Ухвала суду № 41002622, 06.10.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2014 року Справа № 180082/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Ліщинський А.М.,

судді Запотічний І.І.

секретар судового засідання Коцур В.К.

за участю представників:

від позивача Ярошик Т.В.

від відповідача Мартинюк С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області ДПС на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11.10.2012 року у справі № 2а-0370/25085/11 за позовом Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області ДПС до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніколь», ЗАТ «Науково-виробниче підприємство «Укрзахіденерго» про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

Луцька об'єднана державна податкова інспекція звернулась з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніколь», Закритого акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Укрзахіденерго», в якому просить стягнути з відповідачів в доход держави все одержане ними за нікчемним правочином №81/10 від 17.12.2010 року в сумі 1035321 грн. з кожного з відповідачів.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне. В ході проведення позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Ніколь» з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала господарські відносини з платником ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго» за січень 2011 року податковим органом було встановлено завищення податкового кредиту за вказаний період на суму 172553,50 грн. внаслідок віднесення до податкового кредиту сум ПДВ за нікчемним правочином, укладеним із ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго». В ході перевірки, відповідно до наданих первинних документів, не було встановлено факту транспортування ТМЦ від постачальника до покупця у зв'язку з відсутністю товарно-транспортних накладних, як і не було встановлено факту одержання товару покупцем. Крім того, перевіркою встановлено факт здійснення ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго» господарської діяльності поза межами правового поля, оскільки взаємовідносини даного товариство з контрагентами є фіктивними правочинами та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків. Луцька ОДПІ зазначає, що правочин, укладений між ТзОВ «Ніколь» та ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго», не спричинив реального настання правових наслідків, отже є нікчемним.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 11.10.2012 року у задоволені позову відмовлено повністю. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не доведено позовних вимог щодо застосування наслідків недійсності угод, оскільки в судовому засіданні встановлено відсутність належних доказів (вироку суду, що набрав законної сили) щодо нікчемності правочину, як такого, що порушує публічний порядок, не доведено правомірності визнання нікчемними правочинів з підстав їх фіктивності (за відсутності рішення суду про визнання правочину недійсним, відповідно до вимог ст. 234 ЦК України). За наведених обставин, позовні вимоги суперечать вимогам законодавства та встановленим в судовому засіданні обставинам справи, що підтверджені належними доказами.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою задовольнити його адміністративний позов у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована, фактично, доводами позовної заяви.

Представник позивача в судовому засіданні підтримує вимоги апеляційної скарги.

Представник відповідача просить в задоволені апеляційної скарги відмовити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення Луцької ОДПІ до суду із даним позовом став акт від 19.05.2011 року №3959/23-2/20148124 про результати позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Ніколь» з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго» за січень 2011, в ході якої встановлено порушення ТзОВ «Ніколь» вимог ч. 1 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 628, 638, 664 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст. 203 ЦК України), договір поставки №81/10 від 01.10.2010 року, укладений між позивачем та ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго» відповідно до частини 1,5 ст.203, п.1,2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, зазначені правочини мають ознаки нікчемності.

Також перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні товарів з 01.01.2011 року по 31.01.2011 року, які підпадають під визначення ст.185, п. 186.1 ст.186, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого зменшено податковий кредит на суму 172553,50 грн.

Висновок податкового органу про завищення ТзОВ «Ніколь» податкового кредиту за період з 01.01.2011 року по 31.01.2011 року базується на тому, що угоди по придбанню від ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго» товарно-матеріальних цінностей мають протиправний характер, суперечать інтересам держави, здійснені без мети настання реальних наслідків, отже є нікчемними в силу закону. На підтвердження зазначеної позиції Луцька ОДПІ вказує про відсутність фактичних поставок товарів, здійснення контрагентом ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго» діяльності без мети настання реальних наслідків, укладення фіктивних угод.

На підставі наведенного, Луцька ОДПІ звернулась до суду з позовом про застосування наслідків визнання договорів недійсними, що встановлені ст. 208 Господарського кодексу України, шляхом стягнення в доход бюджету суму 1035321,00 грн. як з ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго», так і з ТзОВ «Ніколь».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України (в редакції кодексу станом на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Нікчемними, зокрема, є правочини: 1)укладені з недодержанням обов'язкової письмової форми, якщо недійсність прямо передбачена законом, наприклад, правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань (ст. 547); 2)укладені з недодержанням обов'язкової нотаріальної форми (ч. 1 ст. 219); 3)укладені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без належного схвалення (ч. 2 ст. 221); 4)укладені недієздатною фізичною особою (ч. 1 ст. 226); 5)вчинені без дозволу органу опіки і піклування (ч. 1 ст. 224); 6)які порушують публічний порядок (ч. 2 ст. 228).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК, згідно якої такими є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Тобто, такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Зміст наведеної правової норми свідчить про те, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а порушення податкового законодавства є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд констатує, що кваліфікація правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, саме за злочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави.

В контексті наведеного слід зазначити, що висновок податкового органу про нікчемність правочину є необґрунтованим.

Стосовно позиції податкового органу про нікчемність укладених правочинів з тих підстав, що такі не направлені на настання реальних наслідків (фіктивний правочин), колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України наведено визначення правочину, згідно якої, правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Тобто, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Частиною 2 ст. 234 ЦК України передбачено, що фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду).

З акту перевірки слідує, що як при укладанні договорів, так і при їх виконанні учасниками правочинів допущені грубі порушення вимог законодавства України, зокрема, перевіркою встановлено відсутність необхідних умов для реального настання результатів господарських операцій, укладення такого без мети настання реальних наслідків (фіктивність правочину), порушення при цьому порядку ведення бухгалтерського обліку господарської діяльності, і як наслідок - незаконність формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ, тобто, наявними є порушення вимог податкового законодавства відповідачами при укладенні та виконанні правочинів.

Відповідно до презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Проводячи системний аналіз вищенаведених актів цивільного законодавства варто врахувати, що підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, прямо встановлена законом, а не висновки акту податкової перевірки. Вказані в актах податкових органів порушення, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Підсумовуючи все вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивачем не доведено позовних вимог щодо застосування наслідків недійсності угод, оскільки в судовому засіданні встановлено відсутність належних доказів (вироку суду, що набрав законної сили) щодо нікчемності правочину, як такого, що порушує публічний порядок, не доведено правомірності визнання нікчемними правочинів з підстав їх фіктивності (за відсутності рішення суду про визнання правочину недійсним, відповідно до вимог ст. 234 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області ДПС залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11.10.2012 року у справі № 2а-0370/25085/11 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Ліщинський А.М.

Запотічний І.І.

Повний текст складено та підписано 09.10.2014р.