Ухвала суду № 40927805, 14.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2014 року м. Київ К/800/24444/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Мосійчук І.М.,за участю представників позивача:Барзій В.В.,позивача:Курбали А.В.,відповідачів:Сухомлин Ю.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.02.2013 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2013 р.

у справі № 816/491/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вентзавод Авангард»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вентзавод Авангард» (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби (далі-відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.02.2013 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2013 р., позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14.01.2013 р. № 0000042301, № 0000052301 та № 0000062301, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 2294,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Крім того, скаржником заявлено клопотання про заміну сторони правонаступником у зв'язку зі зміною найменування на Державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Відповідно до ст. 55 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене та надані докази перейменування відповідача, судова колегія вважає, що заявлене клопотання підлягає задоволенню.

Позивач надіслав на адресу суду письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що у період з 10.12.2012 р. по 14.12.2012 р. податковим органом було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2012 р., за результатами якої складено акт від 25.12.2012 р. № 4787/22-6/35796705.

У ході проведеної перевірки було зафіксовано порушення позивачем вимог:

пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 44.1 ст. 44 Податкового Кодексу України та пп. 138.2 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України, а саме: встановлено заниження податку па прибуток всього на 2 318 815 грн.;

пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.44.1 ст. 44, п. 198.3, 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, а саме: встановлено заниження податку на додану вартість всього у сумі 484 164,00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.01.2013 р. №0000042301, яким позивачу збільшено податкові зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 2 318 815,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 429 687,75 грн., № 0000052301, яким позивачу збільшено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 484 164,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 205 091,00 грн., №0000062301, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 84 712,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань спірними рішеннями та зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування, став висновок податкового органу, викладений в акті перевірки, відповідно до якого господарська діяльність контрагентів позивача ТОВ «Промспец Консалтинг», ТОВ «Запоріжпромресурс 2002», ТОВ «Інформ-прогрес сервіс», ТОВ «Комітет об'єднаних аудиторів», ТОВ «Промтехноопт», ТОВ «Кірін» носить ряд ознак фіктивності, внаслідок чого сформовані за рахунок вказаних підприємств витрати та податковий кредит позивача не можна визнати правомірними.

Попередні судові інстанцій, визначаючись із висновком про обґрунтованість заявлених позовних вимог, виходили з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується договорами, специфікаціями, накладними, видатковими та податковими накладними, реєстром отриманих та виданих податкових накладних, витягом з книги обліку довіреностей, оборотно-сальдовими відомостями, виписками з розрахункового рахунка позивача, актами приймання-передачі продукції, ТТН, подорожніми листами.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з положеннями пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на те, що податковою інспекцією проводились перевірка позивача за 2009 - 2012 роки, при розгляді даної справи підлягають застосуванню нормативні приписи як Законів України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств», так і Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і збереження яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Положеннями п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку заставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Крім того, відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз.1 цього пункту.

Таким чином, з правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав господарські взаємовідносини з контрагентами - ТОВ «Промспец Консалтинг», ТОВ «Запоріжпромресурс 2002», ТОВ «Інформ-прогрес сервіс», ТОВ «Комітет об'єднаних аудиторів», ТОВ «Промтехноопт» та ТОВ «Кірін», із якими було укладено ряд договорів:

між позивачем (Покупець) та ТОВ «Промспец Консалтинг» (Продавець) 01.10.2010 р. укладено договір купівлі-продажу № 1-10, згідно умов якого Продавець зобов'язався передати, а Покупець прийняти та оплатити товарно-матеріальні цінності, визначені у рахунках-фактурах;

між позивачем (Покупець) та ТОВ «Промтехноопт» (Продавець) 05.07.2011 р. укладено договір купівлі-продажу № 362, згідно умов якого Продавець зобов'язався передати, а Покупець прийняти та оплатити електродвигун, договір купівлі-продажу від 03.10.2011 р. № 515, згідно умов якого Продавець зобов'язався передати, а Покупець прийняти та оплатити товарно-матеріальні цінності, визначені у рахунках-фактурах;

між позивачем (Покупець) та ТОВ «Запоріжпромресурс 2002» (Постачальник) укладено договори від 27.02.2012 р. № 27-02/12, від 18.06.2012 р. № 18-06/12, згідно умов яких Постачальник зобов'язався передати, а Покупець прийняти та оплатити товар, визначений специфікаціями, що є невід'ємною частиною зазначеного договору;

між позивачем (Покупець) та ТОВ «Інформ-прогрес сервіс» (Продавець) 08.05.2012 р. укладено договір купівлі-продажу № 58, згідно умов якого Продавець зобов'язався передати, а Покупець прийняти та оплатити товарно-матеріальні цінності, визначені специфікаціями або рахунках-фактурах;

між позивачем (Покупець) та ТОВ «Комітет об'єднаних аудиторів» (Продавець) 25.06.2012 р. укладено договір купівлі-продажу № 34, згідно умов якого Продавець зобов'язався передати, а Покупець прийняти та оплатити товарно-матеріальні цінності, визначені специфікаціями або рахунках-фактурах;

між позивачем (Покупець) та ТОВ «Кірін» (Продавець) 25.05.2012 р. укладено договір купівлі-продажу № 25, згідно умов якого Продавець зобов'язався передати, а Покупець прийняти та оплатити товарно-матеріальні цінності, визначені специфікаціями або рахунках-фактурах.

На виконання умов вказаних договорів, контрагентами позивача здійснено поставку ТМЦ, а позивачем оплачено поставлений товар, про що свідчать банківські виписки.

На підтвердження виконання спірних господарських операцій позивачем було надано судам договори, специфікації, накладні, видаткові та податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, витяг з книги обліку довіреностей, оборотно-сальдові відомості, виписки з розрахункового рахунка позивача, акти приймання-передачі продукції, ТТН, подорожні листи.

Натомість, відповідачем не було наведено належних доказів, які б підтверджували його доводи відносно фіктивності здійснених позивачем господарських операцій та невідповідності наданих позивачем первинних документів вимогам чинного законодавства.

З урахуванням викладеного, судова колегія вбачає наявність правових підстав погодитись із висновками судів попередніх інстанції щодо безпідставності доводів відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства та обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної процесуальної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Відповідно до ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Державну податкову інспекцію у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби на Державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

2. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

3. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.02.2013 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2013 р. у справі №816/491/13-а залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.