарування частини домоволодіння, який посвідчений державним нотаріусом Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Куліковим С.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1-200, за яким Дарувальник передала, а Обдарована прийняла 21/100 частин житлового будинку з усіма господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 (а.с.8).

Позивач вважає вищевказаний договір удаваним, оскільки насправді між відповідачками було укладено Договір купівлі-продажу 21/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 за ціною 11361,00 грн.

Відповідно до положень ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Тому, оскільки позивач вважає, що між відповідачками насправді був укладений Договір купівлі-продажу, на йому думку має бути застосована ст. 362 ЦК України.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2, 4 ст. 362 ЦК України, в разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Тому, позивач просив перевести на нього прав та обов'язків покупця.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, позивач зазначив на те, що з п. 8 Договору дарування частини домоволодіння вбачається, що нотаріусом було доведено до відома саме «Покупця» зміст заяви «Продавця» про відсутність у відчужуваному домоволодінні будь-яких перепланувань, що на його думку підтверджує факт того, що між відповідачками насправді був укладений Договір купівлі-продажу, а ні Договір дарування.

На підтвердження позовних вимог позивача, в судовому засіданні були допитані свідки:

ОСОБА_13, яка є сусідкою, і яка вказала, що спірне домоволодіння постійно перепродавали, хоча оформлювали це договорами дарування. Вказала, що спірне домоволодіння належить ОСОБА_5, на підставі договору дарування, яке оформила на неї її мати за життя. Вказала, що вона постійно хотіла продати цей будинок, оскільки він в аварійному стані.

ОСОБА_14, яка є сусідкою, і яка вказала, що ОСОБА_5 успадкувала належну їй частину спірного домоволодіння після смерті своєї матері. Вказала, що вона зверталася до неї та казала, що хоче продати свою частину домоволодіння за 2000 доларів США її брату. Проте, її брат вважав цю суму великою та пропонував продати йому цю частину за 1500 доларів США. Вона погодилась, але необхідно було отримати кадастровий номер, але після цьому ОСОБА_5 зникла та більше не з'являлася.

ОСОБА_15, яка вказала, що вона на прохання своїх родичів шукала для купівлі будинок і їй ОСОБА_5 пропонувала купити належну їй частину спірного домоволодіння, яку вона хотіла продати за 1500 доларів США. Але будинок був в поганому стані і вона його купувати не стала. Також, вказала, що це було приблизно півроку тому.

ОСОБА_3, який є позивачем по справі та співвласником спірного домоволодіння, і який надав такі ж пояснення, які надала свідок ОСОБА_14

ОСОБА_16, який вказав, що присутніх він не знає, але йому пропонували придбати частину спірного домоволодіння, якісь чоловік та жінка.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, згідно письмових пояснень державного нотаріуса Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Кулікова С.В., останній зазначив, що 25 квітня 2013 року ним було посвідчено саме Договір дарування частини домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4. А також, державним нотаріусом зазначено, що сам факт посвідчення ним Договору дарування вже доказує ті обставини, що сторонам цього договору було роз'яснено його умови та предмет, вони усвідомлювали свої дії, а їх воля та наміри були спрямовані на укладення саме договору дарування. Крім того, зазначені обставини підтверджуються самим Договором дарування, оскільки у відповідності до його преамбули та п. 7 цей договір не приховує іншого правочинну і спрямований на реальне настання наслідків, обумовлених в ньому. Посилання позивача на технічні помилки не може бути підставою для визнання договору удаваним, застосування наслідків договору купівлі-продажу і переведення прав і обов'язків покупця, оскільки суперечить законодавству України та судовій практиці (а.с.26-27).

Що стосується пояснень вищевказаних свідків, допитаних в судовому засіданні, суд ставиться критично до них, оскільки сам факт бажання ОСОБА_5 продати спірне майно комусь в певний час, яке належало їй, не може бути доказом того, що вона саме продала його ОСОБА_4

Інших належних, у встановленому законом порядку, доказів на підтвердження своїх вимог позивач суду не надав, а твердження про те, що з п. 8 Договору дарування частини домоволодіння вбачається, що нотаріусом було доведено до відома саме «Покупця» зміст заяви «Продавця» про відсутність у відчужуваному домоволодінні будь-яких перепланувань, що на його думку підтверджує факт того, що між відповідачками насправді був укладений Договір купівлі-продажу, а не Договір дарування, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, а сам нотаріус, який посвідчив спірний договір, вказав, що це технічна помилка, і що сторони уклали саме Договір дарування.

Крім того, позивач не є стороною спірного договору та його права чи інтереси порушені не були.

За таких обставин, з урахуванням всього вищевказаного, суд вважає необхідним відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 15, 16, 203, 235, 362,717 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57-61, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: Сьома Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання удаваним договору дарування та переведення прав і обов'язків покупця - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.В. Самсонова