Ухвала суду № 40951242, 07.10.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2014 р.

Справа № 51/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря – Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Рогатинському районі Івано-Франківської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекція у Рогатинському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області) на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2012 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рогатин-Корм» до Державної податкової інспекції у Рогатинському районі Івано-Франківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Рогатин-Корм» (далі – ТОВ) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Рогатинському районі Івано-Франківської області Державної податкової служби (далі – ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення (далі – ППР) від 06.04.2012 №0004112301. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне ППР прийняте з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності (нікчемності, нереальності) господарських операцій позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Будпластполімер» (далі – ТОВ-1), у зв’язку з не підтвердженням господарських операцій останнього із його контрагентами та неможливістю здійснювати господарську діяльність, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2012 року в справі №2а-2665/12/0970 позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що право позивача на податковий кредит підтверджене всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що контрагент позивача за відповідний період відобразив у податковому обліку господарські операції без мети реального настання правових наслідків, а як наслідок відповідний товар позивачу переданий не був.

Позивач в письмовому запереченні на апеляційну скаргу вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких міркувань.

ТОВ перереєстровано виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради 19.09.2006, 25.01.2007 взято на податковий облік у відповідача, 27.01.2007 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі – ПДВ). Основним видом його діяльності є виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах(а.с.10-11).

На підставі акта від 26.03.2012 №136/221/13655286 (далі – Акт) документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ з питань дотримання податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкового кредиту з ПДВ за серпень 2011 року податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого не підтверджено податковий кредит за серпень 2011 року на суму 89683грн, відповідно зменшено від’ємне значення ПДВ по декларації за вересень 2011 року на вказану суму(а.с.9-14).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентом ТОВ-1, використавши при цьому довідку (акт) про проведення зустрічної звірки останнього від 17.11.2012 №6214/233/25186431 (далі – Довідка) та зробивши висновки про безтоварність (нереальність, фіктивність) господарських операцій між ними.

06.04.2012 відповідачем на підставі Акта прийнято спірне ППР №0004112301, яким зменшено розмір від’ємного значення ПДВ за вересень 2011 року в суму 89683грн(а.с.15).

Позивач з прийнятим податковим повідомленням-рішенням не погодився, оскаржив таке в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, скарги - без задоволення (а.с.69).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Положенням пп.«а» п.198.1 ст.198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

Пунктом 201.10 ст.201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме – реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року в справі №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентом, не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджена договором поставки від 05.05.2011 №5/5-1 монокальційфосфату кормового, видатковими та податковими накладними, довіреностями на отримання товару, товарно-транспортними накладеними на кожну партію поставленого товару, виписками по рахунку ТОВ (а.с.16-31, 105-106).

При цьому необхідно зазначити, що податковий орган не висловлює жодних зауважень, щодо належності оформлення відображених первинних документів.

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв’язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Такі були об'єктивно розцінені цим судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентом.

Судом першої інстанції також враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагента товари використані ним у своїй господарській діяльності – реалізовані своїм контрагентам-покупцям, що підтверджується відповідними первинними документами

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності робіт придбаних у контрагента, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із таким контрагентом.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях платника податків у зв’язку з його господарською діяльністю мали місце.

ТОВ-1 на час укладення вказаного договору з позивачем та його виконання було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником ПДВ і мав право на випуск податкових накладних. ТОВ-1 належним чином задекларовано податкові зобов’язання по господарських операціях з позивачем (а.с.74-96).

Належних доказів участі ТОВ разом з вказаним контрагентом у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено, при тому, що основним видом діяльності ТОВ-1 є оптова торгівля, а основними контрагентами підприємства кормової галузі економіки.

Додатково, відповідні висновки Акта були в основному сформульовані у зв’язку із тим, що ТОВ-1 не представлено до перевірки оригіналів первинних документів (у зв’язку із їх викраденням), щодо здійснення господарських операцій за відповідний період, в т.ч і по взаємовідносинах із позивачем (а.с.77). Водночас, відповідні первинні документи є в наявності в останнього, представлені ним до перевірки та подані в суді першої інстанції.

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагента.

Крім того, слід зазначити, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2012 року, частково залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2012 року, у справі №2а-341/12/2070 за позовом ТОВ-1 до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м.Харкова (далі – ДПІ-1) про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, визнано неправомірними дії ДПІ-1 по проведенню зустрічної звірки ТОВ-1 результати якої оформлені Довідкою (а.с.113-118).

Ця Довідка, якраз і використовувалася ДПІ при проведенні перевірки позивача і в основному на її підставі зроблено висновок про безтоварність господарських операцій позивача з цим контрагентом.

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів (робіт, послуг) не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Рогатинському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 листопада2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 10 жовтня 2014 року.