Постанова № 41003881, 15.10.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

15 жовтня 2014 р. № 820/13143/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Сальніковій Г.А.,

за участю представників сторін: позивач - Тарасов П.С., Пазиніна Г.С., Телевний В.В., відповідача - Гиря В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" до Основ`янської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство "Харківський коксовий завод" звернулось до суду із позовом до Основ`янської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 04.04.2014 року № 0000342201 та № 0000352201.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, слугували висновки контролюючого органу про завищення підприємством у перевіряємий період витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, а також заниження податку на додану вартість у зв'язку з придбанням товарно-матеріальних цінностей у контрагента - ТОВ «Торговий дім «Грейф». Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеним контрагентом, то він мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на те, що встановлені за наслідком перевірки порушення позивачем вимоги діючого законодавства є обґрунтованими, та як наслідок, прийняті на їх підставі спірні податкові повідомлення-рішення є законними. Зокрема вказує, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугували встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки перевіряючих про безпідставне віднесення до собівартості реалізованої продукції вартість ТМЦ по видатковим накладним, отриманим від контрагента ТОВ «Торговий дім «Грейф», а також про завищення податкового кредиту у зв`язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту податкових накладних, отриманих від вищезазначеного контрагента, реальність господарських відносин з яким не підтверджена під час проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Торговий дім «Грейф», що підтверджується актом Нововодолазької ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області № 342/20-20-22-08/36563291 від 16.12.2013року, а тому з урахуванням вищевикладених обставин позов не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні 15.10.2014 року представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, ПАТ «Харківський коксовий завод» пройшло передбачену діючим законодавством процедуру державної реєстрації, зареєстроване Виконавчим комітетом Харківської міської ради 24.10.1996року, що підтверджується свідоцтвом з ЄДРПОУ №428068 та перебуває на обліку як платник податків та зборів в Основ`янській ОДПІ м. Харкова.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.03.2014року співробітниками Основ`янської ОДПІ м. Харкова проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Харківський коксовий завод» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Торговий дім «Грейф», їх реальності та повноти відображення в обліку за період квітень, травень, серпень, вересень 2013року, за наслідками якої складено Акт № 342/20-20-22-08/36563291 від 16.12.2013року.

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог діючого законодавства, зокрема:

- п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого платником податків завищено витрати, що враховуються при визначенні об`єкту оподаткування по декларації за прибуток на 2013р. на суму 165520,00грн., внаслідок чого занижено об`єкт оподаткування від усіх видів діяльності по рядку 07 декларації з податку на прибуток підприємства за 2013р. на суму 165520,00грн. та занижено податок на прибуток від діяльності, що не підлягає патентуванню (рядок 11 декларації з податку на прибуток підприємства за 2013р.) на суму 31449,00грн.;

- п. 198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого встановлено завищення від`ємного значення по податку на додану вартість по рядку 24 «Залишок від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» декларації по податку на додану вартість за серпень 2013року на суму 33024,00грн.

На підставі вищезазначеного акту, податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення:

-форми "В4" № 0000352201 від 04.04.2014 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 33024,00 грн.;

-форми "Р" № 0000342201 від 04.04.2014 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 47174,00 грн., у т.ч. за основним платежем 31449 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 15725 грн.

Позивач, не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду із даним позовом.

Під час розгляду справи встановлено та підтверджується податковим органом в акті перевірки, що фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача по ланцюгу постачання, за наслідками якої встановлено відсутність ознак реальності вчинення господарських операцій з контрагентом ТОВ «Торговий дім «Грейф».

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, протиправності формування витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування належить з'ясувати, зокрема, такі обставини, як: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При розв'язанні відповідних спорів судам варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (лист Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 "Щодо підтвердження даних податкового обліку").

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність перевірки під час розгляду даної справи висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства, які були покладені в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як наслідок правомірність визначення позивачу суму грошового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до складу витрат, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту ПДВ, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Під час розгляду справи було встановлено та не заперечується сторонами, що основними видами діяльності, які здійснював позивач у перевіряємий період, були: Виробництво коксу та коксопродуктів (код КВЕД 19.10), Будівництво житлових і нежитлових будівель (код КВЕД 41.20), Неспеціалізована оптова торгівля (код КВЕД 46.90), Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту (код КВЕД 52.29), Діяльність у сфері інжирінгу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах (код КВЕД 71.12), Дослідження ї експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук (код КВЕД 72.19), що підтверджується довідкою з ЄРРПОУ № 519526.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у спірний період мав господарські відносини із ТОВ « Торговий дім «Грейф».

Так, перевіряючи правомірність віднесення позивачем до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування на їх підставі суми податкового кредиту, на підставі договірних відносин із вищезазначеним контрагентом, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Харківський коксовий завод» мало господарські відносини із ТОВ «ТД «Грей» на підставі договору поставки №13/03 від 13.03.2013року.

Відповідно до п.1.1. вказаного Договору ТОВ «ТД «Грей» (Постачальник) зобов`язується поставити, а ПАТ «Харківський коксовий завод» (Покупець) прийняти та оплатити товар, а саме металопрокат.

На підтвердження виконання умов вищезазначеного Договору постачання позивач надав відповідні накладні, видаткові накладні, що підтверджується податковим органом в акті перевірки (1 т, 28 а.с.).

Вказані обставини підтверджується податковим органом в п.3 Акту перевірки.

Розрахунки за вказаним Договором проводяться шляхом 100% передоплати на банківський рахунок Постачальника (п.2.3. Договору).

На підтвердження факту оплати вартості придбаного товару позивачем було надано та долучено до матеріалів справи відповідні платіжні доручення, що не ставиться під сумнів податковим органом під час перевірки.

Відповідно до положень п.3.3. Договору, поставка продукції здійснюється шляхом само вивозу зі складу Постачальника.

Частиною 2 статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі - Правила) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується перевіряючим органом, транспортування придбаних ТМЦ здійснювалося штатними водіями ПАТ « Харківський коксовий завод» та власними транспортними засобами позивача. На підтвердження вищезазначених обставин, позивач надав штатний розклад підприємства із зазначенням посад водіїв, копію наказу від 07.02.2013року № 47, відповідно до якого за кожним водієм закріплений відповідний транспортний засіб, а також копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів.

Також, на підтвердження реальності виконання умов Договору по транспортуванню ТМЦ, позивач надав копії відповідних ТТН, що також не ставить під сумнів контролюючим органом.

Додатковим доказом отриманих ТМЦ є надані позивачем акти прийому придбаного від ТОВ «Торговий дім «Грейф» оборотно-сальдовою відомістю за 2013рік та звідною таблицею надходження матеріалів в коксовому цеху, які наявні в матеріалах справи. Вказані обставини підтверджуються контролюючим органом в акті перевірки ( 1 т. а.с.33, 2 т. а.с 92-103).

Як вбачається з матеріалів справи, підприємство для зберігання придбаних ТМЦ має у власності нежитлові будівлі, згідно Договору купівлі -продажу від 30.09.2005року № 4334 (Акт прийому-передачі нежитлових будівель від 30.09.2005року, Витяги про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.10.2005 року, від 04.10.2005року), Договору купівлі-продажу від 29.12.2005року № 5420 (Акт прийому-передачі нежитлових будівель від 29.12.2005року, Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14.04.2006 року) та Договору купівлі-продажу від 17.10.2007року (Акт прийому-передачі нежитлових будівель від 24.10.2007року, Витяги про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 27.11.2007 року)

Окрім того, позивач, на підтвердження внутрішньоскладського переміщення товару, надав відповідні вимоги на отримання зі складу ТМЦ, які підписані матеріально-відповідальними особами.

Як було з`ясовано під час розгляду справи, придбаний товар був використаний підприємством у власній господарській діяльності на виконання планів роботи РМУ за січень-серпень 2013року та жовтень-грудень 2013року, копії яких наявні в матеріалах справи (т.2 а.с.105-116).

Також податковим органом під час перевірки не ставиться під сумнів факт наявності у підприємства необхідних виробничих потужностей та кваліфікованого персоналу (ст. 28 Акту перевірки).

Доказів того, що отриманий від контрагента - ТОВ «Торговий дім «Грейф», товар не використовувався позивачем у власній господарській діяльності ні акт перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення ПАТ «Харківський коксовий завод»" витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Суд зазначає, що ТОВ «Торговий дім «Грейф» було виписано на адресу позивача відповідні податкові накладні, зауважень щодо правильності оформлення та форми яких у податкового органу не виникло.

Суд зазначає, що всі перелічені суми податкового кредиту підтверджені відповідними податковими накладними, які не мають недоліків та відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України. В свою чергу, ці податкові накладні складені на підставі договорів, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних.

На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Зазначеними доказами підтверджується дотримання позивачем та ТОВ «ТД «Грейф» під час визначення розміру податкових зобов'язань та податкового кредиту положень ПК України, а також повне відображення наслідків здійснених господарських операцій в податковому обліку під час визначення розміру витрат, що враховувалися при обчисленні об'єкта оподаткування.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Також суд зазначає, що вимоги до оформлення первинних документів визначені нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, відповідно до ч.2 ст. 9 якого первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88), згідно з п.2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінивши зазначені вище первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми або змісту, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Суд, також вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагентів позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства та про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ з фактом оплати.

Таким чином, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також Юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Також, відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч.2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Наведене узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так основним висновком у рішенні від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним за сплатою ПДВ, який нараховується по ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Окрім того, матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договорів, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

У рішенні в справі "Щокін проти України" (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами і правомірність визначення позивачем складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість з урахуванням первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані відповідно до положень податкового законодавства.

Посилання контролюючого органу на завищення позивачем у перевіряємий період витрат, а також заниження податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з придбанням товарно-матеріальних цінностей у контрагента - ТОВ «ТД «Грейф», через неможливість встановити реальність та товарність вказаних операцій, суд вважає безпідставними.

Суд, також вважає за необхідне зазначити, що відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки товару.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про правомірність віднесення позивачем до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування сум по господарським операціям із контрагентом - ТОВ «ТД «Грейф», та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість, в зв'язку з чим, спірні податкові повідомлення-рішення в цій частині є незаконними та підлягають скасуванню.

Окрім того, суд при вирішенні спору вважає за необхідне взяти до уваги приписи ч.4 ст.70 КАС України, де зазначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиціального значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Оскільки фактичною підставою для винесення контролюючим органом висновку щодо формування позивачем податкового кредиту без дотримання вимог Податкового кодексу України став складений Нововодолазькою ОДПІ акт перевірки контрагента позивача- ТОВ "Торговий дім 2Грейф", то суд приходить до висновку про недоведеність факту вчинення саме ПАТ "Харкіський коксовий завод" податкового правопорушення.

В зв'язку з чим, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.п. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, суд дійшов до висновку, що оспорюванні податкові повідомлення-рішення були прийняті не на підставі законодавства.

Ч. 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч. 2 ст. 71 КАС України обов'язок та не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" до Основ`янської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Основ`янської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 04.04.2014 року № 0000342201 та № 0000352201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" (61071, м. Харків, набережна Червоношкільна, 24, код ЄДРПОУ 24481702) судовий збір в сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 21.10.2014року.

Суддя Горшкова О.О.