Ухвала суду № 40959684, 15.10.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

15 жовтня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/790/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Желєзний І. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- Шляхтицького О.І.

при секретарі - Філімович І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 червня 2014 року у справі за позовом Виробничого кооперативу «ВІРА» до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 04.11.2013 року № 0000432200,

В С Т А Н О В И В :

Виробничий кооператив «ВІРА» (далі - позивач, ВК «ВІРА») звернувся з адміністративним позовом до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївський області (далі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000432200 від 04.11.2013 року, яким підприємству визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 56 400,00грн. (37 600,00грн. - за основним зобов'язанням, 18 800,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Не погоджуючись з підставами прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення (порушення п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 198.4 ст.198 Податкового Кодексу України в зв'язку з безтоварністю господарських операцій з контрагентами, в ланцюгах постачання яких є недобросовісні суб'єкти господарювання), позивач в заяві та його представники в судовому засіданні просили про задоволення позову.

Відповідач позов не визнав, вказавши на відсутність у позивача права на формування податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА» та ТОВ «АЛЬ-ФА», які є безтоварними, оскільки в ланцюгу постачання товарів (послуг) цих підприємств є недобросовісні суб'єкти господарювання, а також в зв'язку з відсутністю у ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА» та ТОВ «АЛЬ-ФА» об'єктивної можливості для виконання поставок товарів в силу відсутності достатньої кількості основних засобів та робочого персоналу.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 червня 2014 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області №0000432200 від 04.11.2013 року. Стягнути з Державного бюджету України на користь Виробничого кооперативу «Віра» 182 гривні 70 копійок в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Не погодившись з таким рішенням Жовтнева об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Миколаївській області звернулася з апеляційною скаргою на зазначену постанову. Апелянт просить скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову Виробничого кооперативу «Віра» повністю.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Апелянт вказує на відсутність у позивача права на формування податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА» та ТОВ «АЛЬ-ФА», які, на думку ДПІ, є безтоварними, оскільки в ланцюгу постачання товарів (послуг) цих підприємств є недобросовісні суб'єкти господарювання, а також у зв'язку з відсутністю у ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА» та ТОВ «АЛЬ-ФА» об'єктивної можливості для виконання поставок товарів в силу відсутності достатньої кількості основних засобів та робочого персоналу.

Колегія суддів вважає зазначені доводи апелянта передчасними та, відповідно, помилковими, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно до п.187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Положеннями ст.198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Не можуть бути включені до складу валових витрат та податкового кредиту витрати на придбання товарів (робіт, послуг) не підтверджені дійсними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що для віднесення відповідних сум до складу валових втрат та податкового кредиту в розумінні ПК України не передбачається умова відстеження та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом, а тим більше контрагентів безпосереднього контрагента суб'єкта господарювання. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

Судом встановлено, що 29.05.2012р. між позивачем та ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА» (постачальник) укладено договір поставки №20/05/12-ИН (Договір). Відповідно до п.1.1. Договору Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах визначених у цьому Договорі продати компонент моторного палива альтернативний (КМПА) виробництва України (згідно ТУ У 24.6-30219014-009:2007 (Товар), а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти і оплатити такий Товар.

На виконання умов угоди Товар за вказаним Договором передавався у власність Позивачу за видатковою накладною №РН-0000132 від 24.07.2012р. Позивач здійснив оплату за поставлений Товар у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА» 24.07.2012р., що підтверджується випискою з особистого банківського рахунку Позивача.

За наслідками господарської операції ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА» видано позивачу податкові накладні: №43 від 24.07.2012р., №42 від 24.07.2012р. (включено до ЄРПН), на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит у звітному податковому періоді.

Транспортування товару від постачальника до позивача здійснювалось перевізником ФОП ОСОБА_2 на підставі укладеного з позивачем договору на перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом №10 від 01.01.2012р.

Реальність господарських операцій підтверджується також товарно-транспортними накладними (перевізник ФОП ОСОБА_2, ліцензія на перевезення пасажирів і небезпечних вантажів, видана Головною державною інспекцією на автомобільному транспорті серія НОМЕР_1 від 05.03.2012р.).

Отриманий за договором товар в подальшому реалізовувався позивачем ТОВ «Аграрний торговий дім Болград» на підставі договору поставки палива моторного альтернативного №01/8 від 01.08.2012р.(видаткова накладна №122 від 31.08.2012р., банківська виписка по рахунку позивача, податкова накладна №122 від 31.08.2012р.).

Тобто, позивачем надано належні докази придбання товарно-матеріальних цінностей та їх використання у господарській діяльності шляхом реалізації контрагенту-покупцю, що вказує на реальність господарських операцій та правомірність формування податкового кредиту по постачальнику ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА».

У липні 2012 р. позивач на підставі договору №114 від 24.06.2012р. придбав у ТОВ «АЛЬ-ФА» дизельне паливо, яке передане у власність позивачеві за видатковими накладними №101 від 03.07.2012р., №102 від 16.07.2012р.. Реальність господарських операцій з вказаним контрагентом підтверджується також товарно-транспортними накладними №Р101 від 03.07.2012р., №Р102 від 16.07.2012р., податковими накладними №100 від 03.07.2012р., №101 від 16.07.2012р., на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит у звітному податковому періоді.

Отриманий за вказаним Договором товар в подальшому реалізовувався позивачем ФОП ОСОБА_3 (договір поставки №29-ВК/21.03.2012р. від 21.03.2012р., видаткова накладна №120 від 23.08.2012р., копія банківської виписки, товарно-транспортна накладна №Р120 від 23.08.2012р., податкова накладна №121 від 23.08.2012р.).

Зазначені обставини вказують на реальність господарських операцій та правомірність формування податкового кредиту по постачальнику ТОВ «АЛЬ-ФА».

Відповідно до акту в ході перевірки контролюючим органом не досліджувались конкретні господарські операції між позивачем та безпосередніми контрагентами. Висновки перевірки ґрунтуються на інформації, що міститься в акті перевірки ТОВ «АЛЬ-ФА» та акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА». Тому посилання на акт перевірки ТОВ «АЛЬ-ФА» та акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА» за наслідками правовідносин, учасником яких позивач не був, не може бути належним доказом підтвердження безтоварності операцій з його безпосередніми контрагентами.

Колегія суддів наголошує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Аналогічна правова позиція викладена у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Висновки апелянта порушують закріплений в Конституції України принцип персональної відповідальності, відповідно до якого суб'єкт господарювання не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів, а може бути притягнений до юридичної відповідальності лише за власні правопорушення.

Так, у разі, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.09.2008 року по справі за № 21-500во08.

Посилання ДПІ на наявність взаємовідносин контрагентів позивача з підприємствами, які мають ознаки фіктивності, не має правового значення, оскільки предметом дослідження при проведені перевірки були господарські відносини між позивачем та ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА» і ТОВ «АЛЬ-ФА».

Апелянт, окрім іншого, посилається на відсутність у ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА» та ТОВ «АЛЬ-ФА» об'єктивної можливості для виконання поставок товарів в силу браку достатньої кількості основних засобів та робочого персоналу. Проте суд зазначає, що укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки та надання послуг з виконання робіт.

Апелянтом не враховано, що чинне податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником та виконується певний обсяг робіт. До того ж ДПІ не довела неможливості поставки спірним постачальниками товарів та виконання ним робіт наявними у нього силами та засобами, або факту залучення інших осіб за цивільно-правовими угодами.

Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що доводи апелянта про безтоварність господарських операцій базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами. Позивачем надані податкові накладні та ніші первинні документи, які стосуються господарських операцій за участю ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА» та ТОВ «АЛЬ-ФА», якими фактично підтверджується реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів для здійснення господарської діяльності, направленої на отримання прибутку.

На момент складання податкових накладних постачальники були зареєстровані платниками ПДВ, а отже, мали право їх виписувати.

Посилання апелянта на ненадання позивачем з його вини товарно-транспортних накладних та інших документів при проведені перевірки суб'єкта господарювання, що, на думку контролюючого органу, відповідно до ст.44 ПК України є підставою для неприйняття вказаних документів в якості доказів, не підтверджені належними фактичними даними та спростовані в ході судового розгляду справи.

Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.

Апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 196; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 червня 2014 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Повний текст судового рішення виготовлений 16.10.2014 року.

Головуючий: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян

Суддя: О.І. Шляхтицький