Постанова № 40952428, 17.10.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 жовтня 2014 року 09:15 № 826/13689/13-а

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Саніна Б.В., за участю секретаря судового засідання Дмитрієвої В.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Нафтогаз»доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвітретя особаТовариство з обмеженою відповідальністю «Ространснафтопродукт»провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Нафтогаз» (надалі - Позивач/ТОВ «Фактор Нафтогаз») до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - Відповідач/ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Ространснафтопродукт» (надалі - третя особа/ТОВ «Ространснафтопродукт»), в якому просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.05.2013 р. №0004962280;

2. Стягнути з Відповідача на користь Позивача судові витрати.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2013 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено. Проте, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.06.2014 р. №К/800/20986/14 зазначені рішення були скасовані, а справа №826/13689/13-а була направлена на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Поряд із цим, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.07.2014 р. провадження у справі було відкрите та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання з'явився представник Позивача, який позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити із підстав, викладених в адміністративним позові, зокрема, зазначає про порушення Відповідачем положень Податкового кодексу України (надалі - ПК України) під час винесення податкового повідомлення-рішення від 17.05.2013 р. №0004962280.

В судове засідання з'явився представник Відповідача, який щодо позовних вимог заперечує в повному обсязі, просить в задоволенні позову відмовити із підстав, викладених в письмових запереченнях, мотивуючи тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом правомірно, оскільки Позивачем порушені норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-ХІV (надалі - Закон №996) та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. (надалі - Положення №88).

В судове засідання з'явився представник третьої особи, який позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити із підстав, викладених у письмових поясненнях, зокрема, зазначає про безпідставність висновків податкового органу щодо відсутності мети здійснення спірних господарських операцій між ТОВ «Фактор Нафтогаз» та ТОВ «Ространснафтопродукт».

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Згідно із ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), справа розглядається в письмовому провадженні, на підставі наявних в матеріалах справи документів.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Фактор Нафтогаз» (код ЄДРОПУ 36134497) зареєстроване 09.09.2008 р. Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією, з 10.09.2008 р. взято на податковий облік та станом на дату проведення перевірки перебувало на обліку в ДПІ у Голосіївському районі м. Києва.

Основним видом діяльності Позивача згідно із довідки з ЄДРПОУ серії АА №632580 є оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами.

Поряд із цим, у період з 24.04.2013 р. по 25.04.2013 р. на підставі наказу №1950 від 22.04.2013 р. та направлення №5400/10/22-80 від 22.04.2013 р., виданих ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, відповідно до пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 та п.79.2 ст.79 ПК України Відповідачем була проведена документальна позапланова перевірка ТОВ «Фактор Нафтогаз» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість (надалі - ПДВ) по взаємовідносинам з ТОВ «Ространснафтопродукт» за період серпень 2012 р., за результатами якої складений акт №268/1-22-80-36134497 від 25.04.2013 р. «Про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «Фактор Нафтогаз» (код ЄДРПОУ 36134497) з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Ространснафтопродукт» (код 35234346) за період серпень 2012 р.» (надалі - Акт №268), в якому зазначено про виявлення наступних порушень вимог законодавства, зокрема:

ь п.198.3 та п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6 та п.201.7 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ серпень 2012 р. на загальну суму 3 516 666,00 грн.

Згідно із зазначеним, на підставі висновків Акту перевірки №268 ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було прийняте податкове повідомлення-рішення №0004962280 від 17.05.2013 р., яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: ПДВ на загальну суму 4 395 832,00 грн. (із яких за основним платежем - 3 516 666,00 грн., за штрафними санкціями - 1 758 333,00 грн.).

Вважаючи, що Відповідачем були порушені права та охоронювані законом інтереси ТОВ «Фактор Нафтогаз» під час проведення перевірки та прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Позивач оскаржив їх у судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається з матеріалів справи, у серпні 2012 р. Позивач здійснював господарські операції із ТОВ «Ространснафтопродукт» на підставі укладеного договору поставки №150812 від 15.08.2012 р. (надалі - Договір №150812), згідно із яким ТОВ «Ространснафтопродукт» (Постачальник) передає у власність ТОВ «Фактор Нафтогаз» (Покупець), а Покупець приймає наступну партію товару, а саме: дизельне пальне ЕН-590, кількістю 2300 т, загальною вартістю 23 694 600,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 3 949 100,00 грн.). Умовою поставки є CPT (carriage paid to...) (відповідно до правил Інкотермс-2000) залізнична станція «Коростень».

Крім того, 16.08.2012 р. між ТОВ «Фактор Нафтогаз» та ТОВ «Ространснафтопродукт» була укладена Додаткова угода до Договору №150812, якою сторонами було узгоджено викласти п.1.1 Договору у наступній редакції: «Постачальник передає у власність Покупця, а Покупець приймає наступну партію товару, а саме: бензин неетиловий RON 95, кількістю 1675 т., загальною вартістю 21 105 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 3 517 500,00 грн.)».

Разом із тим, на підтвердження факту здійснення оплати Покупцем за придбаний товар Позивачем були надані платіжні доручення (том І справи, стор.22-27).

В той же час, відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Згідно з п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При цьому, у п.201.10 ст.201 ПК України зазначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно із п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях та реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Так, при проведенні податковим органом аналізу податкової звітності ТОВ «Фактор Нафтогаз» встановлено відображення Позивачем у реєстрах отриманих та виданих податкових накладних суму ПДВ розміром 3 516 666,67 грн. та включення її до складу податкового кредиту у серпні 2012 р. на підставі отриманих від ТОВ «Ространснафтопродукт» податкових накладних (том І справи, стор14-19).

Поряд із цим, як вбачається з Акту перевірки №268, за період з 01.08.2012 р. по 30.08.2012 р. ТОВ «Фактор Нафтогаз» задекларовано податкового кредиту з ПДВ у розмірі 1 804 450,00 грн. Проте, перевіркою визначення податкового кредиту Відповідачем встановлено його завищення на суму 3 516 666,00 грн., що призвело до заниження суми до сплати ПДВ на загальну суму 3 516 666,00 грн.

Поряд із цим, відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з р.V цього Кодексу.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

В пп. «б» п.187.1 ст.187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, зокрема: дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

При цьому, згідно із пп. «а» п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В абз.2 п.198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

З наведеного вбачається, що наявність у Позивача виданих йому Постачальником товару податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, а також доказів сплати ПДВ Постачальнику у складі вартості товару є достатніми підставами для визначення податкового кредиту при реальному проведенні господарських операцій.

Поряд із цим, відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом №996. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону №996).

Згідно зі ст.1 Закону №996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону №996).

Згідно із ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до ст.1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, п.1.1 р.1 Положення №88 передбачено, що дане положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Відповідно до п.1.2 Положення №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2.1 р.2 Положення №88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п.2.2 р.2 Положення №88).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, податковий кредит. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавство.

Поряд із цим, суд також звертає увагу на інформаційний лист Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 р., зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі п.1 ч.2 ст.110, ст.114 КАС України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Окрему увагу слід звернути на припис інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11 стосовно наступного: «судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи ч.2 ст.195 КАС України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції. Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем».

Згідно із зазначеним, ухвалою від 07.07.2014 р. судом витребовувались від Позивача належним чином засвідчені копії документів по справі, які підтверджують обставини, викладені в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18.06.2014 р., зокрема, про те, що: «суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки фактам, встановленим рішенням Господарського суду м. Києва від 26.02.2014 р. у справі №910/17030/13, що вказують на невиконання ТОВ «Ространснафтопродукт» в односторонньому порядку умов договору поставки, на підставі якого виписано податкові накладні, віднесені Позивачем до податкового кредиту серпня 2012 р. Крім того, спростовуючи доводи Позивача та вказуючи на відсутність зв'язку зазначених операцій із здійсненням Позивачем господарської діяльності, суди першої та апеляційної інстанції залишили поза увагою той факт, що матеріали справи містять докази усталених господарських відносин позивача із ТОВ «Ространснафтопродукт» (договори, податкові накладні, видаткові накладні), які опосередковують операції позивача з придбання та продажу паливно-мастильних матеріалів в попередній періодах та фактичне виконання сторонами зобов'язань відповідно до господарських договорів. При цьому, вказуючи на відсутність у ТОВ «Фактор Нафтогаз» мети отримання реальних результатів від реалізації договору поставки №150812 від 15.08.2012 р., суди не надали правової оцінки наявним у справі договору оренди залізничної колії в м. Коростень від 27.04.2011 р.; договору про подачу та збирання вагонів (цистерн) на станції Коростень від 10.12.2009 р. №2384; договору оренди складу паливно-мастильних матеріалів та ємностей для зберігання від 12.04.2011 р., які можуть засвідчити наявність у ТОВ «Фактор Нафтогаз» необхідних ресурсів та готовність зберігання, приймання, переміщення і схоронності придбаного пального з дотриманням якості товару, враховуючи значні об'єми придбання.».

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, та підтверджується Позивачем, податковий кредит у серпні 2012 р. розміром 3 516 666,67 грн. був сформований ТОВ «Фактор Нафтогаз» на підставі отриманих від ТОВ «Ространснафтопродукт» податкових накладних, а також у зв'язку із перерахуванням Позивачем коштів на оплату товару за укладеним Договором №150812, що, в свою чергу, було відображено Позивачем у податковій декларації з ПДВ.

Разом із тим, з огляду на зміст Акту перевірки №268 встановлено, що у зв'язку із ненаданням ТОВ «Фактор Нафтогаз» під час проведення Відповідачем перевірки первинних документів (актів приймання-передачі, товарно-транспортних накладних, довіреностей, документів, на підтвердження матеріально-технічної бази для здійснення фінансово-господарської діяльності) податковим органом не було встановлено факту передачі товарів від ТОВ «Ространснафтопродукт» до Позивача за укладеним між ним Договором №150812. Згідно із цим, податковий орган прийшов до висновку про те, що відповідні господарські операції були відображені ТОВ «Фактор Нафтогаз» у податковій звітності без мети реального настання правових наслідків, відповідно, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

Водночас, як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

В свою чергу, суд звертає увагу, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом встановлено, що за результатами перевірки Позивача були виявлені порушення податкового законодавства, на підставі чого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між Позивачем та його контрагентами доречним є застосування доктрини «ділова мета».

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Положення ділової мети та розумного змісту господарської операції широко застосовуються в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину «ділова мета» в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 р. у справі №08/28 за позовом ТОВ «Метпромсервіс» до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якій зазначено про те, що задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців, проте, не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й часники якого обізнані стосовно один одного.

Поряд із цим, судом встановлено, що ТОВ «Фактор Нафтогаз» здійснює господарську діяльність у сфері оптової не роздрібної торгівлі паливом, інформація про що занесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

При цьому, для здійснення господарської діяльності Позивач орендує залізничну колію №9 довжиною 132 м, за укладеним із ВАТ «Коростенський завод хімічного машинобудування» договором оренди від 27.04.2011 р., та склад для зберігання паливно-мастильних матеріалів, які знаходяться у м. Коростень по вул. Б. Хмельницького, 18, за укладеним із ВАТ «Коростенський завод хімічного машинобудування» договором оренди №120411 від 12.04.2011 р. Крім того, в матеріалах справи наявний укладений між ТОВ «Фактор Нафтогаз» та ДТГО «Південно-Західна залізниця» договір від 10.12.2009 р. про подачу та забирання вагонів при станції Коростень, які, в свою чергу, посвідчують наявність у ТОВ «Фактор Нафтогаз» необхідних ресурсів та готовність зберігання, приймання, переміщення і схоронності придбаного пального з дотриманням якості товару, враховуючи значні об'єми придбання (том ІІІ справи, стор.53-63).

Крім того, суд звертає увагу, що матеріали справи містять докази усталених господарських відносин Позивача із ТОВ «Ространснафтопродукт», які підтверджують операції Позивача з придбання та продажу паливно-мастильних матеріалів в попередніх періодах та фактичне виконання сторонами зобов'язань відповідно до господарських договорів, зокрема: укладений договір №1507 від 15.07.2011 р. на поставку бензину ТОВ «Ространснафтопродукт» автомобільного марки АИ-92 разом із видатковими та податковими накладними; підписані Позивачем із ДП «Овруцький спецлісгосп», ТОВ «Хортиця-Нова» та іншими контрагентами-покупцями видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання від ТОВ «Фактор Нафтогаз» паливно-мастильних матеріалів (том ІІІ справи, стор.41-52).

Водночас, підставою для висновку податкового органу про наявність порушень з боку ТОВ «Фактор Нафтогаз», що також підтверджується представником Відповідача, були наступні матеріали, зокрема: висновок ГВПМ у Голосіївському районі м. Києва №2542/07/-1/52 від 05.11.2012 р. щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Ространснафтопродукт»; акт ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 06.11.2012 р. №861/3/22-80-3523446 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ространснафтопродукт» щодо підтвердження господарських відносин контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та кредит за серпень 2012 р.»; пояснення від 06.09.2012 р. керівника ТОВ «Ространснафтопродукт» Нестеренко І.В., наданих старшому оперуповноваженому ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ст. лейтенанту податкової міліції Власенко С.В., щодо непричетності до господарської діяльності підприємства. Вказаними доказами, за твердженнями Відповідача, встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

В свою чергу, суд звертає увагу, що листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11 також визначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Отже, висновки Відповідача про порушення Позивачем вимог чинного законодавства України, сформовані на підставі аналізу змісту договірних відносин ТОВ «Ространснафтопродукт» з іншими суб'єктами господарської діяльності не є належними доказами порушення Позивачем податкового законодавства, оскільки результати аналізу другого ланцюга постачання відповідно до вимог податкового законодавства України не можуть бути підставами для висновків, які стосуються ТОВ «Фактор Нафтогаз».

Крім того, відповідно до вимог ст.183 ПК України право платника податку на податковий кредит і виписку податкових накладних виникає після добровільної реєстрації особи як платника податку або особи, яка відповідає вимогам, визначеним пп.6 п.180.1 ст.180 цього Кодексу та з початком податкового періоду, з якого така особа вважатиметься платником податку.

Отже, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагента позивача в стані, власне, платника ПДВ, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Дана правова позиція викладена у вищезгаданому листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 р., відповідно до якого підлягає встановленню статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушення податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника податку щодо дефекту у правовому статусі його контрагентів. Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведеного у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому, слід ураховувати вимоги ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Проте, Відповідачем не надано суду доказів припинення ТОВ «Ространснафтопродукт» (скасування державної реєстрації, виключення його з ЄДРПОУ) внесення недостовірної інформації до ЄДРПОУ, тощо, під час взаємовідносин із Позивачем.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент складання податкових накладних, контрагент позивача - ТОВ «Ространснафтопродукт» (код ЄДРПОУ 35234346) був зареєстрований як платник ПДВ у встановленому законодавством порядку.

Із наявних матеріалів справи суд приходить до висновку, що не спростовано Відповідачем в порядку передбаченому ч.2 ст.71 КАС України, що ТОВ «Ространснафтопродукт» не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії. Податкові накладні за своєю формою та змістом відповідають ст.9 Закону №996, зокрема, містять такі обов'язкові реквізити як порядковий номер податкової накладної та дату її виписки, точне найменування юридичних осіб, їх індивідуальні податкові номери, назву товару, його ціну та вартість.

Слід також зауважити, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Між тим, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують наявність умислу на вчинення службовими особами ТОВ «Фактор Нафтогаз» та ТОВ «Ространснафтопродукт» дій щодо ухилення від сплати податків і зборів чи інших дій, що мають ознаки правопорушення.

В той же час, суд приймає до уваги пояснення представника ТОВ «Ространснафтопродукт» про те, що у зв'язку із прийняттям ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС рішення від 19.09.2012 р. №350/15-238 про анулювання реєстрації платника ПДВ ТОВ «Ространснафтопродукт», останнє не змогло здійснити поставку товару у визначений п.1.3 Договору №150812 строк, що також підтверджується представником Позивача. При цьому, зазначене рішення було скасоване постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.05.2013 р., яка була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 р.

Таким чином, судом встановлено, що здійснення поставок від ТОВ «Ространснафтопродукт» на вказану у Договорі №150812 та сплачену ТОВ «Фактор Нафтогаз» суму на користь Позивача не відбулось, що сторонами не заперечувалось.

Разом із тим, судом враховуються викладені в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23.06.2014 р. №К/800/20986/14 вказівки суду щодо з'ясування обставин та надання належної правової оцінки фактам, встановленим рішенням Господарського суду м. Києва від 26.02.2014 у справі №910/17030/13, що вказують на невиконання ТОВ «Ространснафтопродукт» в односторонньому порядку умов Договору №150812, на підставі якого виписані податкові накладні, віднесені Позивачем до податкового кредиту у серпні 2012 р.

Водночас, відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, рішенням Господарського суду м. Києва від 26.02.2014 р. у справі №910/17030/13 задоволено позовні вимоги ТОВ «Фактор Нафтогаз» до ТОВ «Ространснафтопродукт» про стягнення 21 100 000,00 грн. заборгованості, яка виникла за Договором №150812. При цьому, вказане рішення у справі №910/17030/13 набрало законної сили 14.03.2014 р., що стало підставою для винесення Господарським судом м. Києва наказу від 14.03.2014 р. про стягнення з ТОВ «Ространснафтопродукт» на користь ТОВ «Фактор Нафтогаз» боргу у розмірі - 21 100 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (том ІІІ справи, стор.64-68).

Згідно із зазначеним, суд приходить до висновку про те, що господарські операції Позивача із ТОВ «Ространснафтопродукт» здійснювалися в межах господарської діяльності ТОВ «Фактор Нафтогаз», є реальними та відповідають дійсному економічному змісту. При цьому, свідченням добросовісності Позивача та його контрагента при здійсненні вказаних господарських операцій є отримані докази на підтвердження того, що Постачальник не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання своїх господарських зобов'язань у встановлений Договором №150812 40-денний строк, а також докази, які свідчать про здійснення сторонами фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань.

З огляду на вищевикладене, наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції поставки товарів мали реальний характер та були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеним Договором №150812 за перевіряємий період, підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій, наявності матеріально-трудових ресурсів, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, відтак, наявність у Позивача виданих йому Постачальником товару податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, а також фактична сплата суми ПДВ ТОВ «Ространснафтопродукт» у складі вартості товару - є достатніми підставами для визначення ТОВ «Фактор Нафтогаз» податкового кредиту у розмірі 3 516 666,00 грн.

Таким чином, надані Позивачем суду докази не дають підстав для висновку, що вчинені ТОВ «Фактор Нафтогаз» господарські операції з поставки товарів є сумнівними, не відповідають дійсному економічному змісту, і вчинені з метою одержання доходу саме за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

У зв'язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку про наявність сукупності умов, обставин та підстав, з якими ПК України у взаємозв'язку з положеннями Закону №996 та Положення №88 пов'язують виникнення у Позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ, відповідно, не вбачає підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 17.05.2013 р. №0004962280, яке, в свою чергу, підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частиною 1 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч.1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Позивача. Відповідно до положень ст.94 КАС України судовий збір відшкодовується на користь Позивача.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Нафтогаз» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.05.2013 р. №0004962280.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Нафтогаз» витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп. із Державного бюджету України направлених на асигнування діяльності Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя Б. В. Санін