Ухвала суду № 40927683, 09.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2014 року м. Київ К/800/39236/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівГончар Л. Я., Черпіцької Л. Т.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів про визнання протиправними та скасування рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" звернулось з позовом до Київської міжрегіональної митниці Міністерства доходів і зборів України про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів від 30 серпня 2013 року № 100250000/2013/500192/2, від 28 серпня 2013 року № 100250000/2013/500177/2, від 28 серпня 2013 року № 100250000/2013/500181/2, від 10 вересня 2013 року № 100250000/2013/500226/2, від 10 вересня 2013 року № 100250000/2013/500227/2, від 10 вересня 2013 року № 100250000/2013/500228/2, від 02 жовтня 2013 року № 100250000/2013/500276/2, від 04 жовтня 2013 року № 100250000/2013/500282/2.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

В запереченнях позивач просив залишити скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що позивачем в межах контракту № 455 від 29 листопада 2012 року, укладеного з Компанією "International Iceland Pelagic ehf.", ввезено на митну територію України товар за вантажними митними деклараціями (далі - ВМД) від 29 серпня 2013 року № 100250000/2013/032328, від 28 серпня 2013 року № 100250000/2013/032230, від 28 серпня 2013 року № 100250000/2013/032264, від 10 вересня 2013 року № 100250000/2013/032862, від 10 вересня 2013 року № 100250000/2013/032876, від 01 жовтня 2013 року № 100250000/2013/033868, від 04 жовтня 2013 року № 100250000/2013/034021 із визначенням митної вартості товару за основним методом (за ціною договору).

Для підтвердження заявленої митної вартості товару декларантом до кожної декларації митної вартості надано митному органу наступні документи: зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу; транспортні документи; картку обліку особи, яка здійснює операції з товарами; міжнародну автомобільну накладну (CMR); книжку МДП; платіжний документ, що підтверджує вартість товару; рахунок-фактуру (інвойс); виписку з бухгалтерської документації; пакувальний лист; комерційну пропозицію; ветеринарні свідоцтва форми Ф-1, Ф-2; сертифікат про проходження товару загальної форми, а також додатково: прайс-лист; комерційну пропозицію; експортну митну декларацію країни відправлення.

Між тим, митницею прийняті рішення про коригування митної вартості товарів, за змістом яких відповідач не погодився із застосуванням підприємством методу визначення митної вартості за ціною договору, оскільки: наявна у митного органу інформація щодо митної вартості імпортованих товарів призвела до виникнення сумнівів у правильності її визначення позивачем; позивачем не подано додаткові документи для підтвердження митної вартості; використані декларантом відомості не підтверджені документально, а методи визначення митної вартості, передбачені ст. ст. 62 та 63 Митного кодексу України, не можуть бути застосовані у зв'язку з відсутністю даних, необхідних для проведення розрахунку.

Не погоджуючись з рішеннями митниці, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість заявлених вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками судів.

Статтями 49, 51, 53, 57, 58 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору. Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Згідно з ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України до переліку документів, які декларант повинен подавати для підтвердження митної вартості товару, заявленої у декларації, і методу, обраного для її обчислення, належать: декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності, рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу), якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню, якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною 3 ст. 53 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз наведених статей свідчить, що обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей може витребувати додаткові документи. Водночас, митниця може витребувати, а декларант зобов'язаний надати, лише ті документи, які здатні такі сумніви усунути. При цьому законом чітко встановлено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнiвiв у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. При цьому, в розумінні наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбiжностi, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали вiдповiднi сумніви, причини неможливості їх перевірки на пiдставi наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхiднiсть перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовiрностi.

Встановивши вiдсутнiсть достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів не можливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника.

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи свої сумніви у правильності зазначеної митної вартості, митниця посилалась на наявність інформації про те, що ідентичні товари було оформлено за вищою митною вартістю. Однак жодних наведених вище законних підстав для витребовування додаткових документів та відмови у прийнятті заявленої декларантом митної вартості товарів за ціною контракту митницею не зазначено.

Крім того, відомості з iнформацiйних баз даних Мiндоходiв мають лише допоміжний iнформацiйний характер при прийнятті митницею вiдповiдних рішень та з об'єктивних причин не можуть містити усієї інформації, що стосується товарів i умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар. Розбiжнiсть мiж рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є беззаперечним доказом для підтвердження висновку про недостовiрнiсть даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару.

В цьому випадку митниця повинна здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують сумнів у правильності визначення митної вартості товару та довести обґрунтованість цього сумніву, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає право вчиняти дії, спрямовані на коригування митної вартості товару.

Однак митницею не підтверджено проведення дослідження вказаної нею інформації та не обґрунтовано свій сумнів у правильності визначення митної вартості декларантом.

Наявні матеріали справи свідчать, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Враховуючи недоведення митницею наявності підстав для прийняття рішення про коригування митної вартості задекларованого позивачем товару, воно не може вважатись законним, тому підлягає скасуванню.

З огляду на таке, підстави для скасування оскаржуваних рішень колегія суддів не вбачає.

Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів відхилити, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: