ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"29" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/76208/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Бившева Л.І. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Кузнецовської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби
на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 28.04.2012 р.
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2012 р.
у справі №2а/1770/972/2012
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія ПоліссяБудМонтаж»
до Кузнецовської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ :
Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія ПоліссяБудМонтаж» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Кузнецовської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 28.04.2012 р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2012 р., позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.03.2012 р. №0000162350, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 354,80 грн. судового збору.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу проведено виїзну позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаєморозрахункам з ТОВ «Будсервіс-Інвест плюс» за період з 01.12.2010 р. по 28.02.2011 р., про що складено акт від 22.02.2012 р. №71/23/36090392, яким встановлено порушення позивачем ч.5 ст.203, ч.ч.1, 2 ст.215, ст.ст.216, 228 Цивільного кодексу України, у частині недодержання вимог зазначених статей у момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними; п.п.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, у результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за грудень 2010 року на 28 384,20 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за лютий 2011 року на 3 534,14 грн.
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.03.2012 р. №0000162350, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 35 480,00 грн., з яких 28 384,00 грн. за основним платежем та 7 096,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про те, що позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість вартість послуг, отриманих від ТОВ «Будсервіс-Інвест плюс» за нікчемним правочином.
Контролюючий орган в акті перевірки зазначив, що господарські операції позивача з вказаним контрагентом не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення такої діяльності.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання послуг у ТОВ «Будсервіс-Інвест плюс».
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Будсервіс-Інвест плюс» було укладено договори поставки від 22.12.2010 р. №24-22/12/10 та від 04.02.2011 р. №32-04/02/11, підпунктами 1.1 та 1.2 яких передбачено, що постачальник зобов'язався згідно заявок покупця власним транспортом та за власний рахунок поставити та передати у власність покупця товар. Оплата за товар може здійснюватися у гривнях на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 днів з моменту отримання товару.
За результатом виконання вказаних договорів, на підставі отриманих від контрагента податкових накладних, позивач включив до складу податкового кредиту спірного періоду суму податку на додану вартість у розмірі 31 918,34 грн.
Враховуючи, що спірні правовідносини виникли у період дії різних нормативно-правових актів, застосуванню підлягають як приписи Закону України «Про податок на додану вартість», так і Податкового кодексу України.
Так, відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно приписів п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарських операцій, що також узгоджується з приписами п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.
Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Аналогічні норми закріплені у п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України.
Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України, підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.
Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку.
Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність формування позивачем податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Попередніми судовими інстанціями також обґрунтовано не взято до уваги посилання податкового органу на відсутністю у позивача товарно-транспортних накладних, оскільки їх наявність чи відсутність не впливає на формування платником податку на додану вартість податкового кредиту за господарськими операціями.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Відтак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення від 05.03.2012 р. №0000162350 та наявність підстав для його скасування.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу Кузнецовської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 28.04.2012 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2012 р. у справі №2а/1770/972/2012 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Пилипчук Н.Г.
Судове рішення № 41012831, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України) було прийнято 29.09.2014. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 2а/1770/972/12. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: