Ухвала суду № 40964527, 07.10.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/5771/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Янголь Є. В.Номер провадження 22-ц/788/1714/14 Суддя-доповідач - Хвостик С. Г. Категорія - 48

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2014 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Таран С. А. , Левченко Т. А.

за участю секретаря - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08 серпня 2014 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ім'я батька ОСОБА_6, третя особа: Служба у справах дітей Сумської міської ради, про розірвання шлюбу, стягнення аліментів, визначення місця проживання дитини, встановлення батьківства та встановлення імені дитини, а також

за зустрічним позовом ОСОБА_5, ім'я батька ОСОБА_6 до ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей Сумської міської ради, про відібрання дитини та повернення за попереднім місцем проживання, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 08 серпня 2014 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3.

Розірвано шлюб між ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ім'я батька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, який зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану Сумського міського управління юстиції від 25 грудня 2009 року за актовим записом № 2094.

Визнано ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, матір'ю дитини - дівчинки на прізвище ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка народилася в районі Пілея, м. Салоніки, Грецької Республіки.

Визнано ОСОБА_5, ім'я батька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьком дитини - дівчинки на прізвище ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка народилася в районі Пілея, м. Салоніки, Грецької Республіки.

Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Задоволено зустрічний позов ОСОБА_5, ім'я батька ОСОБА_6.

Відібрано у ОСОБА_3 дитину з прізвищем ОСОБА_3, без імені, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в районі Пілея, м. Салоніки, Грецької Республіки, ім'я батька дитини - ОСОБА_5, ім'я батька ОСОБА_6, ім'я матері дитини - ОСОБА_3 та передано дитину ОСОБА_5, ім'я батька ОСОБА_6, для повернення на попереднє постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині відібрання у ОСОБА_3 дитини з прізвищем ОСОБА_3, без імені, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в районі Пілея, м. Салоніки, Грецької Республіки, ім'я батька дитини - ОСОБА_5, ім'я батька ОСОБА_6, ім'я матері дитини - ОСОБА_3 та передання дитини ОСОБА_5, ім'я батька ОСОБА_6, для повернення на попереднє постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2.

Вказане рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог первісного позову та задоволення зустрічного позову представник позивача за первісним позовом ОСОБА_4 оскаржив в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити її первісні позовні вимоги, а у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення керувався не інтересами малолітньої дитини сторін стосовно її нормального розвитку, а віддав перевагу іншим обставинам, не звернувши увагу на те, що батько ОСОБА_5 з дитиною не спілкується, та на порушення порядку участі батька у вихованні дитини.

Також представник позивача за первісним позовом посилається на безпідставне неврахування судом показів свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, висновку органу опіки та піклування про обставини стосовно того, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі при задоволенні зустрічного позову щодо повернення дитини до Греції та відмові у задоволенні вимоги матері про визначення місця проживання дитини разом з нею.

В апеляційній скарзі також є посилання на те, що суд першої інстанції вийшов за межі зустрічних позовних вимог, допустивши негайне виконання рішення суду в частині відібрання у позивачки дитини та передання її відповідачу для повернення до постійного місця проживання.

Крім того, як стверджує представник позивача, відповідач не мав права звертатись до суду з вимогою про повернення дитини на її постійне місце проживання, оскільки не має на це цивільно-процесуальної дієздатності, враховуючи, що таким правом наділене виключно Міністерство юстиції України та його територіальні органи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача за первісним позовом ОСОБА_3 і її представників ОСОБА_4 та ОСОБА_9 про задоволення апеляційної скарги, за виключенням того, що вони просили залишити без розгляду вимогу про встановлення імені дитини, пояснення відповідача за тим же позовом ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_10 про залишення рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 грудня 2009 року громадянин Грецької Республіки ОСОБА_5 та громадянка України ОСОБА_3 у відділі РАЦС Сумського міського управління юстиції України зареєстрували шлюб (т.1, а.с.10, 179-180), а в послідуючому переїхали проживати до Грецької Республіки, де у них ІНФОРМАЦІЯ_3 в районі Пілея м. Салоніки народилася дочка (т.1, а.с.11, 181-182).

З дня народження і до переміщення в Україну дитина разом з батьками проживала на території Греції (в районі Пілея м. Салоніки) в квартирі, належній батьку ОСОБА_5 на праві власності (т.2 а.с.195-197).

28 грудня 2012 року мати (позивач) ОСОБА_3 разом з дочкою без усної або письмової згоди батька (відповідача) ОСОБА_5 виїхали до України, де проживають у належній позивачці на праві співвласності квартирі АДРЕСА_1 (т.2, а.с.126, 136).

У зв'язку із вивезенням до України дочки відповідач ОСОБА_5 звертався до суду першої інстанції м. Салоніки у Греції із заявою про передачу йому, як батьку, дитини на виховання (т.1, а.с.87-103) і рішенням цього суду за № 3129/2014 від 21 січня 2014 року його позов задоволено. На нього покладено тимчасове здійснення батьківських прав (піклування) та виключно йому передано на виховання дитину (т.1, а.с.183-188).

Під час розгляду цієї справи в суді м. Салоніки позивач ОСОБА_3 була повідомлена про дату судового засідання, однак в суд не з'явилася, рішення суду не оскаржила.

Крім того, відповідач за первісним позовом 05 лютого 2013 року звернувся до 13-го відділення поліції району Епталофос м. Салоніки у Греції з позовною заявою до його дружини ОСОБА_3 стосовно вчинення нею злочину, а саме: самоуправства у зв'язку з викраденням їх спільної дитини (т.1, а.с.132-137).

Також відповідач за первісним позовом ОСОБА_5 з метою отримання допомоги стосовно повернення дитини звертався до Міністерства юстиції України, з приводу чого листом від 23 червня 2014 року йому було повідомлено, що він сам має право звернутися за захистом своїх прав до судових органів України (т.2, а.с.183).

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5, ім'я батька ОСОБА_6, суд першої інстанції, ураховуючи найвищі інтереси малолітньої дитини сторін, дійшов висновку, що відповідачка ОСОБА_3 незаконно перемістила дитину з її постійного місця проживання у Греції до України, не надавши при цьому доказів, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі, у зв'язку з чим забезпечив негайне повернення дитини.

При цьому суд у рішенні навів переконливі обґрунтування стосовно відсутності виключень, передбачених статтями 13 та 20 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, що передбачають відмову у поверненні дитини.

Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітньої дитини, суд першої інстанції вказав, що ці вимоги є взаємовиключними з огляду на повне задоволення судом зустрічних позовних вимог. Щодо вимоги про визначення місця проживання дитини, то суд зазначив, що вона є передчасною, так як має бути вирішеною після повернення дитини до країни попереднього проживання.

Також суд не знайшов підстав і для задоволення вимоги про встановлення імені дитини.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року, до якої Україна приєдналася 11 січня 2006 року та яка набрала чинності 01 вересня 2006 року, в тому числі застосовується у відносинах між Україною та Грецькою Республікою також, переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо: при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання; та у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримання.

За змістом частини другої статті 3 Конвенції права піклування, про які йдеться в частині першій цієї норми, можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.

Підстави виникнення правового зв'язку між дитиною і заявником повинні визначатися відповідно до законодавства держави, в якій дитина постійно проживала.

Для правовідносин, що склались у справі, таким актом законодавства є Цивільний кодекс Грецької Республіки, стаття 1510 якого вказує, що піклування про малолітню дитину - це обов'язок та право батьків (батьківське піклування), які виконують його спільно. Визначення поняття «права піклування» для цілей Конвенції міститься у статті 5 Конвенції.

Право піклування в контексті Конвенції охоплює не лише визначення батьками місця проживання дитини, а й вирішення питань про тимчасовий чи постійний виїзд дитини за межі держави в якій вона проживає.

Крім того, важливим є те, щоб права піклування до переміщення дитини реально здійснювались особою, яка звернулася із заявою про повернення дитини на підставі Конвенції.

Відповідно до статті 12 Конвенції, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримання, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

Судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після спливу річного терміну, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.

При цьому, відповідно до ст.29 Конвенції будь-яка особа, яка заявляє про порушення прав піклування або доступу відповідно до положень статей 3 або 21, має право прямо звернутись до судових чи адміністративних органів будь-якої Договірної держави, на основі положень цієї Конвенції або на іншій основі.

Таким чином, виходячи зі змісту Конвенції вбачається, що для прийняття рішення про повернення дитини необхідно встановити, по-перше, що дитина постійно мешкала в Договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт «а» частини першої статті 3 Конвенції); по-друге, переміщення або утримання дитини було порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції); по-третє, заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції).

Разом із тим частиною другою статті 12, частинами першою, другою статті 13 та статтею 20 Конвенції визначено вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити у поверненні дитини до місця постійного її проживання.

Обов'язок доведення наявності підстав для відмови у поверненні дитини Конвенція покладає на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримання дитини.

Так, стаття 13 Конвенції передбачає, що судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов'язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що:

а) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримання, або дали згоду на переміщення або утримання, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримання;

b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Таким чином, дійшовши висновку про повернення дитини до місця її постійного проживання, тобто до Греції, з підстав, передбачених Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (далі - Конвенція), суд встановив, що малолітня дитина була переміщена звідти матір'ю ОСОБА_3 до України у незаконний спосіб. При цьому суд навів переконливі мотиви стосовно відсутності виключень щодо цього, передбачених статтями 13 та 20 Конвенції, враховуючи, що батько ОСОБА_5, ім'я батька ОСОБА_6, що мав піклуватись про малолітню дочку, фактично здійснював права на піклування на момент переміщення дитини, чого відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 не спростувала, як і того, що повернення дитини до Греції поставить під загрозу її фізичний або психічний стан, з приводу чого існував би серйозний ризик заподіяння їй відповідної шкоди або створення для неї нетерпимої обстановки іншим шляхом.

Також суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на той факт, що повернення дитини до Греції допускається на підставі основних принципів цієї держави, де серед іншого законодавством цієї країни врегульовано, що обов'язком обох батьків є спільне піклування про малолітню дитину.

Обставини незаконного переміщення позивачкою за первісним позовом ОСОБА_3 спільної з відповідачем малолітньої дочки доведені матеріалами справи, а також не заперечуються і самою позивачкою, оскільки дитина була вивезена за межі території Греції без усної чи письмової згоди на це батька, у зв'язку з чим були порушені права батька щодо піклування про дитину, встановлені законодавством цієї країни.

До того ж, на момент переміщення дитини ці права піклування батьком ефективно здійснювались, тобто він все, що можливо робив для цього, про що свідчать наступні обставини.

Зокрема, відповідач за первісним позовом має постійне місце роботи, регулярно отримує заробітну плату, йому на праві власності належить житловий будинок, він не має психічних вад. Крім того, дитина з моменту народження і до вивезення її позивачкою до України перебувала під наглядом лікаря-педіатра, на той період була клінічно здоровою, будь-яких проблем зі здоров'ям не мала (т.1, а.с.84, 189, 190-195, т.2, а.с.192, 193, 199).

В той же час позивачка за первісним позовом ОСОБА_3 під час свого проживання в державі Греція ніде не працювала, знаходилась на утриманні свого чоловіка разом зі старшим сином від попереднього шлюбу та спільною з відповідачем дочкою (т.1, а.с.196, 198, 199).

Також колегія суддів приймає до уваги і те, що батько дитини вимагав її повернення ще до звернення до суду з даним позовом, про що свідчать його звернення в себе вдома до поліції та до суду з метою передачі йому дочки на виховання, а також звернення за допомогою до Міністерства юстиції України, враховуючи, що мати відмовляється повертати дитину.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу і на ту обставину, що після спливу річного терміну з дати незаконного переміщення дитини до початку судової процедури її повернення до місця постійного проживання не встановлено даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі, що б відповідно до ч.ч.1, 2 ст.12 Конвенції давало підстави для відмови у поверненні дитини.

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що малолітня дитина сторін, якій виповнилось 2 роки і 9 місяців проживає у належній ОСОБА_3 на праві співвласності квартирі у м. Суми разом з матір'ю, бабусею та старшим братом від першого шлюбу матері, які і є її колом спілкування, так як дошкільні навчальні заклади вона не відвідує. Спеціального медичного догляду за дитиною не здійснюється.

Також позивачка за первісним позовом не довела обставин того, що існує серйозний ризик того, що повернення дитини поставить її під загрозу заподіяння фізичної або психічної загрози або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Зокрема, доводи апеляційної скарги про те, що відсутні належні побутові умови для проживання спільної дитини сторін в місці її постійного проживання в Греції не підтверджені належними та допустимими доказами, а відтак, не заслуговують на увагу колегії суддів.

Отже, оцінивши зазначені факти в сукупності з дотриманням інтересів дитини, балансу інтересів та прав батьків, врахувавши загальновідомі обставини про те, що діти в такому малолітньому віці, як дитина сторін, здатні нормально сприймати різні мови та легко вживатись в оточуюче середовище, колегія суддів вважає, що позивач за первісним позовом ОСОБА_3 не довела, що її спільна з відповідачем дитина прижилась у своєму новому середовищі і що наявні обставини для відмови у поверненні дитини до місця постійного проживання у Греції, про що йдеться у ст.ст.3, 12, 13, 20 Конвенції, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги з цього приводу про зворотнє є лише припущенням.

Твердження в апеляційній скарзі про те, що ухвалюючи рішення на користь ОСОБА_5, ім'я батька ОСОБА_6, суд не керувався показами свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, висновком органу опіки та піклування і взагалі інтересами дитини, не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, так як всім зібраним доказам суд дав належну оцінку.

Крім того, колегія суддів також зазначає, що для встановлення фактів: чи прижилася дитина сторін у своєму новому середовищі та чи не створить переміщення дитини до Греції, де було її постійне місце проживання, психічну загрозу для її нормального розвитку, позивач за первісним позовом ОСОБА_3 не довела відповідними доказами наявність таких фактів, як об'єктивних подій, а не як результатів спостереження за характером поведінки малолітньої дитини з цього приводу, у зв'язку з чим і було відмовлено у проведенні відповідної експертизи за клопотанням представника позивача ОСОБА_3

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції, допустивши негайне виконання рішення суду в частині відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання, начебто вийшов за межі позовних вимог, не відповідають дійсності, що вбачається із зустрічної позовної заяви (т.2, а.с.2-11) і рішення в цій частині ґрунтується на вимогах закону.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що відповідач за первісним позовом не мав права самостійно звертатись до суду з позовом про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання, оскільки таким повноваженням наділено виключно Міністерство юстиції України та його територіальні органи, то вони є помилковими, оскільки спростовуються нормами ст.29 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, про що також повідомило Міністерство юстиції України відповідача у відповідному листі.

Наголошення в апеляційній скарзі на тому, що суд першої інстанції безпідставно вказав в оскаржуваному рішенні про належність дочки сторін до громадянства Греції не може свідчити про наявність підстав для її задоволення.

Відтак, на думку колегії суддів, рішення суду першої інстанції в частині відібрання у позивачки за первісним позовом дитини та повернення її за попереднім постійним місцем проживання до Грецької Республіки є законним і обґрунтованим, оскільки прийняте на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, відповідає пункту 1 статті 6 (право на справедливий суд) і статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд неодноразово розглядав справи, пов'язані з вирішенням національними судами спорів про викрадення і повернення дитини, і у своїх рішеннях наголошує на позитивному зобов'язанні держав-членів Ради Європи повертати дітей в країну їх проживання у випадках, встановлених Конвенцією 1980 року, оскільки це зобов'язання також випливає зі статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (наприклад, справи «ОСОБА_12 та А.Ю.І. проти Іспанії» (рішення від 29 квітня 2003 року), «Мейер проти Португалії» (рішення від 26 червня 2003 року), «Монорі проти Румунії та Угорщини» (рішення від 05 квітня 2005 року), «Караджич проти Хорватії» (рішення від 15 грудня 2005 року), «Карас проти Румунії» (рішення від 27 липня 2006 року), «Бьянкі проти Швейцарії» (рішення від 22 червня 2006 року), «Карлсон проти Швейцарії» (рішення від 08 листопада 2008 року)).

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення первісних позовних вимог стосовно стягнення аліментів на малолітню дитину з її батька з огляду на повне задоволення зустрічних позовних вимог про повернення дитини до попереднього місця проживання в Грецію, де мешкає батько, враховуючи, що ці вимоги є взаємовиключними.

Щодо вимоги первісного позову про встановлення імені дитини, то з цього приводу мати не довела, що існує спір, а в послідуючому вона подала заяву про залишення вказаної вимоги без розгляду, тому доводи апеляційної скарги на вказане питання не заслуговують на увагу.

Що стосується твердження в апеляційній скарзі про необґрунтованість відмови у задоволенні вимоги про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю, то колегія суддів також погоджується із зробленим висновком суду першої інстанції з цього приводу, так як із змісту ст.ст.5, 14, 16 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей вбачається, що після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до статті 3, судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується, не буде вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції або поки заява не подана відповідно до цієї Конвенції протягом розумного періоду часу після одержання повідомлення.

Тобто, вказане питання має вирішуватись після повернення дитини до країни постійного проживання, якою є Греція.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду першої інстанції як щодо відмови у задоволенні частини вимог первісного позову, так і щодо задоволення зустрічного позову і не містять посилань на такі порушення, які б слугували підставою для зміни чи скасування законного і обґрунтованого рішення суду.

Відповідно до вимог ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин, коли суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, отже, апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08 серпня 2014 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -