Ухвала суду № 41004304, 15.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/3083/14 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В. П. Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

15 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Гром Л.М.

Міщука М.С.

при секретарі: Корінець Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2014 року у справі за позовом Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ДПІІ «Сантрейд» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 13.12.2013 року № 0000253710

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2014 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено камеральну перевірку правомірності нарахування за вересень 2013 року податку на додану вартість, за результатами якої складено акт від 20.11.2013 року № 1412/40-50/37-10/25394566.

Згідно з висновками, викладеними у вказаному акті податковим органом встановлено порушення позивачем п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 972 826,00 грн., яка підлягає зменшенню.

Відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13.12.2013 року № 0000253710 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 972 826,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 486 413 грн.

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в порядку адміністративного оскарження, за результатами якого рішенням Міністерства доходів і зборів України залишено скаргу позивача без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 13.12.2013 року № 0000253710 - без змін.

При проведенні перевірки відповідачем використано податкову звітність з податку на додану вартість за серпень 2013 року та вересень 2013 року, а також інформацію комп'ютерних баз даних та автоматизованих інформаційних систем.

З акту перевірки вбачається, що за результатами опрацювання податкової декларації за звітні періоди, починаючи з періоду за наслідками якого виникло від'ємне значення (серпень 2013 року) до періоду, у якому заявлене бюджетне відшкодування (вересень 2013 року) ПДВ включно, а також з урахуванням результатів попередньої перевірки, відповідачем встановлено завищення ДПІІ «Сантрейд» бюджетного відшкодування за вересень 2013 року на суму 972 826 грн.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про правомірність прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, з таких підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 Податкового кодексу України.

Згідно з вимогами п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктами 200.2, 200.3 ст.200 Податкового кодексу України визначено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1. ст.200 Податкового кодексу України, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1. ст.200 Податкового кодексу України, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з п. 200.6 ст. 200 Податкового кодексу України, платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 статті 9 вказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

В статуті підприємства зазначено, що у якості представника компанії Bunge (Бунге) в Україні ДПII «Сантрейд» здійснює оптову торгівлю зерновими та олійними культурами, надає послуги зернового складу, веде діяльність з виробництва та продажу нерафінованої й рафінованої олії та майонезу, зокрема, під торговою маркою «Олейна».

В період, за який проводилась перевірка, ДПII «Сантрейд» мало господарські взаємовідносини з ФГ «Родомир Агро» (код ЄДРПОУ 38081573) та ТОВ «Євро Лізинг» (код ЄДРПОУ 32774741).

Між позивачем (Покупець) та ФГ «Родомир Агро» (Постачальник) укладено наступні договори поставки: № 652793 від 16.08.2013 року, № 652425 від 16.08.2013 року, № 654137 від 16.08.2013 року.

Відповідно до укладених договорів поставки ФГ «Родомир-Агро» зобов'язувалося поставити позивачеві насіння соняшникове на умовах EXW шляхом переоформлення соняшника на елеваторах ТОВ «Верховцевський елеватор» та ТОВ «Роздорський елеватор» в обсязі 1950,5 т., а покупець - прийняти та оплатити насіння соняшника на умовах, передбачених вказаними договорами.

Відповідно до договорів поставки № 652793 від 16.08.2013 року та № 654137 від 16.08.2013 року ФГ «Родомир-Агро» здійснило поставку насіння соняшника на ТОВ «Роздорський елеватор» в обсязі 1 049,5 т та 419,7 т відповідно, за договором № 652425 від 16.08.2013 року - на ТОВ «Верховцевський елеватор» в обсязі 481,35 т.

Відповідно до п. 4.3 кожного з вказаних договорів у вартість товару включаються всі витрати продавця пов'язані із зберіганням, з переоформленням товару на покупця, а також інші витрати продавця, понесені ним до моменту поставки товару.

Згідно з п. 5.3 кожного з договорів, датою поставки вважається дата підписаного всіма сторонами трьохстороннього акта прийому-передачі товару або дата складського документа на відповідну партію товару, яка виписується зерновим складом на покупця (позивача).

Пунктом 5.4 договорів визначено, що право власності на товар переходить покупцю (позивачу) після поставки товару, а саме підписання трьохстороннього акта прийому-передачі товару або після отримання від зернового складу складського документа на відповідну партію товару, переоформлену на зерновому складі з продавця на покупця.

За умовами EXW ФГ «Родомир-Агро» виконало свої зобов'язання в момент здійснення переоформлення товару на зерновому складі ТОВ «Роздорський елеватор» та ТОВ «Верховцевський елеватор» шляхом підписання тристоронніх актів та після переоформлення складських квитанцій.

В підтвердження виконання умов договорів, постачальником виписані позивачу первинні документи, зокрема, виставлені рахунки-фактури, акти приймання-передачі, видаткові та податкові накладні, якими підтверджується здійснення ФГ «Родомир-Агро» поставок насіння соняшника в обумовлені пункти поставки та передача у власність позивача.

Також, в підтвердження реальності виконання умов договорів поставки позивачем надано та судом досліджено товарно-транспортні накладні на прийняте зерно з визначенням якості, а також акти та складські квитанції, які містять підписи та печатки ФГ «Родомир-Агро», позивача та зернових елеваторів (ТОВ «Роздорський елеватор» або ТОВ «Верховцевський елеватор»), а складські квитанції у графі «Примітка» містять вказівку «Переоформлено з ФГ «Родомир-Агро».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 04.07.2002 року № ІV(в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.

Реєстр складських документів на зерно - система обліку інформації про видані зерновими складами складські документи на зерно та володільців таких документів (п. 22 ст. 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»).

Зерновий склад - юридична особа, що має на праві власності зерносховище та сертифікат на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки (п. 15 ст. 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»).

Зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію. Складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня (ст. 37 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»).

Якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію. Істотні дані складської квитанції встановлюються Кабінетом Міністрів України (ст. 43 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»).

За таких обставин є правильними висновки суду першої інстанції, що позивачем доведено факт отримання товару, а саме на виконання умов договорів поставки у перевіряємий період позивачем надано копії відповідних первинних документів.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проведено у безготівковій формі згідно з платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи.

На підтвердження реальності операцій з придбаним у контрагента товаром, позивачем подано до суду первинні документи по його подальшій реалізації.

Зокрема, насіння соняшникове, придбане на умовах EXW з переоформленням на елеваторах, зберігалося на цих елеваторах до моменту відвантаження. Реальність відносин по зберіганню товару підтверджується договорами про надання послуг зберігання з ТОВ «Роздорський елеватор», актами прийому-передавання, рахунками, розрахунками; договорами про надання послуг зберігання з ТОВ «Верховцевський елеватор», актами прийому-передавання, рахунками та розрахунками.

В подальшому, з елеваторів ТОВ «Роздорський елеватор» та ТОВ «Верховцевський елеватор» насіння соняшника було перевезено перевізниками на переробний завод ПрАТ «Дніпропетровський олійно-екстракційний завод». Перевезення здійснювалось перевізниками ТОВ «ПКП Комкор» та ПП «Каренін».

Послуги перевезення підтверджуються відповідними договорами з додатками, укладеними між позивачем та ТОВ «ПКП Комкор», між позивачем та ПП «Каренін», а також актами виконаних робіт, рахунками, товарно-транспортними накладними, що містять вказівку на відповідне підприємство у графі «Перевізник».

На ПрАТ «Дніпропетровський олійно-екстракційний завод» насіння соняшникове у липні та вересні 2013 року було перероблене на олію, що підтверджується договором про переробку сировини, актами про надання послуг з екстракції, актами приймання-передачі наданих послуг.

Після переробки соняшника виготовлена олія була перевезена ТОВ «Теп Транско» та ТОВ «Транс-Сервіс-1» на ПАТ «Іллічівський оліяжиркомбінат» для експедитора позивача в Іллічівському морському порту ТОВ «Олір».

Здійснення вказаних операцій підтверджується договорами, актами наданих послуг, рахунками, залізничними накладними.

Надалі виготовлена олія була продана на експорт. В підтвердження позивачем надано копії зовнішньоекономічного контракту № 653540 від 23.08.2013 року, коносаменту від 19.08.2013 року та 28.10.2013 року, митної декларації № 102063 від 23.10.2013 року, довідки ПАТ «Сітібанк» від 20.01.2014 року № 140133/0401-1 щодо отримання оплати та № 140272/0401-1 від 05.02.2013 року.

Вищевказані докази свідчать про звичайну фінансово-господарську діяльність позивача, податкові накладні відповідають вимогам.

ФГ «Родомир-Агро» було належним чином зареєстровано платником ПДВ.

У перевіряємому періоді позивач мав договірні відносини з ТОВ «Євро Лізинг» (код ЄДРПОУ 32774741).

Між позивачем (Лізингоодержувач) та ТОВ «Євро Лізинг» (Лізингодавець) укладено договір оперативного лізингу від 21.07.2005 року № 37.

Відповідно до умов вказаного договору Лізингодавець передає Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач отримує від Лізингодавця в платне користування на умовах оперативного лізингу транспортний засіб (ТЗ) у відповідності із замовленням на ТЗ.

Згідно з п. 3.1 вказаного Договору строк лізингу починається з моменту передачі ТЗ в лізинг, яким є дата та складання сторонами акту прийому-передачі ТЗ та закінчується на дату повернення та складання акту про повернення.

Специфікація транспортних засобів, які надавались на умовах оперативного лізингу, зазначалась у замовленні на кожен транспортний засіб, копії яких містяться в матеріалах справи.

На підтвердження виконання умов вказаного Договору, зокрема, факт передачі кожного транспортного засобу від контрагента позивачу підтверджується актом приймання-передачі транспортного засобу.

Плата за користування транспортними засобами попередньо узгоджена позивачем та контрагентом в плані лізингу і здійснювалась щомісячно та відображалась в актах виконаних робіт, копії яких наявні в матеріалах справи.

Позивачем надано по кожному транспортному засобу первинні документи, зокрема, замовлення, акти приймання-передачі, плани лізингу, платіжні доручення, податкові накладні.

Позивачем надано докази використання транспортних засобів, за які позивач сплачував лізингові платежі, у власній господарській діяльності.

Зазначені обставини підтверджуються подорожніми листами та актами виконаних робіт.

В основу висновків про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентом покладено акт ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 10.10.2013 року № 1587/26-57-22-02-09 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Євро Лізинг».

Зазначені висновки податкового органу є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства.

Фактичні обставини справи засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами і правомірність нарахування податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин встановлено не було.

Відповідач не спростував належними засобами доказування дійсність господарських зобов'язань, фінансово-господарських документів та достовірність внесених у них відомостей.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

За змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

На момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та зареєстровані платниками податку на додану вартість, тому були зобов'язані нараховувати ПДВ та згідно з п. 201.4 ст. 201 ПК виписувати податкові накладні, які згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК є законною підставою для формування податкового кредиту.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Позивачем виконано усі необхідні умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, а висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи.

За наслідками вищезазначеної позапланової виїзної перевірки позивача щодо правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за серпень 2013 року з урахуванням виявлених порушень податкового законодавства, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.12.2013 року № 0000243710, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за серпень 2013 року у розмірі 972 826 грн., яке оскаржено в судовому порядку.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2014 року в адміністративній справі № 826/3001/14 позов задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників №0000233710, №0000243710 від 12.12.2013 року.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014 року у вказаній справі, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2014 року залишено без змін.

Зі змісту вказаних судових рішень вбачається, що в межах даної справи судами надавалась оцінка господарським операціям між ДПII «Сантрейд» та ФГ «Родомир Агро», ТОВ «Євро Лізинг» за період серпень 2013 року та вересень 2013 року.

В межах вказаної адміністративної справи судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що надана позивачем як суду так і до перевірки документація до правочинів, укладених позивачем з ФГ «Родомир Агро» та ТОВ «Євро Лізинг», у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили за такими правочинами, а тому мають силу первинної документації в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Вказані судові рішення по адміністративній справі набрали законної сили в порядку ст. 254 КАС України.

За вказаних обставин суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку щодо неправомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 13.12.2013 року № 0000253710, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 972 826,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 486 413 грн.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятих ним рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2014 відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2014 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвалу може бути оскаржено в касаційному поряд ку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів піс ля набрання ухвалою законної сили.

Ухвалу складено в повному обсязі - 16.10.2014 р.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді:

.

Головуючий суддя Бєлова Л.В.

Судді: Гром Л.М.

Міщук М.С.