Ухвала суду № 41012929, 16.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/10871/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів Зайця В.С. (суддя-доповідач), Голяшкіна О.В., Стрелець Т.Г.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання дій протиправними, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2013 року ОСОБА_4 пред'явила позов до Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області (далі - Реєстраційна служба) про визнання незаконним та скасування рішення відповідача від 31 травня 2013 року № 1329/4.6-06, визнання протиправними дій Реєстраційної служби, спрямованих на невиконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року у справі № 805/4082/13-а.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, скаржник оскаржив їх.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами встановлено, що на користь ОСОБА_4 постановлена низка судових рішень, які набрали законної сили, у справах, відповідачем у яких виступала Реєстраційна служба.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 11 липня 2012 року по справі № 2а/0570/5047/2012, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно Маріупольської міської ради від 25 серпня 2011 року - житловий будинок по АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_5; скасовано державну реєстрацію права власності на майно за вказаною адресою на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно Маріупольської міської ради від 25 серпня 2011 року; в іншій частині позовних вимог - відмовлено.

22 січня 2013 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Недригою Р.Г. за результатами розгляду заяви ОСОБА_4, прийнятої 22 січня 2013 року за реєстраційним номером 53702, відмовлено у скасуванні запису про нерухоме майно за номером 34468745 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 34468745.

Не погодившись із вказаним рішенням, 29 березня 2013 року ОСОБА_4 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Реєстраційної служби про визнання незаконним та скасування рішення № 92154 від 22 січня 2013 року та зобов'язання вчинити певні дії (справа № 805/4082/13-а).

ОСОБА_4 заявлено клопотання про витребування Інформаційної довідки з Державного реєстру прав з метою встановлення особи, яка є власником житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1, та залучення цієї особи до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. За наслідками розгляду вказаного клопотання, 25 квітня 2013 року Донецьким окружним адміністративним судом постановлена ухвала про витребування доказів у справі № 805/4082/13-а, якою суд зобов'язав Реєстраційну службу надати Інформаційну довідку з Державного реєстру прав щодо власника житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1. Разом з цією ухвалою на адресу Реєстраційної служби був надісланий запит про надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за формою, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 17 квітня 2012 року № 595/5.

Листом від 31 травня 2013 року за № 1329/4.6-06 Реєстраційна служба повернула ухвалу про витребування доказів у справі № 806/4082/13-а від 25 квітня 2013 року, розцінивши її як запит, посилаючись на положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», постанову Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно», постанову Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141 «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно», а також наказ Міністерства юстиції України від 17 квітня 2012 року № 595/5. Зазначений лист отриманий Донецьким окружним адміністративним судом 07 червня 2013 року та зареєстрований за вхідним номером 16114/13.

26 липня 2013 року у справі № 805/4082/13-а Донецьким окружним адміністративним судом постановлена окрема ухвала, якою до відома прокурора м. Маріуполя доведені обставини, пов'язані з невиконанням Реєстраційною службою ухвали від 25 квітня 2013 року про витребування доказів, з метою вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню законодавства.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2013 року по справі № 805/4082/13-а, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_4 до Реєстраційної служби задоволено частково. Скасовано рішення Реєстраційної служби про відмову у скасуванні від 22 січня 2013 року № 92154 щодо нерухомого майна по АДРЕСА_1, зареєстрованого на ім'я ОСОБА_5; зобов'язано Реєстраційну службу внести до Державного реєстру прав запис про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1, зареєстрованого на ім'я ОСОБА_5; в задоволенні інших вимог позову відмовлено; встановлений судовий контроль за виконанням Реєстраційною службою зазначеного судового рішення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення відповідача від 31 травня 2013 року № 1329/4.6-06 суд першої інстанції прийшов до висновку, що звернення ОСОБА_4 до суду із цим позовом є помилково обраним способом захисту її порушених прав, оскільки він не може розцінюватися як ефективний засіб юридичного захисту.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції та залишив постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року без змін.

Апеляційний суд з урахуванням частини 1 статті 255, частин 2, 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України погодився з висновком суду першої інстанції про те, що з набранням законної сили судовими рішеннями у справах № 2а/0570/5047/2012 та № 805/4082/13-а спірні правовідносини між ОСОБА_4 та Реєстраційною службою перейшли у виконавчу сферу.

Суд зазначив, що виходячи з частин 1, 9 статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України судовий контроль за виконанням рішень у справах № 2а/0570/5047/2012 та № 805/4082/13-а має здійснюватися в рамках вказаних справ.

У зв'язку із цим суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що у даному випадку відсутній новий публічно-правовий спір, що потребує судового вирішення. Доводи позивача стосовно того, що внаслідок невиконання постановлених на її користь судових рішень Реєстраційною службою порушуються її права та охоронювані законом інтереси, не можуть бути покладені в обґрунтування протиправності дій (рішень) Реєстраційної служби, законність яких є предметом спору у справі, що розглядається.

Невиконання Реєстраційною службою ухвали про витребування доказів від 25 квітня 2013 року безпосереднього впливу на права та інтереси позивача не мало, оскільки оспорюванні дії відповідача не породжували, не змінювали та не припиняли прав чи обов'язків позивача у сфері публічно-правових відносин.

Правова оцінка спірним діям Реєстраційної служби вже була надана судом у спосіб, передбачений статтею 166 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом постановлення окремої ухвали у справі № 805/4082/13-а, яка набрала законної сили, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірні дії Реєстраційної служби додаткової оцінки суду не потребують.

Суд апеляційної інстанції вважав, що позивачем не доведено факту порушення її прав та охоронюваних законом інтересів оспорюваними діями відповідача, отже відсутній предмет судового захисту, як наслідок, позовні вимоги про визнання протиправними дій Реєстраційної служби, спрямованих на невиконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року у справі № 805/4082/13-а такими, що порушують права позивача, не підлягають задоволенню. Оспорюваний лист Реєстраційної служби від 31 травня 2013 року № 1329/4.6-06 не є рішенням суб'єкта владних повноважень (нормативно-правовим актом або актом індивідуальної дії), не породжує, не змінює та не припиняє прав та обов'язків позивача у розумінні статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із правовою позицією судів першої та апеляційної інстанцій із огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Обов'язковість судових рішень є однією з основних засад судочинства, гарантованою пунктом 9 частини 3 статті 129 Конституції України. Вказана конституційна норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частинами 2, 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частин 1,2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, який застосовує урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Частиною 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є підставою для його виконання.

Згідно з частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Питання судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах врегульовані положеннями Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом частини 1 статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України вказаний вид контролю здійснюється судом, який ухвалив рішення в адміністративній справі.

Згідно з частиною 9 статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок оскарження.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Статтею 166 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Оскільки позивачем не доведено факту порушення її прав та охоронюваних законом інтересів оскаржуваними діями відповідача, спрямованих на невиконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року у справі № 805/4082/13-а, лист Реєстраційної служби від 31 травня 2013 року № 1329/4.6-06 не є рішенням суб'єкта владних повноважень (нормативно-правовим актом або актом індивідуальної дії), не породжує, не змінює та не припиняє прав та обов'язків позивача у розумінні статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов до вірного висновку, що звернення ОСОБА_4 до суду із цим позовом є помилково обраним способом захисту її порушених прав, оскільки він не може розцінюватися як ефективний засіб юридичного захисту.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення-без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій, підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: