Постанова № 40927220, 15.10.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2014 року Справа № 903/317/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівГольцової Л.А. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Луцьк ВІТ Сервіс" на постанову відРівненського апеляційного господарського суду 05.08.2014у справі Господарського суду№ 903/317/14 Волинської областіза позовомЗаступника прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Волинської обласної державної адміністраціїдоПриватного підприємства "Луцьк ВІТ Сервіс" простягнення коштів у судовому засіданні взяли участь представники:- прокуратури - позивача Боднарчук В.М.; повідомлений, але не з'явився;- відповідача Мохнюк М.В.;Згідно з розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України Іванової Л.Б. від 14.10.2014 № 02-05/457 розгляд справи № 903/317/14 Господарського суду Волинської області здійснюється у складі колегії суддів: головуючий - Губенко Н.М., судді Гольцова Л.А., Картере В.І.

ВСТАНОВИВ:

01.04.2014 Заступник прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Волинської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Волинської області із позовом до Приватного підприємства "Луцьк ВІТ Сервіс" про стягнення попередньої оплати у розмірі 297 999, 00 грн.; пені у розмірі 35 460, 81 грн.; штрафу у розмірі 20 853,93 грн.; розірвання договору поставки №125 від 09.10.2013 (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог - а. с. 112).

Рішенням Господарського суду Волинської області від 12.06.2014 у справі № 903/317/14 (суддя Дем'як В.М.) розірвано договір поставки № 125 від 09.10.2013, укладений між Департаментом житлово-комунального господарства та будівництва Волинської обласної державної адміністрації та Приватним підприємством "Луцьк ВІТ Сервіс"; стягнуто з Приватного підприємства "Луцьк ВІТ Сервіс" на користь Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Волинської обласної державної адміністрації 297 999, 00 грн. попередньої плати та 20 859,93 грн. штрафу; в іншій частині у позові відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.08.2014 у справі № 903/317/14 (колегія суддів у складі: Маціщук А.В. - головуючий суддя, судді Гулова А.Г., Олексюк Г.Є.) рішення Господарського суду Волинської області від 12.06.2014 у справі № 903/317/14 скасовано в частині відмови у стягненні пені, та прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто з Приватного підприємства "Луцьк ВІТ Сервіс" на користь Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Волинської обласної державної адміністрації пеню у розмірі 35 460, 81 грн.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Приватне підприємство "Луцьк ВІТ Сервіс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.08.2014 у справі № 903/317/14 в частині задоволення позову про стягнення пені, та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З урахуванням того, що Приватним підприємством "Луцьк ВІТ Сервіс" постанова суду апеляційної інстанції у даній справі оскаржується лише в частині стягнення пені у розмірі 35 460, 81 грн., касаційною інстанцією здійснюється перегляд лише в оскаржуваній частині.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді пені, передбаченої абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов: - якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; - якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; - якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Таким чином, штрафні санкції, передбачені частиною 2 статті 231 ГК України не застосовуються за прострочення виконання грошового зобов'язання (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 06.12.2010 у справі № 42/562, від 20.12.2010 у справі № 06/113-38, від 28.02.2011 у справі № 23/225, від 04.02.2014 у справі № 903/610/13).

Пунктом 4 ст. 179 ГК України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Аналогічні положення містять і норми ЦК України, які визначають, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем не виконано договірних зобов'язань щодо поставки обумовленого договором обладнання в обумовлений договором строк.

Згідно з п. 7.1 договору поставки № 125 від 09.10.2013 сторонами визначено, що у випадку затримки поставки товару більше ніж на 10 календарних днів постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Таким чином, враховуючи, що сторонами за взаємною згодою погоджена саме така редакція спірного п. 7.1 договору поставки № 125 від 09.10.2013, що прямо не заборонено чинним законодавством і є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення умов договору, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок пені, дійшов правомірного висновку про наявність підстав для стягнення пені.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції неправомірно стягнуто пеню за порушення грошового зобов'язання на підставі абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України та п. 7.1 договору не приймаються колегією суддів суду касаційної інстанції до уваги, оскільки п. 7.1 договору поставки (недійсним у судовому порядку не визнавався) сторонами встановлено розмір пені за порушення строків виконання негрошового зобов'язання - поставки товару.

Не можуть бути прийняті до уваги доводи скаржника щодо недотримання позивачем порядку розірвання договору, встановленого ст. 188 Господарського кодексу України, оскільки згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Тому норми статті 188 ГК України та статті 11 ГПК України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору без дотримання порядку досудового врегулювання спору (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 08.05.2012 у справі № 5021/966/2011).

Таким чином, постанова апеляційного господарського суду у справі відповідає встановленим ним фактичним обставинам, прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Луцьк ВІТ Сервіс" залишити без задоволення, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.08.2014 у справі № 903/317/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

В.І. КАРТЕРЕ