Ухвала суду № 40991928, 25.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" вересня 2014 р. м. Київ К/800/31979/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Юрченко В.П.,розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року

у справі № 815/979/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «МД Груп Одеса» доДержавної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби проскасування податкових повідомлень-рішень, зобов'язання вчинити дії -

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «МД Груп Одеса» (надалі також - позивач, ТОВ «МД Груп Одеса», позивач) звернулося до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, відповідач), в якому просило визнати нечинним податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 29 січня 2013 року за № 000014220, яким TOB «МД Груп Одеса» нараховане грошове зобов'язання в розмірі 489 551,00 грн., у тому числі за основним платежем 410 706,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 78 845 грн.; визнати нечинним податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 29 січня 2013 року за № 0000152201, яким TOB «МД Груп Одеса» нараховане грошове зобов'язання в розмірі 320 449,00 грн., у тому числі за основним платежем 255 159,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 65 290,00 грн. та зобов'язати ДПІ вилучити з АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА» інформацію про результат перевірки TOB «МД Груп Одеса», оформленого актом від 15 січня 2013 року№ 106/22-3/34871676, і поновити в ній дані, що містяться у наданих TOB «МД Груп Одеса» податкових звітах з податку на додану вартість за період з січня 2010 року по червень 2012 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року апеляційну скаргу ТОВ «МД Груп Одеса» задоволено. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року по справі № 815/979/13-a скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов ТОВ «МД Груп Одеса» задоволено повністю. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 29 січня 2013 року № 0000142201, яким ТОВ «МД Груп Одеса» нараховане грошове зобов'язання в розмірі 489551,00 грн., у тому числі за основним платежем 410706,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 78845 грн. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 29 січня 2013 року за № 0000152201, яким ТОВ «МД Груп Одеса» нараховане грошове зобов'язання в розмірі 320449,00 грн., у тому числі за основним платежем 255159,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 65290,00 грн. Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Суворовському районі м. Одеса вилучити з АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА» інформацію про результат перевірки ТОВ «МД Груп Одеса» оформленого актом від 15 січня 2013 року № 106/22-3/34871676, і поновити в ній дані, що містяться у наданих ТОВ «МД Груп Одеса» податкових звітах з податку на додану вартість за період з січня 2010 року по червень 2012 року.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року і залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції здійснює перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

З огляду на те, що відповідачем не ставляться в касаційній скарзі під сумнів висновки суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання ДПІ вилучити з АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА» інформацію про результат перевірки ТОВ «МД Груп Одеса» оформленого актом від 15 січня 2013 року № 106/22-3/34871676, і поновити в ній дані, що містяться у наданих ТОВ «МД Груп Одеса» податкових звітах з податку на додану вартість за період з січня 2010 року по червень 2012 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 29 січня 2013 року № 0000142201 про збільшення суми грошового зобов'язання на суму 489 551,00 грн. у т.ч. за основним платежем 410 706 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 78 845,00 грн. та № 0000152201 про збільшення суми грошового зобов'язання на загальну суму 320 449,00 грн. у т.ч. за основним платежем 255 159,00грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 65290 грн., з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 15 січня 2013 року № 106/22-3/34871676, про порушення позивачем вимог підпунктів 4.1.1, 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі також - Закон № 334/94-ВР), Наказу Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток та порядку її складання» від 29 березня 2003 року № 143, підпунктів 14.1.11, 14.1.202, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, пунктів 135.2, 135.4, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в сумі 410 752,00 грн. та пунктів 1.3, 1.7, 1.14 статті 1, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.5статті 4, підпунктів 7.2.3, 7.2.6, 7.2.8 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі також - Закон № 168/97-ВР) та підпункту14.1.13 пункту 14.1 статті 14, пункту 140.2 статті 140, пункту 185.1 статті185 ПК України, пункту 6 Наказу Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» від 30 травня 1997 року №165 із змінами та доповненнями, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 липня 1997 року за № 233/2037, в результаті чого ТОВ «МД Груп Одеса» занижено податок на додану вартість на суму 255 159,00 грн., у т.ч. за березень 2010 року на суму 64 013,0 грн., за липень 2010 року на 9 823,00 грн., за серпень 2010 року на 21 614 грн., за вересень 2010 року на 16249 грн., за листопад 2010 року на 70 651,00 грн., за липень 2011 року на 25 177,00 грн., за серпень 2011 року на 43 633,00 грн., за грудень 2011 року на 6 001,00 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем отримано від TOB «Метал-Лайн», ПП «Торговий дім «Влад», ГШ «Стройремгруп», TOB «Профстрой-2005», TOB «Атіс Плюс» безоплатну фінансову допомогу та не віднесено до складу податкових зобов'язань суми ПДВ з вартості безоплатно переданих товарно-матеріальних цінностей, оскільки в ході перевірки, зважаючи на не надання транспортної документації, не підтвердився факт транспортування товарно-матеріальних цінностей зі складів TOB «МД Груп Одеса». Крім того, ДПІ посилаючись на дані програмного продукту «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України та АРМ «Контрагенти», зазначила, що позивачем безпідставно відображено в податковому обліку суми податкового кредиту по контрагентам ТОВ «ТрансАгенство Метал», ТОВ ТК «Індустріал», ПП «КВВМПУ», ПП «Еталон-Авто-Юг», оскільки за даними вказаної інформаційної системи між задекларованими зобов'язаннями контрагентів та податковими кредитом позивача існують розбіжності. Також порушення податкової дисципліни ДПІ вбачає в тому, що позивачем неправомірно включено до складу валових витрат вартість транспортно-експедиційних послуг, оскільки до матеріалів надані акти здачі-прийняття виконаних робіт ТОВ «Центральна транспортна компанія», які не містять інформації щодо перевезеного вантажу, а саме - відсутня інформація щодо номенклатури, кількості товару.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд апеляційної інстанції виходив із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 4.1 статті 4 зазначеного Закону валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Підпунктом 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 вказаного Закону визначено, що валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

За змістом підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод.

Так, відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств складає прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Інші доходи, як зазначено в підпункті 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України, включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не відносяться до витрат.

З аналізу наведених норм законодавства випливає, що за умови не підтвердження фактичної передачі товару покупцю, отримані від останнього кошти фактично є безповоротною фінансовою допомогою, яка включається до складу валових доходів та доходів у відповідному періоді.

При цьому слід зазначити, що для цілей зазначених правовідносин законодавцем презюмується реальність господарської операції, що відображається в податковому обліку. Реальність господарської операції, як обставина, що входить до предмету доказування, встановлюється на підставі доказів, оцінка яким надається судами з урахуванням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями між позивачем та ТОВ «Стройремгруп - ЮВ», ПП «Торговий дім «Влад», ТОВ «Профстрой -2005», ТОВ «Метал Лайн» було укладено договори, згідно з якими позивач зобов'язувався поставити металопродукцію.

На підтвердження фактичного виконання умов договорів позивачем надано рахунки-фактури, податкові та видаткові накладні, довіреності, платіжні доручення.

Вказані докази повністю підтверджують факт поставки товару позивачем його контрагентам та свідчать про реальність господарських операцій, що відображені позивачем в податковому обліку.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що поставка товару мала реальний характер, викликаючи зміни в структурі активів позивача, що підтверджено документами первинного бухгалтерського обліку (які досліджувались вище), юридично правильним є висновок про недоведеність ДПІ факту допущення порушень податкової дисципліни ТОВ «МД Груп Одеса».

Щодо висновків ДПІ про відсутність у позивача права на відображення в податковому обліку податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ «ТрансАгенство Метал», ТОВ ТК «Індустріал», ПП «КВВМПУ», ПП «Еталон-Авто-Юг», суд апеляційної інстанції дійшов до законного та обґрунтованого рішення, з огляду на наступне.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду, за змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, взаємовідносини позивача з ПП «Еталон-Авто-Юг» щодо виконання ремонтних робіт автомобілю підтверджуються рахунком-фактурою, актами приймання - передачі виконаних, платіжними дорученнями щодо оплати наданих послуг, податковими накладними.

На підтвердження дотримання податкової дисципліни при відображенні в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «ТрансАгенствоМетал» позивачем надано договір, рахунки - фактури, видаткові накладні, сертифікати якості, платіжні доручення ,податкові накладні, товарно-транспортні накладні.

В матеріалах справи міститься перелік контрагентів, яким було реалізовано отриманий товар, копія ліцензії на перевезення, фотографії складу для зберігання металопрокату.

Щодо взаємовідносин з ПП «КВВМПУ» позивачем надано договір, рахунок - фактуру, видаткову накладну, сертифікати якості, платіжне доручення, акт приймання-передачі, залізничні накладні з накопичувальною карткою, відомостями, податкову накладна.

На підтвердження взаємовідносин позивача з ТОВ «ТК «Індустріал» позивачем надано договір, рахунок-фактуру, видаткову накладна, сертифікати якості, платіжне доручення, акт приймання-передачі транспортних послуг, товарно-транспортна накладну, податкову накладну.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до даних з офіційного реєстру платників ПДВ ДПА України всі перераховані вище особи - постачальники товарів, робіт та послуг, були платниками ПДВ на момент надання ними позивачу податкових накладних.

Разом з тим, порушення податкового законодавства, допущені контрагентом платника податків (як, наприклад, несплата суми ПДВ до бюджету, неподання податкової звітності, заниження своїх податкових зобов'язань тощо), не можуть бути підставою для позбавлення права на податковий кредит.

Так, Верховний Суд України у постанові від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 визнав висновок Вищого адміністративного суду України про те, що відшкодуванню ПДВ підлягають лише суми, фактично сплачені до бюджету, помилковим. Якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань зі сплати податку, то це повинно спричинити негативні наслідки саме щодо нього і не може бути підставою для позбавлення платника податків права на відшкодування ПДВ, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідне документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, висновок податкового органу про завищення податкового кредиту у зв'язку з тим, що суми ПДВ, включені до податкового кредиту, були обчислені з вартості товарів, що придбавались у юридичних осіб, які не задекларували відповідні суми ПДВ та не сплачували ПДВ до Державного бюджету, є незаконним та неправомірним.

Відхиляючи доводи відповідача щодо безпідставного відображення позивачем в складі податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених за результатами здійснення господарських операцій ТОВ «ТрансАгенство Метал», ТОВ ТК «Індустріал», ПП «КВВМПУ», ПП «Еталон-Авто-Юг», слід зазначити і те, що згідно позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «Бульвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про підтвердження позивачем права на відображення в податковому обліку сум податкового кредиту, що виник по господарських операціях з ТОВ «ТрансАгенство Метал», ТОВ ТК «Індустріал», ПП «КВВМПУ», ПП «Еталон-Авто-Юг».

Суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи ДПІ щодо неправомірного відображення позивачем в податковому обліку валових витрат І квартал - 3 квартал 2010 року вартість транспортно-експедиційних послуг, оскільки до матеріалів надані акти здачі-прийняття виконаних робіт ТОВ «Центральна транспортна компанія», які не містять інформації щодо перевезеного вантажу, а саме - відсутня інформація щодо номенклатури, кількості товару виходив із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до договору від 18 травня 2009 року № 223, укладеного між позивачем та ТОВ «Центральна транспортна компанія», позивач як Замовник доручає, а Експедитор зобов'язується за винагороду від свого імені та за рахунок Замовника організувати транспортно-експедиторське обслуговування при організації перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 1 липня 2004 року № 1955-IV експедитори для виконання (доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

В актах виконаних робіт зазначено:

« 1. Послуги з автоперевезень» - тобто послуги третьої сторони, яку знайшов (організував маршрут й т.д.) експедитор.

« 2. Винагорода за транспортно-експедиторські послуги» - тобто винагорода експедитора.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Акти виконаних робіт, що підписані за результатами здійснених робіт ТОВ «Центральна транспортна компанія», як встановлено судами попередніх інстанцій, містять всі зазначені вище реквізити первинного документа.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що акт виконаних робіт, хоч і є належним доказом здійснення господарської операції, однак не є вичерпним. Разом з тим зі змісту заявок, що містяться в матеріалах справи, слідує, що ці документи містять інформацію щодо маршруту, найменування та ваги товару, типу рухомого складу, об'єму, кількості автомобілів, дати завантаження, пункту навантаження, контактних осіб, пункту розвантаження, ставки за один автомобіль, терміну доставки вантажу, умов здійснення вантажно-розвантажувальних робіт та особливих умов. За результатами виконання цих заявок, що повністю розкривають зміст господарської операції, позивачем складались акти виконаних робіт.

Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку підтверджують правильність висновку судів про недоведеність відповідачем факту допущення позивачем порушень податкової дисципліни.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують дотримання позивачем податкової дисципліни, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновку суду апеляційної інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалене по справі рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

В.П. Юрченко