Ухвала суду № 41012932, 13.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/37300/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуОснов'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській областіна постановуХарківського окружного адміністративного суду від 16.05.2013та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2013у справі № 820/2556/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Шиворіт-Навиворіт»доОснов'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській областіпроскасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Шиворіт-Навиворіт» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби № 0000560221 від 04.03.2013.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2013, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 04.03.2013 року № 0000560221.

Основ'янська об'єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області подала касаційну скаргу, у відповідності до якої, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2013, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2013 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Шиворіт-Навиворіт» з питань взаємовідносин з контрагентом ТОВ «Плюс 97» за період червень 2012 р., за результатами якої складено акт № 344/221/35857720 від 28.01.2013;

- перевіркою встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, яке полягало у занижені податку на додану вартість у розмірі 435176,85 грн., в тому числі, за червень 2012 на суму 435176,85 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000560221 від 04.03.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 652 756,50 грн. (з яких: 435 177 грн. - основний платіж та 217 588,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Податковий орган при перевірці дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з ТОВ «Плюс 97» є безтоварними та не спричинили реального настання правових наслідків, оскільки актом ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС від 25.10.2012 за №443/2220/36458576 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Плюс 97» встановлено його неспроможність здійснювати господарські відносини з позивачем з огляду на відсутність об'єктів оподаткування та неможливість здійснення господарських операцій.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що обставини реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «Плюс 97» є доведеними наданими позивачем доказами, а відтак, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наявними у справі доказами.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «Шиворіт-Навиворіт» та ТОВ «Плюс 97» було укладено договір від 01.01.2010, згідно якого постачальник (ТОВ «Плюс 97») зобов'язується поставити, а замовник (ТОВ «Шиворіт-Навиворіт») прийняти та оплатити товар (одяг та взуття).

Дослідивши подані позивачем докази (зокрема, первинні документи, в тому числі, податкові накладні), суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивачем підтверджено правомірність відображення сум до податкового кредиту за результатами фактичного здійснення господарських операцій.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постачання товарів ТОВ «Плюс 97» проводилося за укладеним договором, виконання якого підтверджується видатковими накладними та оплата вартості отриманого товару підтверджена банківською випискою.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, придбані позивачем товари переміщувались в межах одного складського приміщення, розташованого за адресою: вул. Промислова, 11, смт. Васищево Харківська обл., про що свідчить договір оренди складських приміщень, договір зберігання придбаних товарів та видаткова накладна про передачу товару на зберігання. А тому, посилання податкового органу на те, що в ході перевірки позивачем не надано документів, які підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей є безпідставними.

Між тим, на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій, позивачем також надані докази, що свідчать про подальшу реалізацію придбаних у ТОВ «Плюс 97» товарів. Договорами купівлі-продажу непродовольчих товарів, видатковими накладними, банківськими виписками, платіжними дорученнями підтверджуються зміни майнового стану позивача, зокрема, використання товарів придбаних у ТОВ «Плюс 97» в межах господарської діяльності ТОВ «Шиворіт-Навиворіт».

Також судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що усі отримані від контрагента та включені позивачем до складу податкового кредиту за червень 2012 року податкові накладні були включені до Єдиного реєстру податкових накладних та відображені у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за червень 2012 року.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний