Рішення № 40966401, 13.10.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2014 р. Справа № 914/2915/14

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (м. Київ)

до відповідача: Львівського комунального підприємства «Залізничтеплоенерго»

(м. Львів)

про: стягнення 3% річних в розмірі 4996,55 грн. та інфляційних втрат в розмірі 4098,64 грн.

Суддя: Пазичев В.М.

При секретарі: Пшеничній В.С.

Представники:

від позивача: Не з'явився.

від відповідача: Охріменко В.В. - довіреність №10-1022 від 21.07.2014 року.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (м. Київ) до Львівського комунального підприємства «Залізничтеплоенерго» (м. Львів) про стягнення 3% річних в розмірі 4996,55 грн. та інфляційних втрат в розмірі 4098,64 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.08.2014 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 18.08.2014 року. Ухвалою суду від 18.08.2014 року розгляд справи відкладено до 22.08.2014 року, у зв'язку з відсутністю представника позивача. Ухвалою суду від 22.08.2014 року розгляд справи відкладено до 28.08.2014 року, у зв'язку з відсутністю представника позивача. Ухвалою суду від 28.08.2014 року розгляд справи відкладено до 01.10.2014 року, для надання доказів та у зв'язку з відсутністю представника позивача. Ухвалою суду від 01.10.2014 року розгляд справи відкладено до 13.10.2014 року, для надання доказів та у зв'язку з відсутністю представника позивача.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 14.08.2014 року, про відкладення від 18.08.2014 року, від 22.08.2014 року, від 28.08.2014 року, від 01.10.2014 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, про що свідчить Реєстр №1135 на відправлення рекомендованої кореспонденції за 02.10.2014 року, а явка позивача була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.

21.08.2014 року за вх.№35876/14 позивач надіслав телеграму про відкладення розгляду справи.

26.08.2014 року за вх.№36225/14 позивач подав додаткові пояснення по справі.

15.09.2014 року за вх.№39171/14 позивач подав пояснення по справі.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 14.08.2014 року, про відкладення від 18.08.2014 року, від 22.08.2014 року, від 28.08.2014 року, від 01.10.2014 року не виконав, явку повноважного представника забезпечив.

18.08.2014 року за вх.№35399/14 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

21.08.2014 року за вх.№35817/14 відповідач подав відзив на позовну заяву.

28.08.2014 року за вх.№36449/14 відповідач подав додаткові докази по справі.

12.09.2014 року за вх.№39061/14 відповідач подав пояснення по справі.

09.10.2014 року за вх.№43134/14 відповідач подав уточнення контр розрахунку інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну і резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 13.10.2014 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, 20 грудня 2010 року між ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» (надалі - Постачальник, позивач) та Львівським комунальним підприємством «Залізничтеплоенерго» (надалі - Покупець, відповідач) був укладений Договір про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-2212БО-21 (надалі - Договір). Згідно з цим Договором, Постачальник зобов'язувався поставити Покупцеві природний газ, а Покупець прийняти та оплатити природний газ на умовах договору.

Позивач зазначає, що Постачальник свої зобов'язання згідно даного Договору виконав, передавши Покупцю протягом січня-серпня 2011 року природний газ на загальну суму 11170523,16 грн. Відповідач свої зобов'язання з оплати отриманого природного газу виконав не в повному обсязі.

Позивач наголошує, що рішенням Господарського суду Львівської області від 30.03.2012 р. у справі № 5015/372/12 за позовом ДК «Газ України» до Львівського комунального підприємства «Залізничтеплоенерго» про стягнення 805537,19 грн. встановлено факт прострочення відповідача у зв'язку з неналежним виконанням умов договору №06/10-2212БО-21 від 20.12.2010 р. та стягнуто з останнього 585520,16 грн. основного боргу, 57368,66 грн. пені, 67791,48 грн. інфляційних втрат (нарахованих за період: лютий 2011 р. - грудень 2011 р.), 36924,19 грн. 3 % річних (нарахованих за період: 11.02.2011 р. - 27.01.2012 р.) та 14952,09 грн. судового збору.

Відповідно до ч.2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу Україниз урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Таким чином, на думку позивача, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків (див. постанову Верховного Суду України від 23.01.2012 р. винесену за результатом перегляду постанови Вищого господарського суду України від 18.08.2011 р. у справі № 37/64, постанову Вищого господарського суду України від 31.08.2011 р. та Інформаційний лист ВГСУ від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012).

Згідно п. 7.1 Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Таким чином, за твердженням позивача, сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, за період з 28.01.2012 року по 29.05.2012 року, становить 4098 (чотири тисячі дев'яносто вісім) грн. 64 коп.

Також, за розрахунком позивача, 3% річних від основного боргу, за період з 28.01.2012 року по 29.05.2012 року, складають 4996 (чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто шість) грн. 55 коп.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що рішенням Господарського суду Львівської області від 30.03.2012 р. у справі № 5015/372/12 за позовом ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» до ЛКП «Залізничнетеплоенерго» на користь позивача стягнуто 585 520,16 грн. основного боргу, 57 368,66 грн. пені, 36 924,19 грн. 3 % річних, 67 791,48 грн. інфляційних втрат, 14 952,09 грн. судового збору. Дане рішення оскаржено відповідачем. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.06.2012 р. рішення Господарського суду Львівської області від 30.03.2012 р. частково скасовано, а апеляційна скарга відповідача частково задоволена. В частині позовних вимог ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» про стягнення з підприємства 150 000,00 грн. заборгованості за спожитий природний газ провадження в справі припинено, у зв'язку із сплатою 20.03.2012 р. В решті частині рішення Господарського суду Львівської області від 30.03.2012 р. залишено без змін.

Отже, на думку відповідача, рішення Господарського суду Львівської області від 30.03.2012 р. набрало законної сили 19.06.2012 р.

Відповідач наголошує, що до набрання рішенням законної сили відповідачем повністю сплачено борг за спожитий природний газ: 20.03.2012 р. платіжним дорученням № 162 сплачено 150000,00 грн. та 29.05.2012 р. платіжним дорученням № 419 від 29.05.2012 р. - 435 520,16 грн. Всього сплачено 585 520,16 грн.

Відповідач зазначає, що якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (Постанова пленуму ВГС України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»). Отже, дана постанова пленуму ВГС України та постанови Верховного Суду України, ВГС України, на які посилається позивач, передбачають стягнення інфляційних нарахувань та відсотків річних після прийняття судового рішення.

На підставі наведеного, відповідач просить суд в позові відмовити.

На момент розгляду справи відповідач не подав доказів погашення боргу в повному обсязі, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, позовні вимоги визнав в повному обсязі.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. В силу статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із вимогами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов"язань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов"язання.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, 20 грудня 2010 року між ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» (надалі - Постачальник, позивач) та Львівським комунальним підприємством «Залізничтеплоенерго» (надалі - Покупець, відповідач) був укладений Договір про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-2212БО-21 (надалі - Договір). Згідно з цим Договором, Постачальник зобов'язувався поставити Покупцеві природний газ, а Покупець прийняти та оплатити природний газ на умовах договору. Постачальник свої зобов'язання згідно даного Договору виконав, передавши Покупцю протягом січня-серпня 2011 року природний газ на загальну суму 11170523,16 грн. Відповідач свої зобов'язання з оплати отриманого природного газу виконав не в повному обсязі.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.03.2012 р. у справі № 5015/372/12 за позовом ДК «Газ України» до Львівського комунального підприємства «Залізничтеплоенерго» про стягнення 805537,19 грн. встановлено факт прострочення відповідача у зв'язку з неналежним виконанням умов договору №06/10-2212БО-21 від 20.12.2010 та стягнуто з останнього 585520,16 грн. основного боргу, 57368,66 грн. пені, 67791,48 грн. інфляційних втрат (нарахованих за період: лютий 2011 - грудень 2011), 36924,19 грн. 3 % річних (нарахованих за період: 11.02.2011 -27.01.2012) та 14952,09 грн. судового збору.

Відповідно до ч.2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу Україниз урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (Постанова пленуму ВГС України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»). Отже, дана постанова пленуму ВГС України та постанови Верховного Суду України, ВГС України, передбачають стягнення інфляційних нарахувань та відсотків річних після прийняття судового рішення.

Таким чином, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків (що також зазначено у постанові Верховного Суду України від 23.01.2012 р., винесену за результатом перегляду постанови Вищого господарського суду України від 18.08.2011 р. у справі № 37/64, постанові Вищого господарського суду України від 31.08.2011 р. та Інформаційному листі ВГСУ від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012).

Згідно п. 7.1 Договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором, Сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Таким чином, сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, за період з 28.01.2012 року по 29.05.2012 року, становить 4098 (чотири тисячі дев'яносто вісім) грн. 64 коп.

Також, за розрахунком позивача, 3% річних від основного боргу, за період з 28.01.2012 року по 29.05.2012 року, складають 4996 (чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто шість) грн. 55 коп.

Однак, при здійсненні позивачем розрахунків, ним невірно вказана сума 3% річних, а саме: замість 4994,55 грн. вказано 4996,55 грн.

Твердження відповідача про те, що позивачем, при здійсненні розрахунків інфляційних втрат та 3% річних не враховано те, що до набрання рішенням законної сили відповідачем повністю сплачено борг за спожитий природний газ: 20.03.2012 р. платіжним дорученням № 162 сплачено 150000,00 грн. та 29.05.2012 р. платіжним дорученням № 419 від 29.05.2012 р. - 435 520,16 грн., не відповідають дійсним обставинам справи, адже при дослідженні розрахунків, поданих позивачем, судом встановлено, що у них зазначені і враховані оплати, здійснені відповідачем 20.03.2012 р. та 29.05.2012 р., а саме: враховано, що 20.03.2012 р. платіжним дорученням № 162 сплачено 150000,00 грн. та 29.05.2012 р. платіжним дорученням № 419 від 29.05.2012 р. - 435 520,16 грн. Всього сплачено 585 520,16 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не спростував належними та допустимими доказами, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (м. Київ) до Львівського комунального підприємства «Залізничтеплоенерго» (м. Львів) в частині стягнення 3% річних в розмірі 4994,55 грн. та інфляційних втрат в розмірі 4098,64 грн. є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення №300 від 04.08.2014 року на суму 3041,07 грн. про сплату судового збору.

Згідно п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору у більшому розмірі, ніж встановлено законом, тому, суд вважає за необхідне повернути з Державного бюджету України на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» суму зайвосплаченого судового збору в розмірі 1214 (одна тисяча двісті чотирнадцять) грн. 07 коп., що сплачений відповідно до платіжного доручення №300 від 04.08.2014 року на суму 3041,07 грн.

Господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на сторони, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги - задоволити частково.

2. Стягнути з Львівського комунального підприємства «Залізничтеплоенерго» (79054, м. Львів, вул. С. Петлюри, 4А, код ЄДРПОУ 20784943) на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827, р/р №26008301970 у АТ «Ощадбанк», МФО 300465) 3% річних в розмірі 4994 (чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто чотири) грн. 55 коп. та інфляційних втрат в розмірі 4098 (чотири тисячі дев'яносто вісім) грн. 64 коп. та 1826 (одна тисяча вісімсот двадцять шість) грн. 60 коп. судового збору.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

4. Повернути з Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУ ДКСУ у Личаківському районі м.Львова, код отримувача (код ЄДРПОУ): 38007620, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Львівській області, код банку отримувача (МФО): 825014, рахунок отримувача: 31215206783006, код класифікації доходів бюджету: 22030001, код ЄДРПОУ суду: 03499974) на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827, р/р №26008301970 у АТ «Ощадбанк», МФО 300465) суму зайвосплаченого судового збору в розмірі 1214 (одна тисяча двісті чотирнадцять) грн. 07 коп.

5. Наказ видати, в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.

Повний текст рішення виготовлено 17.10.2014 року.