Ухвала суду № 41012647, 29.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2014 року м. Київ К/9991/28449/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Бившева Л.І. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:не з'явився, відповідача: прокурора:Української Т.О., Бараненка І.І.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.10.2010 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011 р.

у справі №2а-3952/10/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ківіт»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ківіт» (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (далі-відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.10.2010 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011 р., позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове-повідомлення рішення від 30.01.2010 р. №00000738/0 та від 02.04.2010 р. №00000738/1 у частині донарахування позивачу недоїмки з податку на прибуток у сумі 3 265 140,07 грн. та штрафних санкцій на суму 3 265 140,07 грн., від 30.01.2010 р. №00000838/0 та від 02.04.2010 р. №00000838/1 у частині донарахування недоїмки з податку на додану вартість у сумі 2 556 955,02 грн. та штрафних санкцій на суму 1 278 478,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідач на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкової інспекції була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 р. по 30.06.2009 р., за результатами якої складений акт від 20.01.2010 р. №56/38/20917692.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення, які на думку відповідача, вплинули на податкові зобов'язання підприємства: завищення валових витрат та податкового кредиту, шляхом безпідставного віднесення коштів, сплачених на користь ПП «Бласпродторг» та ПП «Гросс-Агро» на суму 12 784 775,10 грн.; заниження валових доходів у зв'язку з неврахуванням товарів, отриманих безоплатно від ПП «Євросервіс»; безпідставне віднесення до валових витрат та податкового кредиту коштів не сплачених на користь ТОВ «АТБ-Маркет»; безпідставне віднесення до валових витрат 422 185,63 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Сан ІнБев Україна»; заниження валових витрат на суму 1 688 742,50 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 30.01.2010 р. №00000738/0 про донарахування підприємству недоїмки з податку на прибуток у сумі 3 311 727,58 грн. та штрафних санкцій на суму 3 309 366,49 грн., №00000838/0 про донарахування підприємству недоїмки з податку на прибуток на суму 2 560 103,43 грн. та штрафних санкцій на суму 1 280 051,72 грн., а також від 02.04.2010 р. №00002338/1 про донарахування підприємству штрафних санкцій на суму 393,52 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем було безпідставно знято з валових витрат та податкового кредиту позивача суму 12 784 775,10 грн., сплачену позивачем на користь ПП «Бласпродторг» та ПП «Гросс-Агро», а також встановлено відсутність розбіжностей у зазначеній в декларації за 2-й квартал 2008 р. сумі валових витрат, пов'язаних з відносинами позивача з ТОВ «Сан ІнБев Україна».

Як свідчать матеріали справи, позивач 01.12.2007 р. уклав договір постачання товару з ПП «Бластпродторг» (м. Одеса), а 01.02.2008 р. - з ПП «Гросс-Агро» (м. Одеса), відповідно до яких ПП «Бластпродторг» та ПП «Гросс-Агро» мали поставити на адресу позивача безалкогольні напої (соки, мінеральна вода, напої), а позивач - сплатити на їх користь протягом 2008-2009 років 12 784 775,10 грн.

Реальність вказаних господарських операцій була підтверджена позивачем у ході розгляду справи такими первинними документами, як то - договори, прибуткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення про сплату коштів.

Заперечуючи правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатами таких господарських операцій, відповідач посилається на відсутність товарно-транспортних накладних, рахунків за оплату транспортних послуг, актів здачі-приймання транспортних послуг, які б підтверджували транспортування товару від постачальника до покупця.

Натомість, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили такі висновки відповідача з огляду на таке.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 зазначено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 зазначеної статті, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судові інстанції, задовольняючі позовні вимоги у цій частині правомірно дійшли висновку стосовного того, що з правого аналізу зазначених норм, а також з вимог ведення податкового обліку, не вбачається обмеження форми та виду документів які підтверджують понесені витрати підприємства.

У ході розгляду справи, судами було встановлено, що згідно умов спірних договорів, укладених між позивачем та ПП «Гросс-Агро»і ПП «Бласпродторг», доставка товару до покупця здійснювалася безпосередньо постачальником за власний рахунок.

Аналіз наведених договірних відносини дав судам попередніх інстанцій аргументовані підстави визначитись із тим, що товарно-транспортних накладних у позивача не могло бути, а відтак і рахунків за оплату транспортних послуг.

Крім того, відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст.7 цього ж Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Зважаючи на те, що судовими інстанціями було встановлено, що позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат вартість витрат на товари, отримані від ПП «Гросс-Агро» та ПП «Бласпродторг», формування ним податкового кредиту на підставі отриманих від контрагентів податкових накладних також обґрунтовано визнано судовими інстанцій правомірним та таким, що відповідає вимогам положень ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі викладеного, судові інстанції аргументовано визначились із наявністю правових підстав для скасування податкових повідомлень-рішень про донарахування позивачу недоїмки з податку на прибуток на суму 3 196 194,07 грн. та штрафних санкцій на цю ж суму, а також податку на додану вартість на суму 2 556 955,02 грн. та штрафних санкцій на суму 1 278 478,00 грн.

Що стосується встановленої перевіркою різниці витрат позивача за ІІ квартал 2008 року між тією сумою, що вказана підприємством у розмірі 72 695 149,00 грн., та тією, що встановлена податковим органом у розмірі 72 419 365,00 грн. (розбіжність становить 275 784,00 грн.), слід також погодитись із доводами судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Так, наведений висновок відповідач обґрунтовує тим, що під час проведення перевірки підприємством не було надано підтверджуючих документів на здійснення витрат на суму 275 784,00 грн. у ІІ кварталі 2008 році.

В спростування такого факту позивачем були надані судам товарно-транспортні та товарні накладні, акти звірок з ТОВ «Сан ІнБев Україна» на отримання продукції.

Крім того, відповідно до довідки податкового органу від 28.12.2009 р. про проведення документальної невиїзної перевірки ВАТ «Сан ІнБев Україна» щодо підтвердження відомостей, отриманих від позивача, встановлено відсутність розбіжностей з відомостями, отриманими від останнього.

Всі господарські відносини позивачем з ВАТ «Сан ІнБев Україна» у податковому обліку останнього відображені, що дало судам підстави для задоволення позову і в цій частині та скасувати податкове повідомлення-рішення на суму 68 946,00 грн. стосовно недоїмки з податку на прибуток та на таку ж суму штрафних санкцій.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.10.2010 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011 р. у справі №2а-3952/10/1470 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Пилипчук Н.Г.