Ухвала суду № 41013340, 09.09.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6809/14 Справа № 184/1810/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Томаш В. І. Доповідач - Красвітна Т.П. Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2014 року м. Дніпропетровськ

09 вересня 2014 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого -

суддів:

при секретарі

Красвітної Т.П.

Михайловської С.Ю., Пономарь З.М.

Безверхому О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_6 на рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 18 червня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення боргу, за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання договору позики удаваним та нечинним, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2014 року позивач ОСОБА_7 звернувся до суду з даним позовом посилаючись на те, що 22 жовтня 2013 року між сторонами укладено договір займу, згідно якого відповідач ОСОБА_6 отримав у борг від позивача ОСОБА_7 57000,0 грн., які зобов»язався повернути у грудні 2013 року, про що відповідачем було складено відповідну розписку. Борг не повернуто, тому позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 57000,0 грн. та судові витрати.

У червні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з зустрічним позовом посилаючись на те, що боргова розписка була написана ним 22 жовтня 2013 року, без отримання грошової суми, у зв»язку з підприємницькими відносинами, що виникли між ним, ОСОБА_6, та ОСОБА_7 Дана угода не передбачала правових наслідків, була фіктивною, тому ОСОБА_6 просив суд визнати її недійсною (а.с. 128 - 129).

Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 18 червня 2014 року первісний позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 борг за договором позики від 22 жовтня 2013 року у розмірі 57000,0 грн., судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 570,0 грн. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 посилається на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про задоволення зустрічного позову і відмову у задоволенні первісних позовних вимог.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України. 04.09.2014 року до апеляційного суду надійшла заява від відповідача ОСОБА_6 про відкладення розгляду даної справи у зв»язку з хворобою його бабусі, але будь-яких відповідних доказів суду не надав, тому колегія не вбачає підстав для відкладення судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, зважаючи на положення ст. 303 ЦПК України, і заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 22 жовтня 2013 року між сторонами укладено договір займу, згідно якого відповідач ОСОБА_6 отримав у борг від позивача ОСОБА_7 57000,0 грн., які зобов»язався повернути у грудні 2013 року, що стверджується оригіналом відповідної письмової розписки, яку долучено до матеріалів справи.

Відповідачем ОСОБА_6 визнано факт власноручного написання даної розписки, що стверджується звукозаписом і журналами судових засідань місцевого суду у даній справі та випливає зі змісту заяви ОСОБА_6 від 12.06.2014 року на а.с. 128 - 129 і його апеляційної скарги (а.с. 152 - 154).

До цього часу відповідачем ОСОБА_6 борг позивачу не повернуто, у зв»язку з чим ОСОБА_7 9 лютого 2014 року звертався до правоохоронних органів із відповідною заявою; за наслідками проведеної перевірки 19 лютого 2014 року Орджонікідзевським МВ ГУМВС позивачу було рекомендовано звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками а позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами 1, 2 ст. 215 діючого ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, де закріплено, що зміст правочину не має суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчинюється батьками не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей; недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, колегія дійшла висновку, що місцевий суд правомірно стягнув з відповідача ОСОБА_6 на користь позивача ОСОБА_7 заборгованість за договором позики в сумі 57000,0 грн. та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 570,0 грн.

Крім того, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Безпідставними і недоведеними є доводи апелянта про написання боргової розписки без отримання відповідної грошової суми, у зв»язку з правовідносинами, що пов'язані із виконанням угоди про здійснення будівельно-ремонтних робіт. Представлена суду копія договору субпідряду від 29.07.2013 року, сторонами якого зазначено юридичні особи ТОВ «Промспецбуд», в особі директора ОСОБА_8, та ТОВ «Креатин Проект», в особі директора ОСОБА_6, не доводить наявність будь-яких договірних правовідносин між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а також не спростовує правильність висновків суду про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору позики удаваним.

Недоведеним є і твердження апелянта про те, що написання боргової розписки не було спрямоване на реальне настання правових наслідків - передачу грошової суми та повернення боргу.

Місцевий суд правомірно звернув увагу на те, що ОСОБА_6 боргову розписку писав власноруч, без застосування примусу чи насильства з боку ОСОБА_7 або інших осіб, при цьому ОСОБА_6 усвідомлював значення своїх дій та був здатний керував ними.

Суду апеляційної інстанції клопотання з приводу надання чи витребування доказів не заявлено.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, розглянувши справу у межах заявлених позовних вимог та змісту доводів апеляційної скарги, враховуючи положення ст. 303 ЦПК України, правильне застосування судом першої інстанції вимог ст. 88 ЦПК України, колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - відхилити.

Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 18 червня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Т.П.Красвітна

Судді С.Ю.Михайловська

З.М.Пономарь