Постанова № 40959297, 14.10.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2014 р. Справа № 804/15063/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Коренева А.О.,

при секретарі судового засідання - Литвин Ю.Ю.,

за участю

представника позивача - Павлової Т.І.,

представника відповідача - Костенко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Марганецького міського комунального підприємства «Житлове господарство» про стягнення адміністративного-господарських санкцій та пені в сумі 55 287,32 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до суду з позовом до Марганецького міського комунального підприємства «Житлове господарство» про стягнення адміністративного-господарських санкцій в розмірі 55 270,70 грн. та пені в сумі 16,58 грн. На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірна сума заборгованості виникла у зв'язку з несплатою відповідачем самостійно адміністративного-господарських санкцій в розмірі 55 270,70 грн. за 2 незайнятих в 2013р. робочих місця, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач, Марганецьке міське комунальне підприємство «Житлове господарство», проти задоволення позову заперечував, зазначивши, що звіти про наявні вакантні робочі місця для інвалідів ним протягом 2013р. подавались до Марганецького міського центру зайнятості. Представник відповідача просив відмовити в задоволені позову.

Суд, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, при винесені рішення виходить з наступних підстав та мотивів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем до позивача поданий Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2013р., відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу дорівнює 147 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлені інвалідність - 4 особи. Кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до 4% нормативу інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України», дорівнює 6 одиницям.

У зв'язку із наявністю в 2013р. у позивача незайнятих робочих місць для працевлаштування інвалідів, враховуючи положення Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та розмір середньорічної заробітної плати штатного працівника, який дорівнює 27 635,37 грн., відповідачу, на думку позивача, необхідно перерахувати адміністративно-господарські санкції до Держбюджету України в розмірі 55 270,74 грн., а також пеню - 16,58 грн.

Вирішуючи спір щодо стягнення з відповідача згаданих сум санкцій та пені, суд виходить з того, що згідно з ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» №875 (далі - Закон №875) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ч.1 ст.20 Закону №875 передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Наведені положення дають підстави для висновку, що невиконання особою - роботодавцем встановлених ч.3 ст.18 Закону №875 обов'язків є правопорушенням, за яке законодавством визначена відповідальність у вигляді накладення штрафів.

З огляду на характер спірних правовідносин, суд вважає, що при вирішенні справи слід застосувати приписи ст.218 Господарського кодексу України, згідно з ч.1 якої підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. За правилом ч.2 ст.218 цього кодексу учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним жито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналізуючи норми права, які врегульовують спірні правовідносини, суд доходить до висновку, що проголошене ч.1 ст.17 Закону №875 забезпечення права інвалідів працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обов'язків з працевлаштування інвалідів як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

При цьому, до обов'язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів ч.3 ст.17, ч.1, ч.3 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст.19 Закону №875 фактично віднесено: - укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості; виділення та створення робочих місць; - надання державній службі зайнятості відповідної інформації; - звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Як випливає з приписів ч.3 ст.18 Закону №875 до обов'язків державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Відтак, суд вважає, що передбачена ч.1 ст.20 Закону №875 відповідальність має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 означеного закону, а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, незвітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст.19, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що відповідач звітував до Марганецького міського центру зайнятості протягом 2013р. за формою 3-ПН та заявляв про вакансії для інвалідів, що підтверджується як наданими відповідачем в ході розгляду справи копіями таких Звітів, так і листом Марганецького міського центру зайнятості від 23.06.14 №636. Разом з тим, зі змісту листа центру зайнятості від 23.06.14 №636 вбачається, що протягом 2014р. міським центром зайнятості до підприємства - відповідача з метою працевлаштування на заявлені вакансії направлено 10 інвалідів, з яких: 3 працевлаштовано відповідачем, 3 відмовились від запропонованої роботи без поважної причини, іншим відмовлено в працевлаштуванні через те, що роботодавцем вже була підібрана інша кандидатура.

Відповідачем в ході розгляду справи не спростована наведена інформація міського центру зайнятості щодо відмови 4 особам - інвалідам у працевлаштуванні, про поважність таких причин відмови інвалідам відповідачем не зазначено, доказів того, що на відповідні 4 вакансії відповідачем замість направлених міським центром зайнятості інвалідів були працевлаштовані саме інваліди відповідачем не надано.

На підставі викладеного суд зазначає про наявність факту безпідставної відмови відповідачем у працевлаштуванні інвалідів, направлених для роботи Центром зайнятості, що вказує на наявність в його діях факту порушення ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а отже в силу ст.218 Господарського кодексу України відповідач підлягає притягненню до відповідальності, передбаченої ч.1 ст.20 Закону №875.

Приписами ст.20 Закону №875 також передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк; адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України; у разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Враховуючи викладене, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позиву.

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з Марганецького міського комунального підприємства «Житлове господарство» (код ЄДРПОУ 32944252) на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в розмірі 55 270,32 грн. (п'ятдесят п'ять двісті сімдесят гривень 32 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 20.10.14.

Суддя А.О. Коренев