Ухвала суду № 41012873, 29.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/63129/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Бившева Л.І. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 19.03.2012 р.

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012 р.

у справі №0670/710/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бердичівська солодова компанія»

до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бердичівська солодова компанія» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 19.03.2012 р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012 р., позовні вимоги задоволено, визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 06.09.2011 р. №0000912301.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень 2011 року, про що складено акт від 25.08.2011 р. №3356/2301/30741096, яким встановлено порушення позивачем вимог п.п.198.3, 198.6 ст.198, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на 111 512,00 грн. за травень 2011 року, що призвело до завищення заявленої до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість за червень 2011 року на 111 512,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.09.2011 р. №000912301, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 111 512,00 грн. та застосовано 1,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для зменшення позивачу заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 111 512,00 грн., сплаченої у ціні вартості придбаного дизельного палива у ТОВ «НКС «Торговий Дім Євростандарт», оскільки на момент перевірки були відсутні належним чином оформлені первинні документи, які б підтверджували факт поставки і отримання придбаного товару.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з купівлі дизельного палива у вказаного контрагента.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «НКС «Торговий Дім Євростандарт» укладено договір поставки від 11.05.2010 р. №134, за яким останній зобов'язався передати (поставити) у зумовлені сторонами строки паливно-мастильні матеріали. На виконання умов вказаного договору позивачем було отримано паливно-мастильні матеріали на загальну суму 669 069,60 грн. (ПДВ - 111 511,60 грн.), згідно податкових накладних від 06.05.2011 р. №25, від 31.05.2011 р. № 180.

Вказана сума податку на додану вартість, сплачена у ціні придбаного у контрагента товару, була включена позивачем до складу податкового кредиту та відображена у податковій декларації за червень 2011 року.

Відповідно до п.п. 14.1.18 п.п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно п. 200.1 та 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За приписами п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Положеннями п. 198.6 цієї ж статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Крім того, слід зазначити, що за змістом ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанцій факту документального підтвердження формування позивачем податкового кредиту за результатом здійснення господарської діяльності з ТОВ «НКС «Торговий Дім Євростандарт», а також використання придбаного товару підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно зроблено висновок про завищення позивачем податкового кредиту та, відповідно, заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість.

Доводи відповідача, які ґрунтуються на тому, що недоліки товарно-транспортних накладних є підставою для висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту спірного періоду, судами обґрунтовано не прийняті до уваги, оскільки незазначення чи неповне зазначення у товарно-транспортній накладній певних реквізитів є формальними порушеннями порядку заповнення такої накладної і не може бути підставою для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, так, як товарно-транспортна накладна не впливає на нарахування податкового кредиту.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність прийнятого податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 19.03.2012 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012 р. у справі №0670/710/12 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Пилипчук Н.Г.