Постанова № 40998059, 14.10.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2014 р. Справа№ 910/10022/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

ОСОБА_1

при секретарі Кобець М.О.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю від 28.10.2013 року;

від відповідача: не з'явились,

розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2014 року

у справі № 910/10022/14 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна»

до Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»

про відшкодування шкоди в порядку регресу у сумі 2 407, 06 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування шкоди в порядку регресу у сумі 2 407, 06 грн.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 5 581, 06 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем, як страховиком виконано умови договору страхування майнових інтересів власника автомобіля і виплачено страхувальнику, у зв'язку з пошкодженням автомобіля при дорожньо-транспортній пригоді суму страхового відшкодування, внаслідок чого до позивача в порядку ст. 1191 Цивільного кодексу України та ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» перейшло право вимоги (регресу) до осіб, відповідальних за завдані збитки, яким є відповідач, як особа, що застрахувала цивільну відповідальність винної у пригоді особи.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2014 року у справі № 910/10022/14 позовні вимоги задоволено частково.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2014 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано правомірність та належність виплати страхового відшкодування позивачем страхувальнику.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2014 року апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М. А. (головуюча), Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А. та призначено до розгляду на 23.09.2014 року.

У судове засідання 23.09.2014 року представник відповідача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Представник позивача у судовому засіданні 23.09.2014 надав пояснення, якими заперечував доводи апеляційної скарги, просив суд відмовити у її задоволенні.

Крім того, представник позивача подав клопотання про продовження строку розгляду спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України, у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

У зв'язку із зазначеним, колегія суддів задовольнила клопотання позивача про продовження строку розгляду спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2014 року відкладено розгляд справи до 14.10.2014 року.

Представник позивача у судовому засіданні 14.10.2014 року заперечував протии задоволення апеляційної скарги та просив суд, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача у судове засідання 14.10.2014 року не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Враховуючи, що неявка сторін не перешкоджає розгляду справи по суті, беручи до уваги достатність доказів, наявних в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності представника відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 24.11.2011р. на вул. Грязнова з боку вул. Героїв Сталінграду на перехресті з вул. Українською в м. Запоріжжі мала місце дорожньо-транспортна пригода - зіткнення за участю автомобіля "ЗАЗ 1102", державний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_6, під керуванням ОСОБА_7 та автомобіля "Нyundai Getz", державний номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_8, під керуванням ОСОБА_9.

Дана дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.п. 13.1 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП України постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.12.2011р. справа № 0827/3-3675/11.

Пошкоджений автомобіль був застрахований на підставі договору № 06/0643479/0802/11добровільного страхування наземного транспорту від 10.11.2011 року, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Провідна" та ОСОБА_9.

Положеннями ст. 988 Цивільного кодексу України встановлено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до звіту № 470 про оцінку колісного транспортного засобу від 12.12.2011 року, вартість матеріального збитку, яка завдана власнику автомобіля марки "Нyundai Getz", державний номер НОМЕР_2 5647,57 грн.

При цьому, за страховим випадком - ДТП що сталась 24.11.2011 року за участю застрахованого автомобіля "Нyundai Getz", державний номер НОМЕР_2, згідно акту страхового акту № 0801/06/1809 від 23.12.2011 року позивачем було визначено суму страхового відшкодування в розмірі 5581,06 грн., з яких 2407,06 грн. було виплачено згідно платіжного доручення № 0062376 від 26.12.2011 року на рахунок СТО, а 3 174,00 грн. було зараховано в рахунок несплаченої страхувальником частини страхового платежу, що підтверджується листом вих.. № 22-19/5048 від 15.05.14 за підписом головного бухгалтера позивача.

Як вбачається з умов договору добровільного страхування наземного транспорту № 06/0643479/0802/11 від 10.11.2011 року (п. 15), сума загальної страхової премії складає 4232,00 грн., яку страхувальник мав сплатити чотирма рівними частинами в розмірі 1058,00 грн.: 1 частина - в строк до 10.11.2011, 2 частина - в строк до 10.02.2012, 3 частина - в строк до 10.05.2012, 4 частина - в строк до 10.08.2012.

Отже, враховуючи умови договору станом на дату спірної ДТП страхувальник сплатив лише перший страховий платіж, в той час як несплаченими залишилась решта страхових платежів (2, 3 та 4) на загальну суму 3 174,00 грн., на які позивач зменшив суму фактично виплаченого страхувальнику страхового відшкодування. Оскільки вказана сума була зарахована позивачем в рахунок несплачених страхувальником страхових платежів, а отже, фактично, страхувальник, внаслідок погашення наявного в нього зобов'язання сплатити 2, 3 та 4 страхові платежі, отримав зазначену суму.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що в даному випадку, зобов'язання позивача перед своїм страхувальником по відшкодуванню шкоди в розмірі 3 174,00 грн. припинені шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, що відповідає положенням ст. 601 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначає, що дія договору добровільного страхування розповсюджується на осіб, які керують транспортним засобом у віці старше 25 років зі стажем керування більше 2-х років, а водій ОСОБА_9, яка керувала застрахованим транспортним засобом на момент ДТП, отримала посвідчення водія 14.06.2011 року.

Однак, колегією суддів встановлено, що згідно із наявного в матеріалах справи посвідчення водія вбачається, що ОСОБА_9 має стаж керування транспортним засобом категорії «В» починаючи з 03.06.1982 року.

Крім того, відповідач зазначає, що позивач здійснив виплату страхового відшкодування не вигодонабувачу ОСОБА_8, а ОСОБА_9, що вбачається із графи «призначення платежу» платіжного доручення.

Однак, таке твердження відповідача є помилковим з огляду на те, що відповідно до платіжного доручення № 0062376 від 26.12.2011 року отримувачем коштів є СТО ТОВ «Бриллиант авто», що відповідає вимогам чинного законодавства.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Вина водія, який керував автомобілем "ЗАЗ 1102", державний номер НОМЕР_1, підтверджується постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.12.2011р. справа № 0827/3-3675/11.

Пунктом 36.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

З матеріалів справи вбачається, що між відповідачем, як страховиком, та ОСОБА_7 як страхувальником, було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що діяв станом на 24.11.2011 (Поліс АА/6157488), відповідно до якого забезпечений транспортний засіб - автомобіль "ЗАЗ 1102", державний номер НОМЕР_1, ліміт відповідальності за заподіяну шкоду майну становить 50 000,00 грн., розмір франшизи 510,00 грн.

Таким чином відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля "Нyundai Getz", державний номер НОМЕР_2, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, а до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту №06/0643479/0802/11 від 10.11.2011р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки.

Водночас, заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначає, що відповідно до п.п. 37.1.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування, є зокрема, неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого з моменту дорожньо-транспортної пригоди. При цьому, позивач протягом року з моменту ДТП до відповідача із вимогою пр. здійснення страхового відшкодування не звертався.

Однак, колегія суддів не погоджується із даними твердженнями відповідача враховуючи наступне.

Згідно із ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно ж до ст. 993 ЦК України та ст. 27 ЗУ «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

При цьому, позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи,и у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду (постанова Верховного Суду України № 23/279 від 28.08.2012 року).

Згідно із приписами статті 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень та всіх судів України, а суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Таким чином, наведені доводи відповідача, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

При цьому, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції помилково ототожнив строк позовної давності із строком, встановленим нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для подання потерпілим чи іншою, яка має право на отримання відшкодування, заяви про страхове відшкодування.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Колегія суддів зазначає, що згідно із ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Таким чином, оскільки згідно із страхового акту сума фактичних витрат позивача становить 5 581, 06 грн., останній має право вимагати відшкодування витрат у повному обсязі за вирахуванням суми франшизи.

Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Згідно з п. 9.1. ст. 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", обов'язковий ліміт відповідальності страховика (страхова сума) - це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

За договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс АА/6157488) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 50000 грн., франшиза - 510,00 грн, таким чином з відповідача підлягає стягненню сума страхового відшкодування виплаченого позивачем за вирахуванням франшизи (5581,06 грн. - 510,00 грн. = 5071,06 грн.).

Отже, сума страхового відшкодування підлягає зменшенню на суму франшизи у розмірі 510, 00 грн., за таких обставин, розмір страхового відшкодування, який зобов'язаний сплатити відповідач в порядку регресу, становить 5 071,06 грн.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позовні вимоги частково у сумі 5 071, 06 грн.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2014 року у справі № 910/10022/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2014 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2014 року у справі № 910/10022/14 - без змін.

3. Матеріали справи № 910/10022/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко