Ухвала суду № 41012663, 14.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/18557/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Новоселицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області

на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 04.11.2010 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 року

у справі № 2а-2608/10/2470

за позовом Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції

до Приватного підприємства з іноземними інвестиціями «Земі-транс»

про стягнення податкових зобов'язань

ВСТАНОВИВ:

Новоселицька міжрайонна державна податкова інспекція (далі по тексту - позивач, МДПІ) звернулась з позовом до Приватного підприємства з іноземними інвестиціями «Земі-транс» (далі по тексту - відповідач, ПП «Земі-транс») про стягнення податкових зобов'язань.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 04.11.2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 року апеляційну скаргу МДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ПП «Земі-транс», посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу МДПІ залишити без задоволення.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, та з урахуванням відсутності правових підстав для задоволення клопотання ОДПІ щодо відкладення розгляду справи, відповідно до вимог ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що МДПІ було проведено позапланову перевірку ПП «Земі-транс» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за березень та квітень 2010 року, за результатами якої складено акт від 24.06.2010 року №578/23/32626146.

В акті перевірки зазначено, що відповідачем порушено п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету в сумі 852 201 грн., пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідач не мав права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 248060 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу подальшого кредиту наступного податкового періоду станом на 30 квітня 2010 року в сумі 5887695 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, МДПІ прийнято рішення від 01.07.2010 року №516/23 про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін, яким ПП «Земі-транс» визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 1 203 959,20 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду.

Підпунктом 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до вимог пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п. 1.20.2 Закону України, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Згідно пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Позиція МДПІ про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною є такою, що не ґрунтується на вимогах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України. У зв'язку з чим, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортованого товару, митна вартість та звичайна ціна не є тотожними. База оподаткування податком на додану вартість позивачем визначена вірно - відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» - із договірної вартості цих засобів, яка не нижча за звичайні ціни.

Зазначена позиція міститься також в постанові Верховного Суду України від 29.10.2010 року.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги МДПІ є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Чернівецького окружного адміністративного суду від 04.11.2010 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Новоселицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 04.11.2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов