Ухвала суду № 41012817, 16.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/13639/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року у справі за позовом Державного підприємства "Антрацит" до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області про скасування рішення,

встановив:

Державне підприємство "Антрацит" звернулось з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області про скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені на суму 63 426 грн 46 коп. за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 21 травня 2013 року № 1031.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до частин восьмої, одинадцятої статті 9 Закону платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Згідно із частиною одинадцятою статті 25 Закону територіальний орган Пенсійного фонду застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Судами встановлено, що рішення від 21 травня 2013 року відповідачем до позивача застосовані штрафні санкції та нарахована пеня за несплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з 28 лютого 2013 року по 29 квітня 2013 року.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що, оскільки зарахування сплачених позивачем сум єдиного внеску як поточних платежів за січень 2013 року в рахунок наявної заборгованості, штрафів та пені за періоди до введення в дію мораторію, є заходом, спрямованим на забезпечення виконання позивачем зобов'язань щодо сплати єдиного внеску, термін виконання яких настав до введення в дію мораторію, таке зарахування після введення в дію мораторію ухвалою господарського суду від 09 січня 2013 року, є протиправним, а відтак і мораторій на задоволення вимог кредиторів розповсюджується на спірне рішення, прийняте відповідачем 21 травня 2013 року.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 19 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє органи державної виконавчої служби за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо. Мораторій на задоволення вимог кредиторів застосовується до вимог кредиторів щодо відшкодування збитків, що виникли через відмову боржника від виконання правочинів (договорів) у процедурі санації, у порядку, передбаченому цим Законом.

Частиною 5 ст. 19 цього Закону визначено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

Системний аналіз вказаних норм свідчить, що з порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв'язку з чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах, а отже дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), в т. ч. і штрафних санкцій, нарахованих на підставі Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Даний висновок також кореспондує зі змістом ч. 1 ст. 38 Закону України № 2343-XII, згідно з якою нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

При цьому обмеження щодо погашення сум недоїмки у порядку черговості, що надходять від платника єдиного внеску на рахунок Фонду, Закон № 2343-XII не містить, а відповідно і мораторій до погашення цих сум в силу своєї визначеності не може бути застосований.

Так, згідно із ч. 6 ст. 25 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

За таких обставин у справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору неправильно застосували норми матеріального права.

Таким чином, винесене відповідачем рішення про застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 21 травня 2013 року № 1031 прийнято відповідачем за наявності законних підстав.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що для правильного вирішення цієї справи судам необхідно встановити правильність нарахування позивачем штрафних санкцій, з урахуванням зарахованих сум за попередні періоди на існуючу заборгованість, тоді як суд касаційної інстанції позбавлений повноважень встановлювати нові обставини у справі, а отже рішення судів підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області задовольнити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: