Ухвала суду № 41012841, 29.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/32051/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Бившева Л.І. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:не з'явився, відповідача:Янушкевича А.С.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплицький молокозавод»

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.05.2011 р.

у справі №2а/0270/312/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплицький молокозавод»

до Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області

про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплицький молокозавод» (далі-позивач) звернулось до суду з позовом до Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області (далі-відповідач) про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.03.2011 р. позовні вимоги задоволено, визнано дії податкової інспекції протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 21.12.2010 р. № 0000242301/0 та № 0000252301/0.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011 р. скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду попередньої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ТОВ «Окрент» та ТОВ «Лорна» за період з 01.10.2007 р. по 31.03.2009 р., про що складено акт від 15.12.2010 р. №891/2301/32545979, яким встановлено порушення пп.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся на 1 734 994,00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 91 105,00 грн., а також пп.7.2.4 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7. пп.7.7.1 п.7.7 ст.7, ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість у перевіряємому періоді на 1 406 218,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 21.12.2010 р. №0000242301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку прибуток у розмірі 3 469 988,00 грн., з яких 1 734 994,00 грн. за основним платежем та 1 734 994,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0000252301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 109 327,00 грн., з яких 1 406 218,00 грн. за основним платежем та 703 109,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, податковий орган стверджує, що позивачем безпідставно віднесено до валових витрат витрати на загальну суму 7 031 088,00 грн. за період з 4 кварталу 2007 року по 3 квартал 2008 року, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а також безпідставно віднесено до податкового кредиту податок на додану вартість у сумі 14 062 218,00 грн., за період з жовтня 2007 року по серпень 2008 року.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що між позивачем та ТОВ «Окрент» 28.09.2007 р. укладено договір поставки №9-17, згідно п.1.1 якого, постачальник (ТОВ «Окрент») зобов'язався поставити у встановлені договором строки другій стороні покупцеві (позивач) товар, а покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Крім того, між вказаними сторонами укладено договір від 28.09.2007 р. №30/09-05, відповідно до умов якого продавець (ТОВ «Окрент») зобов'язався продати, а покупець (позивач) зобов'язався прийняти до сплати вартість молочної продукції, ціна, асортимент, кількість якої визначається у накладній, що виписується на кожну партію товару.

Фактичне виконання сторонами умов вказаних договорів підтверджено податковими та видатковими накладними.

Натомість, суд попередньої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з відсутності доказів товарності операцій між позивачем та ТОВ «Окрент».

Судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне погодитись із такими висновками суду попередньої інстанції зважаючи на таке.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із нормою абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються виключно витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Положеннями пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 зазначеної статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Системний аналіз наведених нормативних положень дає підстави для висновку, що відповідні наслідки у податковому обліку платника податків створює не сам факт наявності первинних документів, як то - договорів, накладних, тощо, а фактична поставка товару або послуг.

У той же час, судом апеляційної інстанції було встановлено, що первинні документи, складені за результатами господарських відносин із ТОВ «Окрент», оформлені з порушенням вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому не можуть бути взяті до уваги як докази реального виконання спірних господарських операцій.

Сукупність таких доказів як висновок почеркознавчої експертизи, протоколи допитів свідків, відсутність ветеринарних свідоцтв, товарно-транспортних накладних та будь-яких інших документів, що вказували б на фактичне виконання договорів, зокрема транспортування, зберігання, з урахуванням віддаленості контрагентів один від одного, відсутність транспортних засобів для перевезення товару, а також документів, що відображали б витрати на перевезення, матеріально-відповідальних осіб за зберігання та транспортування даного товару, який до того вказаний у великих партіях, дозволило суду апеляційної інстанції цілком обґрунтовано визначитись із відсутністю ознак товарності спірних господарських зобов'язань, а отже відсутністю правових підстав для віднесення до валових витрат витрат у розмірі 7 031 088,00 грн. та до податкового кредиту суми 14 062 218,00 грн.

Відповідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В порушення наведеної процесуальної норми, позивач не надав судам доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплицький молокозавод» залишити без задоволення.

2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.05.2011 р. у справі №2а/0270/312/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Пилипчук Н.Г.