Постанова № 40979475, 02.10.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2014 р. Справа№ 910/3740/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Вершути О.П.

за участю представників:

від прокурора Шевченко О.В.

від позивача - Дорошенко О.С.

від відповідача - 1 не з`явився

від відповідача - 2 не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Заступника прокурора м. Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2014 року (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Першого заступника прокурора Дніпровського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Комісії з припинення Дніпровської районної у м. Києві ради

Благодійної організації «Дніпровські хвилі»

про визнання договору недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Перший заступник прокурора Дніпровського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Комісії з припинення Дніпровської районної у м. Києві ради та Благодійної організації «Дніпровські хвилі» про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.06.2014 року в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Заступник прокурора м. Києва звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій вказує, що рішення прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2014 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду.

Представники позивача та прокурора в судове засідання з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Представники відповідача - 1 та 2 в судове засідання на вказану дату не з`явилися, про день та час розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, причини неявки суду не відомі.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та прокурора, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

01.09.2008 року з урахуванням розпорядження Дніпровської районної в місті Києві ради від 17.06.2008 року № 524-р щодо надання дозволу на передачу в оренду нежилого приміщення по вул. Луначарського, 24 в місті Києві Благодійній організації «Дніпровські хвилі», між Комунальним підприємством «Фінансово-розрахунковий центр «Дніпровський» та Благодійною організацією «Дніпровські хвилі» був укладений договір оренди нерухомого майна № 668.

Термін дії договору оренди визначено - з 01.09.2008 року по 04.09.2010 року.

Рішенням Дніпровської районної в місті Києві ради від 16.09.2008 року №276 до переліку об'єктів нерухомого майна, що перебувають у комунальній власності територіальної громади Дніпровського району м. Києва та підлягають приватизації у 2008-2009 роках включено нежитлове приміщення 1 поверху загальною площею 94, 3 кв. м. по вул. Луначарського, 24 в місті Києві шляхом викупу Благодійною організацією «Дніпровські хвилі».

16.10.2014 року між Дніпровською районною у місті Києві радою в особі Управління оренди та приватизації комунального майна Дніпровського району м. Києва та Благодійною організацією «Дніпровські хвилі» укладений договір №2-329-р купівлі-продажу приміщення шляхом викупу площею 93, 8 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Луначарського, 24.

Перший Заступник прокурора Дніпровського району міста Києва звертаючись із позовом до суду, свої вимоги обґрунтовує тим, що рішення Дніпровської районної у місті Києві ради від 16.09.2008 року № 276 «Про затвердження переліку об'єктів, що відноситься до власності територіальної громади Дніпровського району м. Києва, які підлягають приватизації у 2008-2009 роках» в частині затвердження переліку об'єктів, що знаходяться в комунальній власності територіальної громади Дніпровського району м. Києва і підлягають приватизації шляхом викупу Благодійною організацією «Дніпровськs хвилі», а саме, нежилого приміщення 1 поверху загальною площею 94, 3 кв. м. по вул. Луначарського, 24, в місті Києві є таким, що грубо порушує законодавство України, а тому договір купівлі-продажу нежилих приміщень шляхом викупу від 16.10.2009 року підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до абз. 4 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Пунктом 5 ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі - продажу, у визначені строки.

Відповідно до ч. 6 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного майна» порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі - продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Інших підстав для визнання договорів купівлі - продажу об'єкта приватизації ніж визначені наведеними статтями приватизаційне законодавство не містить.

Варто зазначити, що органи приватизації, як органи публічної влади, мали виключні повноваження щодо встановлення умов приватизації та ухвалення необхідних для їх проведення актів, не погоджуючи своїх дій та рішень з покупцями, які не мали і не могли мати можливості перевіряти правильність їх рішень та зобов'язані були дотримуватись встановлених умов та порядку приватизації.

Таким чином, відповідач-2 не мав можливості перевірити правильність рішень органів приватизації, як органів публічної влади.

Згідно ст. 180. Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Колегією суддів встановлено, що зі спірного договору вбачається що він укладений на підставі вільного волевиявлення, не суперечить законодавству, не порушує права і охоронювальні законом інтереси громадян або суб'єктів господарювання, сторони досягли істотних його умов, а тому, в розумінні вимог ст. 638, 655 - 697 ЦК України, та вимог ст. ст. 180, 181 ГК України він вважається укладеним, а саме, подія та прагнення сторін на його укладення відбулося.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію («Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод») та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

У рішенні від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила».

У цій справі Європейський суд дійшов висновку про те, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 «Першого протоколу Конвенції». Тобто визнання недійсними рішення публічного органу та договору, згідно яких майно отримане у власність від держави, та подальше позбавлення цього права на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим та незаконним.

Відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У наведеній справі Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Виходячи із підтверджених матеріалами справи обставин приватизації спірного об'єкту та умов оспорюваного договору купівлі-продажу, відповідач-2 правомірно очікував на набуття права власності в значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Абзацом 22 Постанови Верховного Суду України від 14.03.2007 року у справі № 21-8во07 «Про аспекти розгляду справ про приватизацію майна» визначено, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов і порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі, порушуючи право власності покупця, якщо вони не допущені в наслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

Аналогічну правову позицію наведено в постановах Вищого господарського суду України від 02.2003.12 року у справі № 36/310, від 21.07.2010 року у справі № 8/19пд.

Діючим на час прийняття рішення Дніпровської районної у місті Києві ради від 16.09.2008 року законодавством було передбачено право орендаря державного або комунального майна на викуп об'єкта оренди, як за умови здійснення за згодою орендодавця за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке не можливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахування зносу) вартості майна, так і за відсутності такої умови.

Визначення пунктом 12 Програми приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки затвердженої рішенням Київської міської ради від 08.02.07 року № 62/723, виключною умовою одержання орендарем комунального майна права на викуп об'єкта оренди здійснення за згодою орендодавця за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менше як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахування зносу) вартості майна суперечить положенням п. 51 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, затвердженої Законом України «Про Державну програму приватизації», оскільки позбавляє орендаря комунального майна передбаченого законом права на викуп об'єкта оренди за відсутності наведеної умови.

Зважаючи на це, місцевий суд дійшов вірного висновку про неможливість застосування положення пункту 12 Програми приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки до спірних правовідносин, а відтак порушення вимог даної правової норми не є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору.

Крім того приватизаційне законодавство не містить вимог щодо мінімального необхідного терміну дії договору оренди для набуття орендарем права на викуп орендованих приміщень в порядку встановленому п.51 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки.

Наведені прокурором обставини не дають підстав для висновку про незаконність проведеної приватизації спірного майна, шляхом його викупу, та як наслідок не свідчать про наявність підстав для визнання договору купівлі-продажу такого майна недійсним, а тому Господарський суд міста Києва правомірно відмовив в задоволенні позову в наведеній частині.

Також варто зазначити, що колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта про необхідність застосування ст. 35 ГПК України щодо обставин, що були встановлені в рішенні суду у справі № 910/9953/13, в зв`язку з вище викладеними доводами та обставинами.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до положень ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом ст.ст. 22, 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (в редакції, чинній на момент укладання оскаржуваного договору) право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.

Право власності відповідача-2 на спірне майно підтверджується договором купівлі-продажу нежилих приміщень шляхом викупу від 16.10.2009 року, а також актом приймання-передачі нежилих приміщень, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Луначарського, 24 від 03.11.2009 року.

Оскільки, судом не встановлено наявності підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного майна, то підстави для задоволення позову в частині зобов'язання відповідача-2 повернути вказані приміщення у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради та також відсутні.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Стосовно вимоги про зобов'язання Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» поновити запис від 27.11.2009 року в реєстровій книзі № 10п-95 за реєстровим № 1174-П, згідно якого власником нежилих приміщень загальною площею 93, 80 кв. м. вартістю 401 061, 60 грн., які розташовані за адресою: вул. Луначарського, 24, літ. А у м. Києві є територіальна громада міста Києва згідно свідоцтва про право власності САС № 249545 від 09.11.2009 року, то місцевий суд вірно дійшов висновку про необхідність припинення провадження у справі, оскільки спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Крім того, Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» не залучено відповідачем по даній справі.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та надані позивачами докази, враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог Першого заступника прокурора Дніпровського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради стосовно визнання недійсним договору та припинено провадження в частині вимог до Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна», а тому апеляційна скарга Заступника прокурора м. Києва не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора м. Києва залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 10.06.2014 року у справі № 910/3740/13- без змін.

Матеріали справи № 910/3740/13 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов