Постанова № 40975519, 20.10.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2014 р. Справа № 908/356/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В.

при секретарі судового засідання Кузнецовій І.В.,

за участю представників сторін:

позивача: Шинкової Л.С., за довіреністю №НЮ-26 від 01.01..2014 року,

відповідача: Школового П.С., за довіреністю від 14.10.14 р., № 01/4014, Безсмертної Т.М., за довіреністю від 30.05.14 р., № 01/2208, Кондратєвої Н.А., за довіреністю від 30.05.14 р., № 01/2207,

1-ої третьої особи: Дорофеєва Л.М., за довіреністю від 01.08.14 р., № 03.1-1-6-36/5166,

2-ої третьої особи: в судове засідання не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу позивача -Державного територіально-галузевого об"єднання "Львівська залізниця"(вх. №2856 З/1-42), Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" (вх. №2724 З/1-42) на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.08.14 у справі № 908/356/14

за позовом-Державного територіально-галузевого об"єднання "Львівська залізниця"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -Чопська митниця Міндоходів, м. Ужгород

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -Запорізька митниця Міндоходів, м. Запоріжжя

до- Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат",

про стягнення 334 794,52 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 15 серпня 2014 року (головуючий суддя Смірнов О.Г., суддя Науменко А.О., суддя Сушко Л.М.) позовні вимоги Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" до Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" задоволено частково. Стягнуто з Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат", 71674, Запорізька обл., Василевський район, с. Мала Білозерна, Веселівське шосе 7 км, на користь:- Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", 79007, Львівська обл., м. Львів, вул. Гоголя, буд. 1, збір за переміщення вантажів в сумі 271044,58 грн., збір за зберігання вантажу в сумі 44067,36 грн., збір за телеграфне повідомлення в сумі 237,24 грн., витрати зі сплати судового збору в сумі 6306,99 грн. У задоволенні позовних вимог Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" до Підприємства з іноземними інвестиціями у формі ЗАТ "Запорізький залізорудний комбінат" щодо стягнення збору за користування вагонами в сумі 16826,70 грн. та збору за маневрову роботу в сумі 2618,64 грн. відмовлено.

Позивач з вказаним рішенням не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права при його прийнятті, просить його скасувати в частині відмови в стягненні збору за користування вагонами в сумі 16826,70 грн. та збору за маневрову роботу в сумі 2618,64 грн, та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.

Відповідач з вказаним рішенням не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права при його прийнятті, просить його скасувати, та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

10 жовтня 2014 року від Чопської митниці Міндоходів надійшли пояснення (вх.№8863).

13 жовтня 2014 року позивач надав суду пояснення (вх.№8884), в яких просить у задоволенні апеляційної скарги підприємства з іноземними інвестиціями у формі ПАТ "Запорізький залізорудний комбінат" відмовити, апеляційну скаргу ДТГО "Львівська залізниця" задовольнити.

У судове засідання, яке відбулось 15 жовтня 2014 року, з'явились представники позивача, відповідача та першої третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача. Представник другої третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача не з'явився, про причини неприбуття суд не повідомив, будучи належним чином повідомленим про час та місце судового засідання.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка другої третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача не була визнана обов'язковою, а також те, що її неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника другої третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача за наявними матеріалами у справі.

Під час судового засідання, колегія суддів з огляду на той факт, що апеляційна скарга позивача -Державного територіально-галузевого об"єднання "Львівська залізниця" та Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" подані на одне і теж рішення Господарського суду Запорізької області від 15.08.14 у справі № 908/356/14, дійшла висновку про доцільність об'єднання апеляційних скарг в одне апеляційне провадження.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Між Закритим акціонерним товариством "Запорізький залізорудний комбінат", як Продавцем, та Фірмою "Minerfin, a.s.", як Покупцем, укладений контракт № 20/263 від 14.03.2013 року, далі Контракт, відповідно до п. 1.1. якого Продавець продав, а Покупець придбав, починаючи з 01.04.2013 року по 31.03.2014 року, включно, 848000 тон руди залізної не агломерованої агломераційної (а-1) з базовим вмістом заліза 61 %, далі Товар, на умовах FCA ст. Дніпрорудна.

09 квітня 2013 року на виконання умов Контракту Продавець завантажив та відправив Покупцю Товар - руду у кількості 54 вагони за № № 61518478, 56715030, 61518502, 56685407, 56685266, 61086633, 65330086, 61518536, 53772687, 53772752, 56754112, 56192883, 61086971, 56457187, 66646787, 66647462, 61086476, 66646803, 56685282, 56754443, 56684947, 56492879, 56755234, 56600448, 53773305, 52864493, 56492945, 52864824, 56600810, 61086732, 61086930, 61518650, 61518619, 56754310, 65330110, 65330136, 65330011, 53773347, 61086625, 66647082, 66521113, 66521337, 53772794, 56754385, 66647447, 66647454, 52864675, 56754534, 56754120, 53772968, 56685373, 56685472. Станція призначення: ЖСР Чиерна над Тисоу ЧД, Тринец. Погранична станція переходу на Україні - станція Чоп.

Вказані вагони були затримані 12.05.2013 року та 14.05.2013 року на станції Чоп з метою проведення митного контролю на підставі заявок Запорізької митниці Міндоходів № 12/62-479 В1-4 від 12.05.2013 року, № 12/62-471 В1-4 від 12.05.2013 року та № 12/62-480 В1-4 від 14.05.2013 року, про що складені акти загальної форми № 7651, № 7654, № 7655.

По результатах огляду інспекторами митниці складено акти проведення огляду (переогляду) товарів, згідно яких сторонніх вкладень у вантажі "руда залізна" не виявлено. Залізницею складено акти загальної форми на випуск вагонів та нараховано відповідні збори, зокрема акти:

- № 7027 відповідно до якого нараховано збір за користування вагонами № № 61518478, 56715030, 61518502, 56685407, за зберігання вантажу, за телеграфне повідомлення, за маневрову роботу на загальну суму 5145, 80 грн.

- № 7028 відповідно до якого нараховано збір за користування вагоном № 53772745, за телеграфне повідомлення, за маневрову роботу на загальну суму 966, 00 грн.

- № 7029 відповідно до якого нараховано збір за користування вагонами № № 56685266, 61086633, 65330086, 61518536, 53772687, 53772752, 56754112, 56192883, 61086971, 56457187, 66646787, 66647462, 61086476, 66646803, 56685282, 56754443, 56684947, 56492879, 56755234, 56600448, 53773305, 52864493, 56492945, 52864824, 56600810, 61086732, 61086930, 61518650, 61518619, 56754310, 65330110, 65330136, 65330011, 53773347, 61086625, 66647082, 66521113, 66521337, за зберігання вантажу, за телеграфне повідомлення на загальну суму 45873, 18 грн.;

- №7030 відповідно до яких нараховані збори за користування вагонами № № 53772794, 56754385, 66647447, 66647454, 52864675, 56754534, 56754120, 53772968, 56685373, 56685472, за зберігання вантажу на загальну суму 11763, 96 грн.

В подальшому, оскільки вагони знаходилися під митним оглядом та здійснювався огляд вантажу, складені акти загальної форми:

- № 47 від 14.05.2013 року, відповідно до якого нараховано збір за переміщення вантажу у кількості 3065 тон на суму 220827, 12 грн.;

- № 48 від 14.05.2013 року, відповідно до якого нараховано збір за переміщення вантажу у кількості 697 тон на суму 50217, 46 грн.

Так, 05.11.2013 року позивачем на адресу відповідача направлено претензію № нз-1-10/3386 про сплату вказаних зборів. Однак отримано відмову від відповідача, а вказані збори не сплачені. Відтак, оскільки роботи, необхідні для здійснення митного контролю проводилися підприємством залізниці позивач, з посиланням на п. 2 ст. 218 МК України, намагається стягнути з відповідача нараховані збори у сумі 334794, 92 грн.

Господарським судом Запорізької області було задоволено позовні вимоги в частині стягнення з Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" на користь Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" збору за переміщення вантажів в сумі 271044,58 грн., збору за зберігання вантажу в сумі 44067,36 грн., збору за телеграфне повідомлення в сумі 237,24 грн. Дане рішення було мотивовано положенням статті 218 Митного Кодексу України, яке передбачає понесення власником або уповноваженою ним особою витрат пов'язаних з розвантажувальними, навантажувальними, перевантажувальними та інші операції, які необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів. У зв'язку з належним доведенням здійснення позивачем робіт щодо переміщення вантажів, зберігання вантажу, телеграфного повідомлення, суд стягнув відповідні збори за проведені роботи. В іншій частині позовних вимог, з огляду на неналежність їх доведення, було відмовлено.

Відповідач не погоджується з висновком суду першої інстанції, зазначає про недопустимість застосування до даних спірних правовідносин положення статті 218 Митного Кодексу України, і як наслідок зазначає про відсутність жодного обов'язку відшкодування витрат понесених позивачем.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду не погоджується з даною правовою позицією відповідача, зазначає про її хибність з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України, загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Виходячи з приписів § 2 ст. 12 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) перевірка вантажу на шляху перевезення може здійснюватися за умовами, передбаченими митними правилами.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 МК України митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законівта інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. При цьому, митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

Частинами 1, 2 статті 325 МК України визначено, що за письмовою заявою власника товарів або уповноваженої ним особи та з дозволу органу доходів і зборів можуть здійснюватися навантаження, вивантаження, перевантаження, усунення пошкоджень упаковки, розпакування, упакування, перепакування, зважування та визначення інших істотних характеристик товарів, що перебувають під митним контролем, взяття проб та зразків таких товарів, зміна ідентифікаційних знаків чи маркування на цих товарах або їх упаковці, транспортних засобах комерційного призначення, а також заміна транспортного засобу комерційного призначення. Зазначені операції здійснюються за рахунок власника товарів, що переміщуються через митний кордон України, або уповноваженої ним особи. У разі відмови у наданні дозволу на здійснення зазначених операцій орган доходів і зборів зобов'язаний невідкладно письмово повідомити особу, яка звернулася із заявою про надання такого дозволу, про причини і підстави відмови. У встановлених цим Кодексом випадках органи доходів і зборів з власної ініціативи або з ініціативи правоохоронних органів мають право у письмовій формі вимагати від осіб, які переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України, проведення операцій, передбачених частиною першою цієї статті. У такому разі витрати на проведення зазначених операцій відшкодовуються органом, з ініціативи якого вони проводилися. Якщо в результаті проведення таких операцій виявлено порушення законодавства України, витрати на проведення зазначених операцій відшкодовуються власником товарів, транспортних засобів комерційного призначення або уповноваженими ними особами.

Частиною п'ятою статті 338 названого кодексу встановлює, що, зокрема, огляд (переогляд) товарів, транспортних засобів комерційного призначення може проводитисяза наявності достатніх підстав вважати, що переміщення цих товарів, транспортних засобів через митний кордон України здійснюється поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, у тому числі в разі отримання відповідної офіційної інформації від правоохоронних органів. Вичерпний перелік відповідних підстав визначається Кабінетом Міністрів України. З метою проведення огляду (переогляду) товарів посадові особи органів доходів і зборів самостійно вживають заходів, передбачених цим Кодексом, на всій митній території України, включаючи зупинення транспортних засобів для проведення їх огляду (переогляду), в межах контрольованого прикордонного району та прикордонної смуги. Такий огляд (переогляд) проводиться за рахунок органу, з ініціативи або на підставі інформації якого прийнято рішення про його проведення. Якщо в результаті проведення огляду (переогляду) виявлено факт незаконного переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, витрати, пов'язані з проведенням огляду (переогляду), відшкодовуються власником зазначених товарів, транспортних засобів або уповноваженою ним особою.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 218 МК України розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб.

В сукупному аналізі вищезазначених норм, вбачається, що ст. ст. 325, 338 Митного кодексу України, включені у глави 47 "Організація митного контролю" та 48 "Зони митного контролю" відповідно, які містять загальні принципи та норми проходження процедури митного контролюю та здійснення огляду (переогляду) транспортних засобів комерційного призначення, тоді як ст. 218 Митного кодексу України включена у главу 32 "Митні формальності на залізничному транспорті",яка містить спеціальні норми проведення митних процедур саме на залізничному транспорті та підлягає застосуванню в даному випадку до спірних правовідносин сторів, як спеціальна норма права.

Колегія суддів не погоджується із твердженням відповідача, про неможливість застосування положення ст. 218 Митного кодексу України, з огляду на той факт, що він не є ані власником товару, ані уповноваженою ним особою, враховуючи наступне.

Так з укладеного між Продавцем та Покупцем контракту вбачається (п. 1.1.), що Продавець продав, а Покупець придбав 0848000 тон руди залізної не агломерованої агломераційної на умовах FCA ст. Дніпрорудна. Пунктом 1.3. Контракту, сторони погодили, що термін "FCA ст. Дніпрорудна" розуміється у відповідності до ІНКОТЕРМС 2010.

Згідно з ІНКОТЕРМС 2010 термін FCA - FREE CARRIER/Франко перевізник свідчить, що Продавець здійснює передачу товару перевізнику або іншій особі, номінованій Покупцем, у своїх приміщеннях або в іншому обумовленому пункті.

Пунктом 4.2 укладеного Контракту, сторони диспозитивно дійшли згоди, що продавець здійснює всі необхідні митні процедури для прикордонних переходів Україна-Словаччина або Україна-Польща.

Як вбачається з матеріалів справи, митне оформлення 54 вагонів з рудою здійснювалося на ст. Чоп Львівської залізниці - тобто на території України. Таким чином, відповідач по справі - Підприємство з іноземними інвестиціями у формі Приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат", виходячи з умов Контракту, в розуміння п. 2 ст. Митного кодексу України, є уповноваженою особою власника Товару.

У зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість застосування до даних спірних правовідносин, положення ст. 218 Митного Кодексу України.

Суд апеляційної інстанції погоджується також з висновком Господарського суду Запорізької області щодо стягнення з відповідача на користь Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця збору за переміщення вантажів в сумі 271044,58 грн., збору за зберігання вантажу всумі 44067,36 грн., та збору за телеграфне повідомлення в сумі 237,24 грн. з огляду на наступні обставини.

Так виходячи з умов п.1 § 1 ст. 15 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, стягнення провізних платежів (до яких, відповідно §1 ст. 13 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, відносяться додаткові збори та витрати, що виникли за період від прийняття вантажу до перевезення до його видачі одержувачу), які виникли під час перевезень по залізницях відправлення здійснюється з відправника на станції відправлення або у відповідності з діючими на залізницях відправлення внутрішніми правилами.

Умовами § 2 ст. 21 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) визначено, зокрема, що якщо перевезення не можливе, а також при виникненні перешкоди до видачі вантажу, станція, на якій виникла перешкода, негайно по телеграфу, через станцію відправлення, сповіщає про це відправника і запитує його вказівок. На підставі отриманої телеграми про перешкоди до перевезення або видачі вантажу станція відправлення негайно сповіщає про це відправника за встановленою формою або порядком, встановленим внутрішніми правилами.

Так, матеріали справи свідчать про те, що ст. Дніпрорудна повідомила відповідача про затримку вагонів на ст. Чоп для проведення митного огляду, про що свідчать повідомлення № 70 від 12.05.2013 року, № 72 від 13.05.2013 року, № 92 від 14.05.2013 року.

Таким чином, з огляду на наявність в матеріалах справи доказів надіслання залізницею відповідних телеграм, колегія суддів вважає правомірне стягнення судом першої інстанції збору за телеграфне повідомлення в сумі 237,24 грн.

Стосовно вимоги позивача, щодо стягнення збору за зберігання вантажу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 9 правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 р. № 644, із змінами та доповненнями, визначено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у т. ч. під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.

Факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що затримка вагонів № № 56685266, 61086633, 65330086, 61518536, 53772687, 53772752, 56754112, 56192883, 61086971, 56457187, 66646787, 66647462, 61086476, 66646803, 56685282, 56754443, 56684947, 56492879, 56755234, 56600448, 53773305, 52864493, 56492945, 52864824, 56600810, 61086732, 61086930, 61518650, 61518619, 56754310, 65330110, 65330136, 65330011, 53773347, 61086625, 66647082, 66521113, 66521337 відбувалася з 12.05.2013 року з 09:00 до 14.05.13р. до 19:40, затримка вагонів № № 53772794, 56754385, 66647447, 66647454, 52864675, 56754534, 56754120, 53772968, 56685373, 56685472 відбувалася з 12.05.2013 року з 09:00 до 14.05.13р. до 21:30. Вказані вагони знаходилися під митним оформленням.

З огляду на доведеність позивачем факту простоювання вищезазначених вагонів у зв'язку з проведення митного контролю, та враховуючи зберігання позивачем вантажу, суд апеляційної інстанції зазначає про правомірність задоволення позовних вимог в цій частині.

Суд апеляційної інстанції вважає також правомірним задоволення позовних вимог в частині стягнення збору за переміщення вантажів в сумі 271044,58 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема актів загальної форми № 47 від 14.05.2013 року та № 48 від 14.05.2013 року, засобами МЧ-Львів виконувалося переміщення вантажу у вагонах відповідача з одного кінця вагону в інший кінець, загальною масою 3065 тон та 697 тон відповідно, внаслідок чого відповідачу нараховано збір за переміщення вантажу на загальну суму 271044, 58 грн. При розрахунку вказаних зборів, позивач посилається на п.п. 7.2 п. 7 розділ 3 "Збори за перестановку вагонів і контейнерів та виконання інших додаткових операцій на прикордонних станціях" Збірника тарифів на перевезення (Тарифного керівництва № 1).

Так, вказаним пунктом Збірника тарифів встановлено, що за перевантаження (з урахуванням кріплення) на прикордонних станціях вагонів однієї ширини колії у вагони іншої ширини колії справляються збори (за 1 тону), зокрема, за перевезення в інших вагонах - 48,3 грн. При цьому, при розрахунку позивачем застосовано коефіцієнт 1, 243 відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 25.02.2011 року № 8.

З аналізу вказаного пункту Збірника тарифів та щодо перевантаження вантажів на прикордонних коліях, колегія суддів дійшла висновку, що перевантаження вантажів та переміщення вантажу за одного кінця вагону в іншій є схожими за своїм характером роботами. Відтак, застосування позивачем п.п. 7.2. п.п. 7.2 п. 7 розділ 3 "Збори за перестановку вагонів і контейнерів та виконання інших додаткових операцій на прикордонних станціях" Збірника тарифів на перевезення (Тарифного керівництва № 1) при нарахування зборів за роботу грейфером не суперечить чинному законодавству, а об'єми переміщеного вантажу підтверджуються матеріалами справи.

Рішенням Господарського суду Запорізької області було відмовлено в задоволенні позовних вимог Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" до Підприємства з іноземними інвестиціями у формі ЗАТ "Запорізький залізорудний комбінат" щодо стягнення збору за користування вагонами в сумі 16826,70 грн. та збору за маневрову роботу в сумі 2618,64 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення збору за користування вагонами в сумі 16826,70 грн, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем в підтвердження обліку часу користування вагонами та розрахунків платежів за користування вагонами надано лише акти загальної форми ГУ-23 № 7651, № 7654, № 7655., а не відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, які складаються на підставі зазначених актів і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами та які виходячи з умов абз. 2 п. 4 Правил користування вагонами та контейнерами повинні підписуватися начальником станції та вантажовласником

Позивач обґрунтовуючи апеляційну скаргу зазначає про помилковість даного твердження, наголошуючи на тому факті, що суд першої інстанції врахував виключно відсутність відомостей щодо плати за користування вагонами форми ГУ-46, які складаються на підставі зазначених актів і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами та які виходячи з умов абз. 2 п. 4 Правил користування вагонами та контейнерами повинні підписуватися начальником станції та вантажовласником, а не сам факт користування відповідачем вагонами, що підтверджується іншими доказами.

Колегія суддів критично ставиться до твердження суду першої інстанції, та погоджується з правовою позицією позивача з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.15. роз'яснення президії Вищого господарського суду України N 04-5/601 від 29.05.2002 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" плата за користування вагонами як належності України, так і належності інших держав не є заходом відповідальності, яка може застосовуватись лише за наявності вини у зобов'язанні.

У відповідності до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами в господарському судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Колегія суддів акцентує увагу на тому факту, що в даній нормі- дефініції вирізняється два аспекти.

Так по-перше, доказами є будь-які відомості про певні факти.

А по-друге, це - відомості про певні обставини, які поділяються на дві групи: 1) обставини, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення; 2) інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Виходячи з того, що виконання завдань господарського судочинства залежить від встановлення судом у справі об'єктивної істини, а також правильного застосування норм матеріального та процесуального права, законодавець покладає на суд обов'язок дослідження усіх фактів, які мають значення для всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, прав і обов'язків сторін.

В той же час, суд апеляційної інстанції особливу увагу звертає на неприпустимість відмови в задоволенні позовних вимог виключно з формальних підстав, з огляду на основоположне право особи щодо справедливого та законного розгляду судом її спору.

Разом з цим, колегія суддів зазначає про обов'язкову належність доказів, яка визначається наявністю зв'язку між змістом фактичних даних, відомостей про факти і самими фактами, які підлягають встановленню і мають значення для правильного вирішення спору.

Ось чому, беручи до уваги предмет спору-стягнення позивачем коштів за проведені ним роботи, що тягне за собою необхідність виявлення судом безпосередньо факту виконання або навпаки відсутності проведених позивачем робіт, надані до суду документи повинні оцінюватись судом з точки зору наявності в цих документах обставин, які підтверджують факт виконання зазначених робіт.

Колегія суддів зазначає, що нормативне регулювання питання здійснення розрахунків за користування вагонами реалізується на підставі форми ГУ-46, яка складаються на підставі актів загальної форми і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами та які виходячи з умов абз. 2 п. 4 Правил користування вагонами та контейнерами повинні підписуватися начальником станції та вантажовласником. В той же час пунктами 9-12 абз. 3 Правил користування вагонами та контейнерами встановлено, що облік затриманих вагонів, причини та загальний облік часу такої затримки відображається в акті затримки.

Проте, колегія суддів зауважує, що на сьогоднішній час законодавством не передбачено існування окремого спеціального акту, який слугував би відображенням як безпосередньо факту затримки вагонів, так і обліку часу такої затримки при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів.

Виходячи з даної обставини, маючи за мету встановлення об'єктивної істини у справі, та прийняття обґрунтованого, законного рішення щодо стягнення коштів за користування вагонами, суд повинен виявити факт затримки вагонів, загальний час їх простоювання, та виявити наявність розрахунків за дану затримку.

При цьому, оцінюючи належність поданого доказу, суд повинен виходити не з назви акту, а з фактичної інформації, яка в ньому міститься.

А так, проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що акти загальної форми ГУ-23 № 7651, № 7654, № 7655, які надані позивачем до суду першої інстанції, містять інформацію щодо затримки вагонів митнецею з метою митного огляду. В той же час акт загальної форми ГУ-23 № 7027 (том 1 а.с.17) містить відомості що вагони були затримані з 17:55 год 12.05.2013 року по 19:40 год 14.05.2013 року (загальним обліком часу -50 год.); акт загальної форми ГУ-23 № 7028 (том 1 а.с.18) містить відомості що вагони були затримані із 03:50 год 14.05.2013 року по 19:40 год 14.05.2013 року (загальним обліком часу -16 год.);акт загальної форми ГУ-23 № 7029 (том 1 а.с.19) містить відомості що вагони були затримані з 09:00 год 12.05.2013 року по 19:40 год 14.05.2013 року (загальним обліком часу -59 год.);акт загальної форми ГУ-23 № 7030 (том 1 а.с.20) містить відомості що вагони були затримані з 09:00 год 12.05.2013 року по 21:30 год 14.05.2013 року (загальним обліком часу - 61 год.) Крім того, дані акти містять відомості щодо розрахунку суми за простоювання вагонів.

А отже, даний акт загальної форми містить детальну інформацію щодо причини затримки, обліку затриманих вагонів, відомості про час та дату початку та кінця затримки, загальний облік часу затримки, та безпосередньо розрахунок суми за дане простоювання.

Таким чином суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що склавши акт загальної форми позивач діяв в межах закону і приймає зазначений акт в якості належного та допустимого доказу обліку часу користування вагонами та розрахунків платежів за користування вагонами, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції вбачає наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення збору за користування вагонами в сумі 16826,70 грн.

Суд апеляційної інстанції не погоджується також і з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення збору за маневрову роботу в сумі 2618,64 грн.

Дане рішення було мотивовано по-перше, відсутністю даних щодо тривалості виконання залізницею маневрової роботи, що суперечить, на думку суду першої істанції п. 1.8. Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги (Тарифне керівництво № 1), затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26 березня 2009 р. № 317, а по-друге, посиланням на той факт, що дана маневрова робота повинна була бути виконана виключно на вимогу вантажовласника, згідно з п. 1.8 розділу ІІІ "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги та Коефіцієнтів, що застосовуються до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги".

Спростовуючи перший довід суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що за приписами пунктів 1.8 - 1.10 розд. III Тарифного керівництва № 1 ("Збори за роботи та послуги, пов'язані з перевезенням вантажів") за маневрову роботу, що виконується локомотивом залізниці не одночасно з подачею або забиранням вагонів на вимогу власника під'їзної колії, вантажовласника або порту, яка оформлена пам'яткою про подавання/забирання вагонів (форми ГУ-45), із зазначенням у ній часу, протягом якого виконувалась маневрова робота, нараховується збір у розмірі 292,6 грн за кожні півгодини роботи локомотива, рахуючи неповні півгодини за повні.

На аркушах справи (том 1 а.с.107-110) містяться пам'ятки про Подавання вагонів за формою ГУ-45 № 685 та № 691, а також пам'ятки про забирання вагонів № 688 та № 693 які хоча і не містять відомості про тривалість виконання залізницею маневрової роботи, проте дана інформація (про початок та кінець даної роботи) відображена в актах загальної форми (том 1 а.с.17-20).

Суд апеляційної інстанції критично ставиться також до другої підстави відмови в стягненні збору за маневрову роботу - твердження про обов'язковість проведення останньої виключно на вимогу вантажовласника, згідно з п. 1.8 розділу ІІІ "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги та Коефіцієнтів, що застосовуються до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги".

Так, відповідно до ч. 2 ст. 218 МК України розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб.

Таким чином положення даної статті не містять вичерпного переліку робіт, які можуть проводитись підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб, у разі необхідності здійснення митного контролю та митного оформлення товарів.

А тому, положення даної правової норми регулюють й "інші операції", які здійснюються у разі необхідності проведення митного контролю та митного оформлення товарів. Дана обставина дає підстави вважати, що проведення маневрової роботи охоплюється терміном "інших робіт".

Більш того, суд апеляційної інстанції зазначає, що наявність вимоги вантажовласника відповідно п. 1.8 розділу ІІІ "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги та Коефіцієнтів, що застосовуються до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги" про проведення маневрової роботи, є обов'язковою підставою стягнення коштів за її виконання.

Проте, у випадку митної перевірки такою підставою є наявність прямої законодавчої вказівки, яка відображена у ч.2 ст.218 Митного кодексу України.

А тому, стягнення коштів за виконання маневрової роботи, вбачається за можливе не тільки за умови наявності попередньої згоди на проведення таких дій вантажовласником, а й у інших випадках передбачених законом, у тому числі у випадку проведення митного контролю та митного оформлення товарів.

Враховуючи зазначене, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, зазначає, що положення пункту 1.8 розділу ІІІ "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги та Коефіцієнтів, що застосовуються до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги" в контексті положень Митного Кодексу не встановлюють обов'язковість наявності ініціативи вантажовласника щодо здійснення маневрової роботи для стягнення коштів за її проведення.

Таким чином,колегія суддів погоджується з доводами позивача, вважає їх такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим, наголошує на законності та доведеності позовних вимог в частині стягнення збору за користування вагонами в сумі 16826,70 грн. та збору за маневрову роботу в сумі 2618,64 грн.

Згідно п.2 ст.103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю і прийняти нове рішення.

Відповідно до приписів п. п. 3,4 ч.1 ст.104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Підсумовуючи все вищевикладене, дослідивши належні докази, які мають відношення до даного спору, з урахуванням приписів ст..ст. 4-3, 32, 33 43 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, апеляційна скарга позивача є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, через що, рішення Господарського суду Запорізької області від 15 серпня 2014 року у справі №908/356/14 в частині відмови в задоволенні позовних вимог Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» до Підприємства з іноземними інвестиціями у формі ЗАТ «Запорізький залізорудний комбінат» щодо стягнення збору за користування вагонами в сумі 16826,70 грн. та збору за маневрову роботу в сумі 2618,64 грн. підлягає скасуванню, а позов в цій частині задоволенню

Натомість відповідачем не надано належних доказів, які б підтверджували обґрунтованість його апеляційної скарги, доводи, викладені в ній не спростовують встановлених оскаржуваним рішенням обставин, у зв'язку з чим, апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Підприємства з іноземними інвестиціями у формі ЗАТ «Запорізький залізорудний комбінат» на користь Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» збору за переміщення вантажів в сумі 271044,58грн., збору за зберігання вантажу в сумі 44067,36 грн., збору за телеграфне повідомлення в сумі 237,24 грн. без змін.

У зв'язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги позивача та позовних вимог в повному обсязі, у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання господарського суду позовної заяви та апеляційної скарги на рішення господарського суду покладається на відповідача у повному розмірі, у відповідності до вимог Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 91, 99, 101. п.2 ст.103, п.1,3 ч.1 ст.104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» задовольнити.

Апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями у формі ЗАТ «Запорізький залізорудний комбінат» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 15 серпня 2014 року у справі №908/356/14 скасувати в частині відмови в стягненні збору за користування вагонами в сумі 16826,70 грн. та збору за маневрову роботу в сумі 2618,64 грн.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Підприємства з іноземними інвестиціями у формі ЗАТ «Запорізький залізорудний комбінат» (71674, Запорізька обл., Василевський район, с. Мала Білозерна, Веселівське шосе 7 км) на користь Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця»( 79007, Львівська обл., м. Львів, вул. Гоголя, буд. 1) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 6695,90 грн.

Стягнути з Підприємства з іноземними інвестиціями у формі ЗАТ «Запорізький залізорудний комбінат» (71674, Запорізька обл., Василевський район, с. Мала Білозерна, Веселівське шосе 7 км) на користь Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця»( 79007, Львівська обл., м. Львів, вул. Гоголя, буд. 1) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1275,00 грн.

Доручити Господарському суду Запорізької області видати відповідні накази.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 17 жовтня 2014 року.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.