Ухвала суду № 40986108, 16.10.2014, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6045/14

Головуючий у першій інстанції Поліщук І. О.

Доповідач Калараш А. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.10.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Калараш А.А.

суддів - Комаровської Н.В., Гончаренко В.М.

з участю секретаря - Сілукової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 травня 2014 року, -

встановила:

У серпні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за договором позики і в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 02 березня 2013 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, відповідно до якого він передав відповідачу у власність грошову суму у розмірі - 200000 гривень ,який зобов'язався повернути позику в строк до 02 червня 2013 року в порядку та на умовах передбачених договором.

Гроші позичальник ОСОБА_3 отримав повністю до підписання договору.

Оскільки, після спливу строку повернення грошей відповідач грошові кошти не повернув, а на неодноразові нагадування щодо повернення боргу не реагує, він вимушений був звернутися з позовом до суду в якому просив стягнути борг з відповідача за договором позики у розмірі 200000 гривень.

Відповідач ОСОБА_3, не погоджуючись з позовом ОСОБА_2 про стягнення боргу, пред'явив до суду зустрічний позов про визнання недійсним договору позики, що був укладений між ним та ОСОБА_2 02 березня 2013 року,і в обґрунтування зустрічного позову посилався на те,що насправді ніяких грошових коштів від ОСОБА_2 не отримував ні до підписання договору, ні під час його підписання, ні після того. Оскільки, договір позики був підписаний ним під дією обману з боку ОСОБА_2, його слід визнати недійсним за правилами статті 230 ЦК України.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 вимоги заявлені в позові про стягнення боргу підтримав з підстав викладених у заяві та просив суд постановити рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на його користь 200000 гривень в рахунок погашення боргу за договором позики та сплачений судовий збір у загальній сумі 344 гривні 10 копійок. Зустрічний позов не визнав та в його задоволенні просив відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні первісний позов не визнав , просив відмовити у задоволенні первісного позову. Зустрічний позов підтримав,просив задовольнити зустрічний позов.

Третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_4 в судовому засіданні надала пояснення.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06.05.2014 року первісний позов ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_3, на користь ОСОБА_2,заборгованість за договором позики від 02.03.2013 року в розмірі 200000 гривень та 344 грн.10 коп. судового збору.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, про визнання недійсним договору позики відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 та задовольнити зустрічний позов.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази у справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Суд першої інстанції задовольняючи первісний позов виходив з того,що між сторонами був укладений договір позики та позивач відповідно до ст.1049 ЦК України набув право вимоги .

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ,суд першої інстанції виходив з недоведеності омани при укладенні сторонами договору позики.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції .

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом першої інстанції встановлено, що 02 березня 2013 року між сторонами був укладений договір позики ,який був нотаріально посвідчений ,приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу.

Відповідно до укладеного сторонами договору позики ,відповідачем було отримано 200 000 грн. ,строком погашення позики до 02.06.2013 року. (а.с.5).

У визначені сторонами строки погашення позики , відповідач позику не повернув.

19.08.2013 року позивачем на адресу відповідача була направлена поштою нотаріально посвідчена вимога про зобов'язання погашення позики ,проте умови договору позики відповідачем не були виконані (а.с.14).

Суд першої інстанції виходячи з вимог договору позики вірно послався на вимоги ст. 625, 1046,1049 ЦК України та обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики від 02.03.2013 року.

Доводи апеляційної скарги щодо не отримання відповідачем позики ,не заслуговують на увагу , оскільки укладаючи договір позики у присутності нотаріусу Одеського нотаріального округу , відповідач підтвердив отримання від позивача коштів про що сторони у підтвердження цього в пункті 1 договору позики додатково засвідчили отримання відповідачем суми позики (а.с.5).

Суд першої інстанції вірно виходив з того,що відповідачем всупереч до вимог ст. 60 ЦПК України , не надані ,а матеріали справи не містять доказів у спростування отримання відповідачем коштів за договором позики від 02.03.2013 року.

Стосовно зустрічного позову ОСОБА_3 .

Відповідно до 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну

або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України,

іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа,

яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній

волі. Правочин має вчинятися у формі встановленій законом. Правочин має бути

спрямований на реальне настання правих наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела

другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті

229 цього Кодексу ), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити

вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до п.20 роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України

від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про

визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у

випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на

вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї із

сторін правочину.

Наявність умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу

введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Отже, одна із сторін правочину або інша заінтересована особа повинна довести навмисне

цілеспрямоване введення іншої сторони в оману щодо фактів , які впливають на укладення правочину .

Суд першої інстанції вірно посилався на те,що відповідачем не надані докази укладення договору позики під впливом омани ,або вчинення позивачем навмисних недобросовісних дій щодо відповідача ОСОБА_3, що примусили ОСОБА_3 укласти договір позики 02.03.2013 року під впливом обману з боку ОСОБА_2

Виходячи з договору позики від 02.03.2013 року вбачається ,що відповідач був ознайомлений з умовами договору позики , підписуючи договір позики , розумів що між сторонами виникли правовідносини та зобов'язання саме з договору позики та у подальшому не оскаржував договір позики поки позивач не звернувся до суду з відповідним позовом.

Суд першої інстанції повно встановив фактичні обставини справи на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів, вірно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин та з урахуванням зібраних доказів дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3.

За таких підстав,відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України , апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді апеляційного суду

Одеської області А.А.Калараш

Н.В.Комаровська

В.М.Гончаренко