Ухвала суду № 41012827, 29.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/59500/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Бившева Л.І. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне Рівненської області Державної податкової служби

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 28.02.2012 р.

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2012 р.

у справі № 2а/1770/478/2012

за позовом Приватного підприємства «Нуепро»

до Державної податкової інспекції у м. Рівне Рівненської області Державної податкової служби

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Нуепро» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне Рівненської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 28.02.2012 р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2012 р., позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.10.2011 р. №0003552342, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 1 396,21 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні розрахунків з ТОВ ТД «Нанотек» за період з 26.11.2009 р. по 29.04.2011 р., про що складено акт від 06.10.2011 р. №1167/23-100/33167048, яким встановлено порушення позивачем вимог п.п.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість на 111 697,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.10.2011 р. №0003552342, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 139 621,00 грн., з яких 111 697,00 грн. за основним платежем та 27 924,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про те, що позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ ТД «Нанотек» за нікчемними правочинами.

Крім того, податковий орган зазначив підставами відсутності у позивача права на податковий кредиту спірного періоду, відсутність контрагента позивача за юридичною адресою; відсутність основних засобів, трудових ресурсів, складських приміщень, автомобільного або іншого транспорту, обладнання та устаткування, необхідних для здійснення такої діяльності підприємства; відсутність первинних документів, які б підтверджували транспортування товару від покупця до продавця, а також розбіжність між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями постачальника.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ ТД «Нанотек».

Як вбачається з матеріалів справи, 05.05.2010 р. між позивачем (замовник) та ТОВ ТД «Нанотек» (підрядник) укладено договір підряду № 05/05/10, за умовами якого підрядник зобов'язався у порядку та на умовах визначених у договорі, виконати за завданням замовника з використанням своїх матеріалів та устаткування роботи по винесенню за межі будівництва автомобільної дороги кабельних ліній зв'язку на ділянках автодороги Київ-Чоп, а замовник зобов'язався у порядку та на умовах, визначених в цьому договорі прийняти і оплатити виконану роботу.

Крім того, між ТОВ ТД «Нанотек» (продавець) та позивачем (покупець) укладено договір від 15.11.2010 р. №15/11/10, за умовами якого продавець в порядку та на умовах, визначених цим договором зобов'язався поставити товарно-матеріальні цінності (кабель КМБ-- 1408 метрів, муфта на коаксіальний кабель КМБ 4-8 шт., стовпчик замірний для ліній зв'язку - 20 шт.).

Виконання сторонами вказаних зобов'язань підтверджується наявними у матеріалах справи податковими та видатковими накладними, актами приймання виконаних підрядних робіт, рахунками-фактурами та довідками про вартість виконаних підрядних робіт за травень, червень, грудень 2010 року.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами п.п. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ ТД «Нанотек».

Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність формування позивачем податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що встановлення факту незнаходження контрагента за місцем реєстрації та недостатність у нього трудових, виробничих або інших ресурсів не є обставинами, які самі по собі позбавляють правового значення виданих контрагентом підприємства податкових накладних, що виключає відповідальність платника податків (позивача).

Також, обґрунтовано не взято до уваги посилання податкового органу на протиправність формування податкового кредиту позивачем, у зв'язку з відсутністю у нього товарно-транспортних накладних, оскільки їх наявність чи відсутність не впливає на формування платником податку на додану вартість податкового кредиту за господарськими операціями.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність прийнятого податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне Рівненської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 28.02.2012 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2012 р. у справі №2а/1770/478/2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Пилипчук Н.Г.