Рішення № 40979351, 08.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14868/14 08.10.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Конвес Миколаїв»

до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Санаторний комплекс «Саки»

про розірвання договору іпотеки

Суддя Нечай О.В.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Воскобойник М.Т., за довіреністю

від відповідача: Карпінський С.В., за довіреністю

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Конвес Миколаїв» (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (далі - відповідач) про розірвання договору іпотеки.

Разом із позовної заявою позивачем було подано до господарського суду міста Києва заяву про забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.07.2014 р. було порушено провадження у справі № 910/14868/14, залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Санаторний комплекс «Саки» у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, розгляд справи призначено на 06.08.2014 р.

06.08.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

У судове засідання 06.08.2014 р. представник позивача не з'явився.

У судове засідання 06.08.2014 р. представник відповідача з'явився та подав відзив на позовну заяву.

У судове засідання 06.08.2014 р. представник третьої особи не з'явився.

Враховуючи те, що представник позивача у судове засідання 06.08.2014 р. не з'явився, а також у зв'язку із невиконанням позивачем та третьою особою вимог ухвали господарського суду міста Києва від 21.07.2014 р. про порушення провадження у справі № 910/14868/14, розгляд справи було відкладено на 03.09.2014 р.

03.09.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про відкладення розгляду справи та про продовження строків розгляду справи.

У судове засідання 03.09.2014 р. представник позивача не з'явився.

У судове засідання 03.09.2014 р. представник відповідача з'явився та подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судове засідання 03.09.2014 р. представник третьої особи не з'явився.

Розглянувши у судовому засіданні 03.09.2014 р. клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, суд задовольнив вищезазначене клопотання.

Розгляд клопотання позивача про продовження строків розгляду справи відкладено судом до наступного судового засідання.

Враховуючи те, що представник позивача у судове засідання 03.09.2014 р. не з'явився, а також у зв'язку із невиконанням позивачем та третьою особою вимог ухвали господарського суду міста Києва від 21.07.2014 р. про порушення провадження у справі № 910/14868/14 та у зв'язку із задоволенням судом клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, розгляд справи було відкладено на 17.09.2014 р.

17.09.2014 р. судове засідання не відбулось.

Розпорядженням Заступника голови господарського суду міста Києва Ковтуна С.А. від 17.09.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Нечая О.В. у відрядженні, справу № 910/14868/14 було передано судді Спичаку О.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.09.2014 р. справу № 910/14868/14 було прийнято до провадження суддею Спичаком О.М., розгляд справи призначено на 08.10.2014р.

Розпорядженням В.о. голови господарського суду міста Києва Ковтуна С.А. від 29.09.2014 р., у зв'язку з поверненням судді Нечая О.В. з відрядження, справу № 910/14868/14 було передано для розгляду судді Нечаю О.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.09.2014 р. справу № 910/14868/14 було прийнято до провадження суддею Нечаєм О.В., розгляд справи призначено на 08.10.2014 р.

У судове засідання 08.10.2014 р. представник позивача з'явився, надав свої пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 08.10.2014 р. з'явився, надав свої пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечував.

Представник третьої особи у судове засідання 08.10.2014 р. не з'явився.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

25.07.2008 р. між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» (далі - банк, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Санаторний комплекс «Саки» (далі - позичальник, третя особа) було укладено Кредитний договір № 11КБ/2008 (далі - Кредитний договір).

04.07.2013 р. між банком та позичальником було укладено Договір № 22 про внесення змін до Кредитного договору, яким сторони дійшли згоди викласти Кредитний договір у новій редакції, відповідно до умов якої банк на умовах Кредитного договору зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 287 931 345,88 російських рублів, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит на умовах та в строки /терміни, визначені Кредитним договором, але не пізніше 01.10.2013 р. включно, а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання в повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені Кредитними договором.

28.04.2011 р., з метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за Кредитним договором, між позивачем (іпотекодержателем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Конвес Миколаїв» (далі - іпотекодавець, позивач) було укладено Іпотечний договір б/н (далі - Іпотечний договір), відповідно до умов якого іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, зазначене у п. 2.1 цього договору, а іпотекодержатель приймає його в іпотеку на умовах, визначених у цьому договорі.

Предметом іпотеки за Іпотечним договором є нежитлові приміщення, визначені у Розділі 2 Іпотечного договору.

В подальшому між сторонами було укладено низку Договорів про внесення змін до Іпотечного договору.

Позивач зазначає суду про те, що враховуючи ту обставину, що позичальник вів свою діяльність на території Автономної Республіки Крим, та ситуацію, яка склалась на території АР Крим, обставини, якими позивач керувався при укладенні Іпотечного договору, істотно змінились настільки, що якби останній міг це передбачити, він не уклав би зазначений договір.

Враховуючи вищенаведене, позивач просить суд розірвати Іпотечний договір.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Таким чином, з аналізу вищезазначених норм законодавства вбачається, що Іпотечний договір укладається між іпотекодавцем та іпотекодержателем з метою, зокрема, можливості звернення стягнення на предмет іпотеки, у випадку невиконання позичальником умов Кредитного договору в частині повернення кредитних коштів, відсотків за користування кредитними коштами та інших коштів, визначених умовами відповідного договору.

Судом встановлено, що позичальником було укладено Кредитний договір з метою фінансування поточної діяльності, реконструкції санаторного комплексу «Саки», що належить позичальнику, та реструктуризації.

Позичальник веде свою діяльність на території Автономної Республіки Крим, а цільове призначення кредитних коштів, наданих йому банком, невід'ємно пов'язане з господарською діяльністю позичальника на території АР Крим.

Позичальник листом № 21/03-01 від 21.03.2014 р. повідомив іпотекодавця про призупинення своєї діяльності на невизначений термін з незалежних від нього причин, у зв'язку з подіями, які відбуваються на території АРК.

Відповідно до преамбули Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Згідно з статтями 1 та 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Згідно з п. 12.1 Перехідних положень Закону України «Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» початком тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя вважається дата набрання чинності Резолюцією N 68/262 Сесії Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 27 березня 2014 року про підтримку територіальної цілісності України.

В окремих випадках, прямо визначених цим Законом, початком тимчасової окупації вважається дата набрання чинності Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Таким чином, враховуючи ситуацію, що склалась на території Автономної Республіки Крим, а саме, окупація частини території України підрозділами збройних сил Російської Федерації, укладення «договору між Російською Федерацією і Республікою Крим про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб'єктів - Республіки Крим та міста федерального значення - Севастополь», і, як наслідок, інтеграції «нових суб'єктів Російської Федерації» в економічну, фінансову, кредитну та правову системи Російської Федерації, законодавче та інше нормативно-правове регулювання діяльності на територіях «Республіки Крим» та міста Севастополя законодавством Російської Федерації, дане призвело до наявності істотної зміни обставин, якими іпотекодавець керувався при укладанні Іпотечного договору, що змінило умови настільки, що якби останній міг це передбачити, він не уклав би Іпотечний договір.

Позивач зазначає суду про те, що в момент укладення Договору іпотеки сторони виходили з того, що така зміна обставин, як фактичне здійснення позичальником господарської діяльності на території іншої держави та у спосіб, який буде передбачений законодавством РФ, не настане; зміна таких обставин зумовлена причинами, які іпотекодавець не міг усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, так як діяльність позичальника безпосередньо пов'язана з його місцем розташування; із суті Договору іпотеки або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин, як то здійснення господарської діяльності позичальником на окупованій території несе саме позивач, а відтак наявні правові підстави для розірвання Договору в судовому порядку на підставі ст. 652 Цивільного кодексу України та ст. 188 Господарського кодексу України. Відповідач у своєму письмовому відзиві зазначає суду про те, що із суті Іпотечного договору та приписів статті 652 Цивільного кодексу України вбачається, що зміна економічної ситуації та факт зменшення попиту на користування послугами рекреаційного характеру, які надає позичальник, а також укладання позивачем з відповідачем іпотечного договору, в якості забезпечення зобов'язань позичальника перед банком, є комерційним ризиком позивача, а тому такі обставини не можуть бути підставами для розірвання Іпотечного договору або для невиконання зобов'язань за зазначеним договором; а доводи позивача щодо неможливості звернення до позичальника з відповідним позовом про стягнення грошових коштів, у разі звернення стягнення на предмет іпотеки за оспорюваним договором у випадку невиконання позичальником своїх зобов'язань за Кредитним договором не відповідають дійсності.

Проте, суд не погоджується з доводами відповідача, з огляду на наступне.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Згідно положень «Договору між Російською Федерацією і Республікою Крим про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб'єктів», з дня прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим у складі Російської Федерації утворюються нові суб'єкти - Республіка Крим та місто федерального значення Севастополь. З дня прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів діє перехідний період, протягом якого врегульовуються питання інтеграції нових суб'єктів Російської Федерації в економічну, фінансову, кредитну та правову системи Російської Федерації. Законодавчі та інші нормативні правові акти Російської Федерації діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя з дня прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів, якщо інше не передбачено законодавством Російської Федерації.

Таким чином, у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, зокрема АР Крим, внаслідок збройної агресії Російської Федерації, на цій території встановлено особливий правовий режим, позивач такі обставини усунути не може, а виконання Іпотечного договору може порушити співвідношення майнових інтересів позивача та позбавляє його того, на що він розраховував при укладенні цього договору.

З огляду на вищенаведене, суд погоджується з позицією позивача щодо того, що обставини, якими керувались сторони при укладенні Іпотечного договору, суттєво змінились у зв'язку з настанням подій, які не могли бути передбачені сторонами при укладенні зазначеного договору, що є підставою для розірвання Іпотечного договору. При цьому, сторони Іпотечного договору не мають можливості усунути зазначені обставини.

Щодо посилання відповідача на приписи статті 188 Господарського кодексу України, якою визначено порядок зміни та розірвання господарських договорів, суд зазначає наступне.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Недотримання позивачем вимог даної норми закону щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, та не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 вересня 2011 року № 3-74гс11.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Згідно з ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Крім того, разом із позовною заявою позивачем була подана заява про забезпечення позову.

Відповідно до статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Мотивуючи свою заяву про забезпечення позову, позивач зазначає суду про те, що враховуючи наявну можливість відчужити відповідачем предмета іпотеки або перереєстрації її на себе під час судового розгляду справи, з метою захисту позивачем своїх прав на предмет іпотеки, в разі задоволення позову, існує необхідність застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони здійснення відповідачем будь-яких дій щодо звернення стягнення за предмет іпотеки.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується:

- накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу;

- забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

У відповідності до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» (далі - Постанова) умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно з п. 3 Постанови достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Позивач свою заяву про вжиття заходів до забезпечення позову не обґрунтував, належних доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, в разі задоволення позову, суду не надав, а також нічим не підтвердив припущення, що нерухоме майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути на момент виконання рішення.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про розірвання Іпотечного договору підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 67, 82-85 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

2. Позов задовольнити.

3. Розірвати Іпотечний договір від 28.04.2011 р., укладений між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» (01004, м. Київ, бул. Т. Шевченка/вул. Пушкінська, будинок 8/26; ідентифікаційний код: 14359319) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Конвес Миколаїв» (54030, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Адмірала Макарова, будинок 40/3; ідентифікаційний код: 37279640), посвідчений 28.04.2011 р. приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за № 1430.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (01004, м. Київ, бул. Т. Шевченка/вул. Пушкінська, будинок 8/26; ідентифікаційний код: 14359319) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Конвес Миколаїв» (54030, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Адмірала Макарова, будинок 40/3; ідентифікаційний код: 37279640) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп.

Повне рішення складено 13.10.2014 р.

Суддя О.В. Нечай