Ухвала суду № 40935346, 08.07.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

08 липня 2014 року

справа № 804/12750/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого судді: Коршуна А.О. (доповідач)

суддів: Панченко О.М. Чередниченко В.Є.

за участю секретаря судового засідання: Чепурко А.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Криворізької центральної об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду

від 25.10.2013р. у справі №804/12750/13-а

за позовом:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод металевих конструкцій»

до:

про:

Криворізької центральної об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

27.09.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод металевих конструкцій» (далі – ТОВ «ЗМК») звернулось до Криворізької центральної об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі – Криворізька ЦОДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень / а.с. 3-9/.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.09.2013р. відкрито провадження в адміністративній справі №804/12750/13-а за вищезазначеним адміністративним позовом та справу призначено до судового розгляду / а.с. 1/.

Позивач, посилаючись у позовній заяві на те, що в результаті проведеної відповідачем позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «ЗМК» з питань дотримання вимог податкового законодавства України під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «Саноіл торг» за період з 01.01.2010р. по 01.04.2013р., податковим органом було зроблено висновок про порушення позивачем вимог чинного податкового законодавства, яке призвело до заниження податку на прибуток протягом перевіряємого періоду на 262572,00 грн., заниження податку на додану вартість (далі – ПДВ) протягом перевіряємого періоду на 250069,00 грн., та за результатами перевірки податковим органом (відповідачем у справі) було прийнято податкові повідомлення-рішення №0001322200, №0001332200 від 24.05.2013р., позивач вважає висновки податкового органу у акті перевірки та прийняті за результатами перевірки рішення безпідставними та необґрунтованими з огляду на те, що у позивача наявні усі первинні документи, які підтверджують факт виконання позивачем та його контрагентами (ТОВ «Саноіл Торг», ТОВ «Югекотоп») своїх зобов’язань за договорами, що свідчить про те, що ці угоди були укладені свідомо з метою настання певних наслідків, і саме на підставі цих належних первинних документів у відповідних звітних періодах позивачем формувалась податкова звітність, визначено розмір валових витрат підприємства та сформовано податковий кредит, тому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення №0001322200, №0001332200 від 24.05.2013р.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2013р. у справі №804/12750/13-а адміністративний позов задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення Криворізька ЦОДПІ №0001322200, №0001332200 від 24.05.2013р. (суддя Конєва С.О.) /а.с. 139-150/.

Відповідач, не погодившись з постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2013р. у даній справі, подав апеляційну скаргу / а.с. 158-160/, у якій посилаючись на те, що судом першої інстанції під час розгляду даної справи не було з’ясовано усі обставини справи, які мають значення для її вирішення та зроблено висновки, які суперечать фактичним обставинам справи, що призвело до постановлення ним рішення у справі з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, тому просив суд скасувати постанову суду першої інстанції від 25.10.2013р. та постановити у справі нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні заявлених ним позовних вимог у повному обсязі.

Позивач, у письмових запереченнях на апеляційну скаргу /а.с. 176-179/, заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, та посилаючись на те, що судом першої інстанції під час розгляду справи було з’ясовано усі обставини справи, які мають значення для її вирішення, надано оцінку усім письмовим доказам, які були надані сторонами суду під час розгляду справи, та постановлено у справі рішення без порушень норм чинного законодавства, просив суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції від 25.10.2013р. у даній справі залишити без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, та просив суд апеляційну скаргу задовольнити, постанову суду першої інстанції від 25.10.2013р. у даній справі скасувати та постановити у справі нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні заявлених ним позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, підтримав доводи, викладені у письмових запереченнях на апеляційну скаргу, та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції у даній справі залишити без змін.

Заслухавши у судовому засіданні представників відповідача та позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали даної адміністративної справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ТОВ «ЗМК», ідентифікаційний код 33265372, зареєстровано як юридична особа 06.09.2006р. виконавчим комітетом Криворізької міської ради Дніпропетровської області, та як платник податків перебуває на податковому обліку у відповідача.

Під час розгляду даної адміністративної справи судом встановлено, що відповідачем у справі у період з 19.04.2013р. по 25.04.2013р. було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «ЗМК» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «Саноіл торг» за період з 01.01.2010р. по 01.04.2013р., за результатами якої складено акт №1298/220/33265372 від 08.05.2013р. (далі – акт перевірки).

Як вбачається з наданої суду ксерокопії акту перевірки /а.с. 33-41/ податковим органом було зроблено висновок про те, що позивачем в порушення:

- п.138.1 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України занижено податок на прибуток на 262572,00 грн.;

- ст. 185, ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3, п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України занижено ПДВ на 250069,00 грн.

За результатами перевірки на підставі акту №1298/220/33265372 від 08.05.2013р. податковим органом 24.05.2013р. було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0001322200, яким збільшено суму грошового зобов’язання позивача з податку на прибуток на 393858,00 грн., у тому числі основний платіж (збільшення) 262572,00 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) – 131286,00 грн. /а.с. 43/;

- №0001332200, яким збільшено суму грошового зобов’язання позивача з ПДВ на 375104,00 грн., у тому числі основний платіж (збільшення) – 250069,00 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) – 125035,00 грн. /а.с. 42/.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем висновок про порушення підприємством вимог чинного законодавства зроблено на підставі того, що позивач у своїй діяльності використовував вид діяльності, який не передбачений довідкою управління статистики (придбання олії соняшникової нерафінованої 1-го ґатунку), а тому витрати на придбання товару (олії соняшникової нерафінованої 1-го ґатунку) не мають розумної економічної причини, у зв’язку з чим податковий орган робить висновок про те,

що угоди, укладені між позивачем та ТОВ «Югекотоп» та ТОВ «Саноіл торг» є операціями з продажу товарів без мети отримання доходу, що не відповідає меті підприємницької діяльності, та є нікчемними.

Під час розгляду справи судом встановлено, що протягом перевіряємого періоду позивачем укладено правочини:

- договір купівлі-продажу олії з насіння соняшника з ТОВ «Саноіл торг» (Продавець) №05-12-11 від 05.12.2011р.;

- договір комісії №0512О від 05.12.2011р. з ТОВ «Югекотоп» (Комісіонер).

На виконання вказаних правочинів позивач придбав у ТОВ «Саноіл торг» олію соняшникову нерафіновану на загальну суму 1516983,15 грн., яка в подальшому була реалізована позивачем на експорт через комісіонера компанії «Orexim Limited» на загальну суму 1276440,58 грн. (ПДВ – 0%).

Вказані контрагенти позивача під час укладення договорів з позивачем у даній справі та під час виконання сторонами своїх зобов’язань за цими правочинами були у встановлений чинним законодавством спосіб зареєстровані у якості юридичної особи та зареєстровані платниками ПДВ, при цьому позивачем під час проведення перевірки було надано податковому органу та під час судового розгляду даної адміністративної справи суду усі первинні документи за цими правочинами, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов’язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, та які свідчать про фактичне виконання сторонами своїх зобов’язань за цими договорами, та подальше використання отриманих позивачем за цими договорами товарів (послуг) у власній господарській діяльності, і які, у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», є підставою для здійснення бухгалтерського обліку та фінансової звітності, і на підставі яких у відповідні звітні періоди позивачем формувались валові витрати підприємства та визначались податкові зобов’язання та податковий кредит, а тому колегія суддів вважає, що податковим органом зроблено неправомірний висновок щодо нереальності проведених позивачем господарських операцій.

Стосовно висновку відповідача про нікчемність укладених правочинів колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Аналіз положень ч. 1 ст. 204 ЦК України дає можливість визначити, що головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, яка встановлена законом, і правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Приймаючи до уваги положення ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та ст. 20 Податкового кодексу України, які визначають функції податкових органів та основні засади їх діяльності, обсяг прав та обов’язків податкових органом, можливо зробити висновок про те, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства та надання роз’яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків і жодною нормою чинного законодавства не передбачено право органу державної податкової служби, яким є відповідач у справі, самостійно, в позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини і дані, які вказані платником податків в податкових деклараціях.

Враховуючи положення ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 228 ЦК України, які пов’язують недійсність господарського зобов’язання з наявністю наступних обставин: невідповідність його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави та суспільства, укладення правочину учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності) та порушення публічного порядку, у разі якщо правочин був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, та положення ст. 234 ЦК України відповідно до якої правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків є фіктивним, і фіктивний правочин визнається недійсним судом, і відповідачем у справі під час розгляду даної адміністративної справи в порушення вимог ст. 71 КАС України, не було надано суду будь-яких належних письмових доказів – судових рішень щодо визнання недійсними угод, які протягом перевіряємого періоду були укладені між позивачем та його контрагентами, як і не було надано суду доказів стосовно того, що ці угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Аналіз норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин податкового законодавства, дає можливість зазначити, що жодним нормативно-правовим актом України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов’язання іншої юридичної особи, яка є його контрагентом у тих чи інших господарських зобов’язаннях, при цьому це стосується і податкових зобов’язань, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому при придбанні товару (послуг) покупець зобов’язаний сплатити вартість товару (послуг) продавцю, до складу якої входить ПДВ, а продавець зобов’язаний внести цю суму ПДВ до бюджету у відповідному звітному періоду, і у разі невиконання продавцем товару (послуг) цього обов’язку саме на нього за це покладається відповідальність, і на продавця товару (послуг), який є платником податку, нормами чинного законодавства не покладено обов’язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення ними господарської діяльності та сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) у даному випадку , що свідчить про те, що несплата продавцем товару (послуг) ПДВ до бюджету в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем товару.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ в Закарпатській області про визнання недійним податкового повідомлення-рішення (реєстраційний номер в ЄДРСР – 14222198), яке відповідно до ст.. 244-2 КАС України є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України, які зобов’язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного суду України.

Так, у вищезазначеній постанові Верховний суд України зазначив, що у разі коли контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що така правова позиція, щодо розв’язання спірних правовідносин, які виникли між сторонами у даній адміністративній справі, узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який під час розгляду справи «БУЛВЕС» АД проти Болгарії ( заява №3991/03) у рішенні від 22.01.2009р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідки невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, та сплачувати пеню, оскільки такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Посилання податкового органу на те, що позивач здійснив операції з купівлі-продажу олії нерафінованої поза межами господарської діяльності підприємства, оскільки довідка статистики не містить такого виду діяльності позивача, а основним його видом діяльності є виробництво будівельних металевих конструкцій, є безпідставним, оскільки серед видів господарської діяльності позивача є оптова та роздрібна торгівля товарами народного споживання /а.с. 16/.

Крім цього, колегія суддів робить висновок про те, що судом першої інстанції обґрунтовано визнано безпідставним твердження відповідача стосовно того, що господарські операції позивача не відповідають меті підприємницької діяльності, оскільки є збитковими, тому як збитковість окремої господарської операції не може слугувати підставою для визнання збитковою господарської діяльності вцілому.

З огляду на вищенаведені обставини, які були встановлені судом під час розгляду справи та приймаючи до уваги положення чинного податкового законодавства, колегія суддів вважає, що позивач у справі мав усі визначені чинним законодавством підстави для визначення податкових зобов’язань та формування податкового кредиту з урахуванням сум ПДВ, який ним було сплачено протягом перевіряємого періоду у вартості отриманих від його контрагентів товарів та послуг, та віднесення витрат по цим господарським операціям до складу валових витрат підприємства, оскільки у позивача у справі були наявні усі необхідні первинні документи, які засвідчують наявність певних юридичних фактів, які у свою чергу надають право позивачу на формування податкового кредиту певного звітного періоду з урахуванням сум ПДВ сплаченого у вартості товарів та послуг, які позивачем було отримано від його контрагентів, що свідчить про те, що обрані відповідачем підстави для визначення позивачу грошових зобов’язань з ПДВ та з податку на прибуток не відповідають вимогам Податкового кодексу України, і висновок податкового органу про заниження податку на прибуток та ПДВ у перевіряємому періоді по операціям з вищезазначеними контрагентами є безпідставним, а суд першої інстанції зробив правильний висновок про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та постановив правильне рішення про задоволення заявлених позивачем у справі позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке б потягло за собою наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, не було встановлено, тому постанову суду першої інстанції від 25.10.2013р. у даній адміністративній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, оскільки доводи, які викладені у апеляційній скарзі відповідача, суперечать зібраним у справі доказам та фактичним обставинам справи, зводяться до помилкового тлумачення заявником апеляційної скарги норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції у даній справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Криворізької центральної об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2013р. у справі №804/12750/13-а – залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст виготовлено – 22.09.2014р.

Головуючий: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко