Постанова № 40948687, 14.10.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2014 р. Справа№ 910/21643/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Жук Г.А.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання: Товстенку О.Ю.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства ,,Сільпо Рітейл"

на рішення господарського суду м. Києва від 09.12.2013р.

у справі № 910/21643/13 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом

1.) Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Фоззі"

2.) Приватного акціонерного товариства ,,Сільпо Рітейл"

до

1.) Публічного акціонерного товариства ,,ВТБ Банк"

2.) Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Фора"

про визнання недійсним п.п.4.3.13.1 п.4.3.13 ст.4.3 р. 4 договору про внесення змін № 7 від 30.11.2011р. до договору про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/185к-07 від 23.05.2007р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Фоззі" (далі - позивач-1) та Приватне акціонерне товариство ,,Сільпо Рітейл" (далі - позивач-2) звернулись в господарський суд м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства ,,ВТБ Банк" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Фора" (далі - відповідач-2) про визнання недійсним п.п.4.3.13.1 п.4.3.13 ст.4.3 р. 4 договору про внесення змін № 7 від 30.11.2011р. до договору про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/185к-07 від 23.05.2007р.

Рішенням господарського суду м. Києва від 09.12.2013р. у справі № 910/21643/13 в позові відмовлено.

Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції послався на умови кредитного договору, положення ЦК України, і дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог, оскільки позивачами не доведено суду, що оскаржуваний ними пункт кредитного договору, укладеного між відповідачами, суперечить закону та порушує права та охоронювані законом інтереси позивачів.

Не погодившись з рішенням суду, позивачі подали апеляційну скаргу, у якій просять рішення господарського суду м. Києва від 09.12.2013р. у справі № 910/21643/13 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржники зазначають, що вони не погоджуються з прийнятим рішенням, вважають його необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, прийняв рішення з порушенням норм матеріального права. Зокрема, скаржники зазначають, що оскаржувані пункти договору суперечать вимогам законодавства у наступному:

- обмеження суб'єкта господарювання у праві самостійно здійснювати господарську діяльність, що суперечить положенню ст. 43, ч. 1 ст. 42 ГК України;

- обмеження суб'єкта господарювання у праві одержувати кредити, що суперечить положенню п.п. 2 ч. 1 ст. 44 ГК України;

- обмеження суб'єкта господарювання правом самостійно реалізовувати інші не заборонені права та брати обов'язки - гарантії, поруки, майнові поруки, що суперечить положенню ч. 1 ст. 27 в системному застосуванні з ч. 1 ст. 91 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач 1 заперечив проти її доводів, просив залишити оскаржуване рішення без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача 2 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2014р. у справі № 910/21643/13 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства ,,Сільпо Рітейл" та Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Фоззі" на рішення господарського суду м. Києва від 09.12.2013р. прийнято до провадження та призначено розгляд скарги на 25.02.2014р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2014р. розгляд скарги у справі №910/21643/13 відкладено на 18.03.2014р. за клопотанням представника позивачів на підставі ст. 77 ГПК України.

В судових засіданнях 18.03.2014р., 15.04.2014р. оголошувались перерви.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2014р. розгляд скарги у справі №910/21643/13 відкладено на 27.05.2014р. за клопотанням представника відповідача 2 на підставі ст. 77 ГПК України.

В судових засіданнях 27.05.2014р., 24.06.2014р., 15.07.2014р. оголошувались перерви.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2014р. апеляційне провадження в частині оскарження рішення господарського суду м. Києва від 09.12.2013р. по справі № 910/21643/13 позивачем 1 - Товариством з обмеженою відповідальністю ,,ФОЗЗІ" припинено у зв'язку з відмовою позивача 1 від апеляційної скарги, в судовому засіданні оголошено перерву до 16.09.2014р.

В судовому засіданні 16.09.2014р. оголошено перерву до 14.10.2014р.

У судовому засіданні 14.10.2014р. представник позивача 2 підтримала доводи апеляційної скарги, представник відповідача 1 заперечив проти її доводів, представник відповідача 2 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 041109710470. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило.

Колегія суддів, з урахуванням належного повідомлення відповідача 2, не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представника позивача 2, яка також є представником позивача 1, представника відповідача 1, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

23.05.2007р. між відповідачем 1 та відповідачем 2 укладено договір про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/185к-07, відповідно до якого кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування.

ТОВ ,,Фоззі" виступало майновим поручителем за зобов'язаннями ТОВ ,,Фора" перед ПАТ ,,ВТБ Банк" за кредитним договором про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/185к-07 від 23.05.2007р., що підтверджується іпотечним договором від 23.05.2007р., посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 23.07.2007р. за реєстровим номером №3060.

Між Приватним акціонерним товариством ,,Сільпо Рітейл" та Публічним акціонерним товариством ,,ВТБ Банк" існують правовідносини за договором поруки №10-0604/185к-07/П-02 від 10.09.2010р. відповідно до умов якого сторона поручилася перед банком за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю ,,Фора" (позичальник) зобов'язань, що виникли на підставі договору про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії №10-0604/185к-07 від 23.05.2007р. або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.11.2011р. між Публічним акціонерним товариством ,,ВТБ Банк" (далі банк, відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю ,,Фора" (далі - позичальник, відповідач 2) укладено договір № 7 про внесення змін до договору про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/185к-07 від 23.05.2007р. (далі - договір, а.с. 13 - 37).

Відповідно до п.п.4.3.13 договору, протягом строку дії цього договору без попереднього письмового погодження з банком позичальник зобов'язаний та зобов'язується забезпечити АТ ,,Фоззі", АТ ,,Сільпо Рітейл", ТОВ ,,Фоззі-Фуд", АТ ,,Фора Рітейл":

4.3.13.1 не надавати кредити та/або гарантії третім особам та/або не виступати поручителем/майновим поручителем/гарантом за зобов'язанням третіх осіб в сумі, що перевищує еквівалент 1 000 000,00 доларів США на одну юридичну особу протягом календарного року, за виключенням:

4.3.13.1.1 надання кредитів, гарантій на користь позичальника, АТ ,,Фоззі", АТ ,,Сільпо Рітейл", ТОВ ,,Фоззі-Фуд", АТ ,,Фора Рітейл" та інших осіб, що увійшли до складу групи компаній ,,FOZZY GROUP";

4.3.13.1.2 надання майнових порук по зобов'язанням позичальника та/або по зобов'язанням АТ ,,Фоззі", АТ ,,Сільпо Рітейл", ТОВ ,,Фоззі-Фуд", АТ ,,Фора Рітейл" та/або по зобов'язанням інших осіб, що увійшли до складу групи компаній ,,FOZZY GROUP", якщо майно, що буде предметом майнової поруки, було придбане або придбавається частково або повністю за рахунок кредиту, що отриманий після укладання договору № 7 про внесення змін до цього договору;

4.3.13.1.3 надання порук/гарантій по зобов'язанням позичальника, АТ ,,Фоззі", АТ ,,Сільпо Рітейл", ТОВ ,,Фоззі-Фуд", АТ ,,Фора Рітейл" та інших осіб, що увійшли до складу групи компаній ,,FOZZY GROUP", у випадку якщо поручитель/гарант надає поруку/гарантію по зобов'язанням юридичної особи, за зобов'язаннями якої поручитель/гарант надав поруку/гарантію перед банком.

Моніторинг виконання зобов'язання здійснюється банком щоквартально на підставі фінансової звітності позичальника, АТ ,,Фоззі", АТ ,,Сільпо Рітейл", ТОВ ,,Фоззі-Фуд", АТ ,,Фора Рітейл", згідно Таблиці 1 на підставі аналізу значень рядків:

- 050, 210 Форми №1 та розшифровки позабалансових зобов'язань;

- 070, 210 Форми №1-м та розшифровки позабалансових зобов'язань.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивачі, які не є сторонами спірного договору, вказують на те, що п.п. 4.3.13.1 п. 4.3.13 ст. 4.3 розділу 4 кредитного договору, що викладений у редакції договору про внесення змін, порушує їх права, та отже підлягає визнанню недійсним за приписами ч. 1 ст. 203, ч. 2 та 3 ст. 215 ЦК України та ч. 2 ст. 207 ГК України.

При цьому, позивачі зазначають про те, що положення п. 4.3.13.1 кредитного договору в редакції договору про внесення змін, містять заборону для них протягом строку дії договору про внесення змін та без попереднього письмового погодження з банком надавати кредити та/або гарантії третім особам та/або виступати поручителем/майновим поручителем/гарантом за зобов'язанням третіх осіб в сумі, що перевищує еквівалент 1 000 000 доларів США на одну юридичну особу протягом календарного року.

Позивачі посилаються на те, що відповідачем 2 на їх адресу було направлено лист № 06В-3 від 12.12.2011р., відповідно до якого ТОВ ,,Фора" вимагав від ТОВ ,,Фоззі" та ПрАТ ,,Сільпо Рітейл" утриматися від дії, зазначених у п.п. 4.3.13.1 п. 4.3.13 ст. 4.3 розділу 4 договору про внесення змін № 7 від 30.11.2011р. до кредитного договору (даний пункт аналогічного змісту викладений в Договорі про внесення змін № 7 від 30.11.2011).

Також позивачі зазначають про те, що ПрАТ ,,Сільпо Рітейл" зверталось до відповідача 1 з проханням про надання дозволу на укладення з банками договорів іпотеки, у зв'язку з проведенням реструктуризації кредитної заборгованості. Проте, відповідачем 1 було відмовлено в укладенні вказаних договорів.

В підтвердження даного факту позивачами надано листи позивача-2 до ПАТ ,,ВТБ Банк" № 29/11-2 від 29.11.2012р., №05/09 від 05.09.2013р., №04/04 від 04.04.2013р., відповідно до яких він просить надати згоду на укладення декількох іпотечних договорів.

На лист № 04/04 від 04.04.2013р. відповідач 1 відповів відмовою (лист № 3890/1-2 від 23.05.2013р.) у наданні згоди на укладення запитуваних іпотечних договорів, з підстав невиконання кредитних зобов'язань боржниками перед банком, в тому числі і відповідачем 2 по кредитному договору перед відповідачем-1. Відповіді на попередні листи матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачами порушення оспорюваним пунктом договору їх прав та охоронюваних законом інтересів та, як наслідок, відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів, враховуючи встановлені у даній справі обставини та наявні у справі докази, вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Фоззі", з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

ТОВ ,,Фоззі" виступало майновим поручителем за зобов'язаннями ТОВ ,,Фора" перед ПАТ ,,ВТБ Банк" за кредитним договором про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/185к-07 від 23.05.2007р., що підтверджується іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 23.07.2007р. за реєстровим номером №3060.

Однак, даний іпотечний договір було розірвано 28.04.2012р. за згодою сторін, що підтверджується договором про розірвання іпотечного договору, посвідченого 23.05.2007р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за номером в реєстрі № 3060.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена, як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси, якої порушено вчиненням правочину (п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України ,,Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009р.).

Отже, позивач 1, звертаючись до суду з даним позовом, не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорювані ним пункти порушують його права та законні інтереси.

Однак, матеріали справи не містять доказів порушення прав та законних інтересів позивача 1 з боку відповідачів, та зокрема, укладеним між відповідачами підпунктом 4.3.13.1 пункту 4.3.13 статті 4.3 розділу 4 кредитного договору в редакції договору про внесення змін, оскільки на час звернення до суду з позовом між позивачем 1 та відповідачами правовідносини припинилися у зв'язку з розірванням 28.04.2012р. іпотечного договору від 23.07.2007р.

З огляду на вищевикладене, позивачем 1 не доведено належними засобами доказування, що оскаржуваний ним пункт кредитного договору, укладеного між відповідачами, порушує його права та охоронювані законом інтереси, тому позов в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Фоззі" задоволенню не підлягає, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Водночас, колегія суддів, з огляду на встановлені у даній справі обставини та наявні у справі докази, не може погодитися з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості і недоведеності позовних вимог Приватного акціонерного товариства ,,Сільпо Рітейл" з огляду на таке.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтями 16 ЦК України, ст. 20 ГК України закріплені положення про те, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод.

Відповідно підпункту 4.3.13.1 пункту 4.3.13 статті 4.3 розділу 4 договору № 7 від 30.11.2011р. про внесення змін до договору про надання не відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/185к-07 від 23.05.2007р. позичальник взяв на себе зобов'язання забезпечити виконання, зокрема позивачем 2, умов щодо ненадання кредитів та/або гарантій третім особам та/або не виступати поручителем/майновим поручителем/гарантом за зобов'язанням третіх осіб в сумі, що перевищує еквівалент 1 000 000,00 доларів США на одну юридичну особу протягом календарного року.

Вказаний пункт договору для позивача 2 містить порушення статей 43, 44 Господарського кодексу України, в яких закріплено принципи свободи підприємницької діяльності. Зокрема, в частині 1 статті 43 ГК України говориться про те, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Крім того, за змістом ч. 7 ст. 319 та ч. 2 ст. 321 ЦК України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановленому законом.

У даному ж випадку, договором для відповідача 2 (позичальник) та позивача 2 (поручитель) встановлено обмеження використання свого майна (активів), яке належить йому на праві власності, для здійснення підприємницької діяльності, що суперечить чинному законодавству.

Відповідно до п. 7.5 кредитного договору в редакції договору про внесення змін № 7 від 30.11.2011р. при невиконанні або неналежному виконанні будь - якої з умов, визначених в п. 4.3.13 договору, банк має право застосовувати до позичальника договірну санкцію, а позичальник зобов'язаний сплатити її банку у розмірі 5 000,00 доларів США, який сплачується в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату моніторингу згідно Таблиці 1 за кожен випадок невиконання або неналежного виконання будь - якої з умов, вказаних в п. 4.3.13 цього договору.

Тобто, у випадку вчинення позивачем 2 та відповідачем 2 дій, що передбачені п.п. 4.3.13.1 без погодження з банком, останній наділяється правом вимоги щодо стягнення штрафних санкцій як з відповідача 2 - боржника, так і з позивача 2 - солідарного боржника в силу положень ч. 1 ст. 554 ЦК України, що свідчить про те, що оскаржуваний пункт договору порушує охоронювані законом інтереси позивача 2, а тому він є у даному випадку заінтересованою особою, що має право на подання позову про визнання недійсним цього пункту договору на захист свого законного інтересу.

Такий висновок відповідає правовій позиції щодо права на подання позову особою, яка хоча й не є стороною, але є заінтересованою особою, тобто має свій охоронюваний законом інтерес, викладеній у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України ,,Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009р.

Відповідно до ч. ч. 1 - 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Як роз'яснено п. 2.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України ,,Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013р. № 11 за загальним правилом статті 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання. Якщо недійсна частина правочину виконана будь-якою із сторін, господарський суд визначає наслідки такої недійсності залежно від підстави, з якої вона визнана недійсною.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства ,,Сільпо Рітейл" про визнання недійсним п.п. 4.3.13.1 п. 4.3.13 ст. 4.3 розділу 4 договору № 7 від 30.11.2011р. про внесення змін до договору про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/185к-07 від 23.05.2007р. підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції наведеного вище не врахував і дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині позовних вимог Приватного акціонерного товариства ,,Сільпо Рітейл", оскільки неповно встановив обставини, що мають значення для вирішення даної справи та неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, що призвело до прийняття неправильного рішення. Зазначене, відповідно до ст. 104 ГПК України, є підставою для скасування рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2013р. у справі № 910/21643/13 в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивача 2 та прийняття в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог. У зв'язку з цим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати за подання апеляційної скарги у даній справі відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства ,,Сільпо Рітейл" - задовольнити.

2. Рішення господарського суду м. Києва від 09.12.2013р. у справі № 910/21643/13 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства ,,Сільпо Рітейл".

3. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Приватного акціонерного товариства ,,Сільпо Рітейл" до Публічного акціонерного товариства ,,ВТБ Банк", Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Фора" про визнання недійсним п.п.4.3.13.1 п.4.3.13 ст.4.3 р.4 договору № 7 від 30.11.2011р. про внесення змін до договору про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/185к-07 від 23.05.2007р. задовольнити.

4. Визнати недійсним п.п.4.3.13.1 п.4.3.13 ст.4.3 р.4 договору № 7 від 30.11.2011р. про внесення змін до договору про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/185к-07 від 23.05.2007р. укладеного між Публічним акціонерним товариством ,,ВТБ Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю ,,Фора".

5. В іншій частині рішення залишити без змін.

6. Стягнути з Публічного акціонерного товариства ,,ВТБ Банк" (код 14359319) на користь Приватного акціонерного товариства ,,Сільпо Рітейл" (код 33870708) 286,75 грн. судових витрат з оплати судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Фора" (код 32294897) на користь Приватного акціонерного товариства ,,Сільпо Рітейл" (код 33870708) 286,75 грн. судових витрат з оплати судового збору за подання апеляційної скарги.

8. Доручити господарському суду м. Києва видати накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя В.Г. Суховий

Судді Г.А. Жук

А.О. Мальченко

Повний текст складено та підписано 17.10.2014р.