Постанова № 40975520, 20.10.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2014 р. Справа № 922/1229/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Медуниця О.Є.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

прокурора - Дудник В.В.,

позивача - не з'явився,

третьої особи - не з'явився,

першого відповідача - не з'явився,

другого відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу другого відповідача (вх. №1631 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 14.05.14 у справі

за позовом Прокурора Золочівського району Харківської області, в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Харківській області, м. Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, м. Харків,

до:

1) Феськівської сільської ради Золочівського району Харківської області, с. Феськи,

2) ПП ОСОБА_2, с. Маяк

про скасування рішення, звільнення земельної ділянки

ВСТАНОВИЛА:

Прокурор Золочівського району в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідачів: 1) Феськівської сільської ради Золочівського району Харківської області, 2) Приватного підприємця ОСОБА_2, в якій прокурор просить скасувати рішення №108 ХХХІІІ сесії VІ скликання Феськівської сільської ради від 20.12.2013 р. Також прокурор просить зобов'язати 2-го відповідача припинити використання та звільнити займану земельну ділянку площею 13,1 га, яка використовується на підставі вищевказаного рішення.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.05.2014 року (суддя Светлічний Ю.В.) позов задоволено. Скасовано рішення № 108 XXXIII сесії VI скликання Феськівської сільської ради від 20.12.2013р. Зобов'язано Приватного підприємця ОСОБА_2 припинити незаконне використання та звільнити займану земельну ділянку площею 13,1 га, яка використовується на підставі вищевказаного рішення.

Другий відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Представники сторін та третьої особи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином.

Прокурор в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.

На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення прокурора та перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Проведеною Державною інспекцією сільського господарства в Харківській області перевіркою на предмет дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельних ділянок на території Феськівської сільської ради було встановлено факт порушення земельного законодавства на території Феськівської сільської ради Золочівського району, а саме використання земельної ділянки загальною площею 33,30 га, у тому числі 13,1 га земель запасу без правовстановлюючих документів.

Встановлено, що згідно рішення № 108 XXXIII сесії VI скликання Феськівської сільської ради від 20.12.2013 р. надано дозвіл приватним підприємцям на короткострокове користування земельними ділянками для комерційного використання та сільськогосподарського використання, у тому числі ПП ОСОБА_2 на короткострокове користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення загальною площею 33,30 га, у тому числі 13,1 га земель запасу.

На підставі вказаного рішення, в порушення вимог ст.122, 123, 124 Земельного кодексу України, Феськівською сільською радою в особі сільського голови Глух Л.Г. з однієї сторони та ПП ОСОБА_2 20.12.2013 р. уклали договір короткострокового користування земельною ділянкою загальною площею 33,30 га, у тому числі 13,1 га земель запасу та 20,20 га не витребуваних часток паїв для сільськогосподарського використання розташовану за межами населених пунктів, розташовану за межами населених пунктів на території Феськівської сільської ради.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України та ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Приватний підприємець ОСОБА_2 (2-ий відповідач) використовує земельну ділянку земель сільськогосподарського призначення загальною площею 33, 30 га, у тому числі 13,1 га земель запасу, не уклавши при цьому договір оренди на дану земельну ділянку в установленому законом порядку.

13.03.14 р. Феськівською сільською радою на XXXV сесії VI скликання було прийнято рішення про розірвання з приватними підприємцями договорів на короткострокове користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Вищевказані порушення зафіксовані в акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 24.03.2014 № 879, складеного інспектором державної інспекції сільського господарства в Харківській області Сипало О.А.

Обстеження земельної ділянки площею 33,30 га, у тому числі 13,1 га земель запасу проведено за участі голови Феськівської сільської ради, яка підтвердила факт використання ПП ОСОБА_2 земельної ділянки площею 33,30 га, у тому числі 13,1 га земель запасу.

За результатами обстеження встановлено, що земельна ділянка фактично використовується (Акт № 879 від 24.03.2014).

З пояснень ПП ОСОБА_2 вбачається, що земельна ділянка площею 33,30 га, у тому числі 13,1 га земель запасу ним оброблена та засіяна.

Відповідно до інформації, наданої відділом Держземагенства в Золочівському районі, технічна документація на вищезазначену земельну ділянку, проекти відведення не розроблялися.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позову та апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 121 Конституції України, на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Відповідно до статті 123 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", підставою для представництва прокурором у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок противоправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються між ними або з державою.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, яке знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України.

Порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у державній та комунальній власності, спричиняють шкоду державі і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовами до суду в інтересах держави щодо визнання недійсними угод укладених в порушення чинного законодавства.

Відповідно до положень ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Згідно Постанови Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.

Виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України, статті 148 Господарського кодексу України земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197, 283 Господарського кодексу України, статей 80, 84, 123, 124,127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини.

У таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підвідомчі господарським судам.

Відповідно до п. 15 Роз'яснень Вищого господарського суду України від 27.06.2007 р. № 04-5/120 визначено земельні спори, що підвідомчі господарським судам. До них належать справи, пов'язані із захистом права власності або користування землею, щодо стягнення заборгованості по орендній платі про користування земельною ділянкою, укладеною суб'єктом господарювання та органом місцевого самоврядування.

Вмкладені обставини спростовують доводи апеляційної скарги щодо необхідності вирішення спору на правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 95 Земельного кодексу України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі, власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі, на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Зміст договору короткострокового користування земельною ділянкою від 20.12.13 р. суперечить ст.ст. 75, 203 Господарського кодексу України, розпорядженню Кабінету Міністрів України від 07.05.2008 р. №703-р "Питання укладення деяких договорів", вимогам Закону України "Про управління об'єктами державної власності" № 185-16 від 21.09.2006 р. Крім того, вищевказаний договір було розірвано рішенням Феськівської сільської ради XXXV сесії VI скликання від 13.03.14 р. про розірвання з приватними підприємцями договорів на короткострокове користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Відповідно до вимог ст. 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Статтею 124 Земельного кодексу визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 Земельного кодексу України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ст. 125 Земельного кодексу України, якою визначено виникнення права на земельну ділянку встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 Земельного кодексу України, якою визначені документи, що посвідчують право на земельну ділянку, серед іншого встановлено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Згідно ст. 314 Цивільного кодексу, право володіння, користування та розпорядження майном належить власнику майна.

Матеріалами справи доведено, що між відповідачами був укладений договір короткострокового користування земельною ділянкою від 20.12.13 р., відносно якої є рішення № 108 XXXIII сесії VI скликання Феськівської сільської ради від 20.12.2013 р., проте правовстановлюючих документів за ст. 126 ЗК України 2-им Відповідачем не отримано.

Крім того про те, що предметом договору короткострокового користування земельною ділянкою від 20.12.13 р., є саме земельна ділянка визначена у рішення № 108 XXXIII сесії VI скликання Феськівської сільської ради від 20.12.2013 р., відносно якої у 2-го Відповідача відсутні будь-які права, що також підтверджується матеріалами перевірки Державної інспекції сільськогосподарського господарства в Харківській області.

Розпорядження землями державної власності може здійснювати уповноважений орган державної влади.

Користування земельною ділянкою не відповідає вимогам закону, завдає істотну шкоду державним інтересам, необхідність їх захисту покладає на прокуратуру обов'язок представництва інтересів держави відповідно до ч. 2 ст. 121 Конституції України.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; відшкодування заподіяних збитків.

Обраний спосіб захисту в даному випадку спрямований на поновлення порушених прав, оскільки при визнанні відсутності у відповідачів прав на спірну земельну ділянку, підлягає поновленню порушене право власності шляхом витребування земельної ділянки із незаконного чужого користування.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає позовні вимоги прокурора щодо скасування рішення № 108 XXXIII сесії VI скликання Феськівської сільської ради від 20.12.2013 р. обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Прокурором заявлена вимога про зобов'язання Приватного підприємця ОСОБА_2 припинити незаконне використання та звільнити займану земельну ділянку площею 13, 1 га, яка використовується на підставі рішення № 108 XXXIII сесії VI скликання Феськівської сільської ради від 20.12.2013 р.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції": п. 2.1. згідно з частиною другою статті 43 Господарського процесуального кодексу та статтею 33 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи те, що у матеріалах справи наявні докази на підтвердження знаходження земельної ділянки у 2-го відповідача, а рішення № 108 XXXIII сесії VI скликання Феськівської сільської ради від 20.12.2013 р. на підставі якого був укладений договір короткострокового користування земельною ділянкою від 20.12.13 р. судом скасовано, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги в частині зобов'язання Приватного підприємця ОСОБА_2 припинити незаконне використання та звільнити займану земельну ділянку площею 13, 1 га, яка використовується на підставі вищевказаного рішення обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається, як не вбачається і підстав для задоволення апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 14.05.2014 року залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 20.10.2014 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Медуниця О.Є.