Постанова № 40946320, 16.10.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2014 р. Справа № 920/1006/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,

при секретарі Кузнєцовій І.В.,

за участю представників:

позивача – не з’явився,

відповідачів – не з’явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу 2-го відповідача, ТОВ "Ім. К.Л.Петровського", (вх. №2469С/1-9) на рішення господарського суду Сумської області від 10.07.2014 р. у справі № 920/1006/14,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “АМАКО Україна”, с. Проліски, Бориспільський район, Київська область,

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю “РОМНИ-ІНВЕСТ”, с. Гудими, Роменський район, Сумська область,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю “Ім. К.Л. Петровського”, с. Кімівка, Березанський район, Миколаївська область,

про стягнення 800 619,44 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 10.07.2014 р. (суддя Лугова Н.П.) позов задоволено. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю “РОМНИ-ІНВЕСТ” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Ім. К.Л. Петровського” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АМАКО Україна” 647 004,60 грн. основного боргу, 97 050,69 грн. штрафу, 11 273,83 грн. – 3% річних, 45 290,32 грн. інфляційних нарахувань та судовий збір в дольовому порядку: по 8006,20 грн. з кожного.

2-й відповідач, ТОВ “Ім. К.Л. Петровського”, з рішенням суду першої інстанції не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 10.07.2014р. в частині стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю “РОМНИ-ІНВЕСТ” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Ім. К.Л. Петровського” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АМАКО Україна” 97 050,69 грн. штрафу, в іншій частині просить рішення залишити без змін, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства.

В судове засідання представник апелянта не з’явився та про причини неявки Харківський апеляційний господарський суд не сповістив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення судового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

Позивач, ТОВ “АМАКО Україна”, в судове засідання також не прибув, у наданому його представником клопотанні просить розглянути апеляційну скаргу без його участі. Представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства. Представник

1-й відповідач, ТОВ “РОМНИ-ІНВЕСТ”, також в судове засідання не з’явився та про причини неявки Харківський апеляційний господарський суд не повідомив. У наданому відзиві на апеляційну скаргу просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 10.07.2014р. в частині стягнення солідарно з ТОВ “РОМНИ-ІНВЕСТ” та ТОВ “Ім. К.Л. Петровського” на користь ТОВ “АМАКО Україна” 97 050,69 грн. штрафу, 11 273,83 грн. – 3% річних, 45 290,32 грн. інфляційних нарахувань, в іншій частині просить рішення залишити без змін. Вважає, що оскаржуване рішення є невмотивованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, при неповному дослідженні матеріалів справи.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте сторони не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов’язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі вищевказаних осіб за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи 2-го відповідача та відзивах на неї доводи позивача і 1-го відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 15.01.2013 року між позивачем та ТОВ “РОМНИ-ІНВЕСТ” укладено договір № 6273/009599, відповідно до умов якого позивач (продавець) зобов’язався передати у власність відповідача (покупця) насіння для використання у технологічних процесах виробництва сільськогосподарської продукції. Асортимент, кількість, одиниця виміру, базис (умови) поставки, ціна за одиницю виміру, вартість товару та строки оплати узгоджуються сторонами у відповідних додатках, які є невід’ємною частиною договору (пп. 1.1 – 1.3 договору).

Згідно з п. 4.4 договору передача товару оформлюється накладними, що підписуються представниками обох сторін. Товар вважається відвантаженим продавцем і прийнятим покупцем по кількості, що фактично зазначена у накладній, по якості – відповідно до сертифіката якості виробника.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до додатку (специфікації) № 1 від 15.01.2013р. (із змінами від 25.03.2013р.) та додатку (специфікації) № 2 від 21.01.2013р. позивач 1-му відповідачу - ТОВ “РОМНИ-ІНВЕСТ”, поставив: 1261 посівну одиницю насіння соняшнику гібриду ПР63А90 на загальну суму 353 133,00 грн., з яких 83 886,00 грн. 1-м відповідачем сплачено 14.03.2013р.; 1349 посівних одиниць насіння кукурудзи ПР39Ф58 на суму 472 197,00 грн., з яких 94 439,40 грн. 1-м відповідачем сплачено 14.03.2013р.

Пунктом 8 додатків (специфікацій) № 1, № 2 визначено порядок оплати товару: аванс в розмірі 10% від загальної вартості товару до 20.02.2013 року; 10% загальної вартості товару до 20.03.2013р. 80% від загальної вартості товару до 20.10.2013р.

Всі розрахунки здійснюються в гривні за курсом перерахунку, що визначається як середньозважений курс на міжбанківському ринку, опублікований на сайті Національного банку України на день, що передує дню перерахуванню коштів по відповідному додатку, збільшений на 1%. Сума фактично перерахованих платежів не може бути нижчою за гривневий еквівалент, зафіксований на дату підписання додатку (специфікації), а саме 353 133,00 грн. згідно додатку № 1 та 472 197,00 грн. згідно додатку № 2.

В свою чергу, 1-й відповідач лише частково розрахувався за поставлене насіння соняшнику та кукурудзи. Несплаченими залишилися 269 247,00 грн. вартості насіння соняшника відповідно до специфікації № 1 та 377 757,60 грн. вартості насіння кукурудзи відповідно до специфікації № 2.

Крім того, 21.01.2013 року між позивачем та 2-м відповідачем - ТОВ ”Ім. К.Л. Петровського”, в якості забезпечення виконання зобов’язання укладено договір поруки № 1П-6273/009599 (із змінами від 25.03.2013р.), відповідно до умов якого ТОВ ”Ім. К.Л. Петровського” поручився перед ТОВ “АМАКО Україна” за належне виконання ТОВ “Ромни-Інвест” взятих на себе зобов’язань з оплати вартості товарів за договором № 6273/009599 від 15.01.2013 року та додатками до нього.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач звертався до відповідачів з вимогами щодо сплати суми боргу, але останні залишені відповідачами без задоволення.

Таким чином, сума основного боргу за поставлене насіння, з урахуванням часткової оплати, склала 647 004,60 грн., в тому числі: 269 247,00 грн. за поставку насіння соняшника та 377 757,60 грн. - насіння кукурудзи.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Підписання покупцем накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, факт здійснення господарської операції та отримання 1-м відповідачем товару підтверджується накладною (а.с. 27), яка підписана та скріплена печатками обох сторін, а також довіреністю на тримання товару (а.с. 28). Позивачем також надано підписаний сторонами акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2013р. по 12.11.2013р., відповідно до якого заборгованість відповідача становить 647 004,60 грн.

Відповідно до ст. ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Пунктами 1.1, 1.1.2, 1.2, 1.3, 1.4 договору поруки № 1П-6273/009599 визначено, що ТОВ “Ім. К.Л. Петровського” поручився перед ТОВ “АМАКО Україна” за належне виконання ТОВ “Ромни-Інвест” взятих на себе зобов’язань з оплати вартості товарів за договором № 6273/009599 від 15.01.2013 року та додатками до нього. Поручитель (2-й відповідач) повинен виконати зобов'язання в тому ж порядку, який встановлено для боржника (1-й відповідач) за основним договором; поручитель також відповідає за всі можливі збитки, штрафні санкції та пеню за Порушення зобов'язань боржником за основним договором. Боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Відповідальність поручителя виникає як у випадку невиконання боржником будь-якої частини зобов’язань, так і при невиконанні зобов’язань в цілому.

Враховуючи викладене та те, що відповідачі не заперечують проти суми основного боргу, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю “РОМНИ-ІНВЕСТ” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Ім. К.Л. Петровського” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АМАКО Україна” 647 004,60 грн. основного боргу.

Також, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про задоволення позовних вимог позивача щодо стягнення солідарно з відповідачів 11 273,83 грн. 3% річних за 21.10.2013р. – 20.05.2014р. та 45 290,32 грн. інфляційних нарахувань на суму боргу за листопад 2013р. – квітень 2014р. на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Що стосується позовних вимог щодо стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача 97 050,69 грн. штрафу, то судова колегія повністю погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення таких вимог, на підставі викладеного.

Чинне законодавство України не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені також не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України є видами штрафних санкцій.

Пунктом 9.2. договору сторони передбачили відповідальність покупця на випадок прострочення оплати за товар у формі пені, при цьому даним пунктом зазначено, якщо інша відповідальність не передбачена в додатках до даного договору.

Відповідно до п. 1.1. договору сторони визначили, що додатки (специфікації) є невід’ємною частиною договору.

Відповідно до п. 10 специфікацій № 1, № 2 до договору у разі порушення покупцем п. 8.3. даного додатку (щодо строку оплати решти 80% вартості поставленого товару), останній зобов’язаний сплатити продавцю штраф в розмірі 15 % від суми простроченого грошового зобов’язання.

На підставі вказаних пунктів позивачем нараховано 15 % штрафу на залишок боргу, що становить 97 050,69 грн., при цьому, стягнення пені позивач не застосовує.

Як правильно звертає увагу суд першої інстанції, специфікація по своїй суті це документ, що доповнює основний договір додатковими умовами і може бути невід’ємною частиною договору. Сама по собі специфікація не змінює умови договору, а лише доповнює його зміст.

Отже, в даному випадку визначення у специфікаціях (додатках) № 1, № 2 до договору відповідальності покупця на випадок прострочення оплати товару у формі штрафу не суперечить чинному законодавству України та узгоджується із ст. 627 ЦК України.

В апеляційній скарзі 2-й відповідач посилається на те, що за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, а штраф стягнуто судом першої інстанції незаконно.

Проте, такі посилання апелянта є неправомірними, оскільки чинне законодавство допускає можливість стягнення штрафу з учасника господарських відносин, що порушив грошове зобов'язання за договором, як самостійний захід відповідальності.

Так, згідно з п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 р. № 01-06/249 право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, штрафу, передбаченого п. 10 додатків (специфікацій) до договору.

Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року ”Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду повністю погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Сумської області від 10.07.2014 р. у справі № 920/1006/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Рішення господарського суду Сумської області від 10.07.2014 р. у справі № 920/1006/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 16.10.2014р.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.