Постанова № 40927185, 16.10.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2014 року Справа № 902/992/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дерепи В.І. - головуючого, Грека Б.М., Кривди Д.С. (доповідача),за участю представників від:позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 у справі№ 902/992/14 Господарського суду Вінницької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "СХК "Вінницька промислова група"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке"простягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СХК "Вінницька промислова група" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" про стягнення боргу в розмірі 48431,30грн.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 23.07.2014 (суддя Грабик В.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 (судді: Розізнана І.В. - головуючий, Мельник О.В., Грязнов В.В.), позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СХК "Вінницька промислова група" борг в сумі 48431,30грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1827грн.

Вказані рішення та постанова мотивовані доведеністю позивачем факту надання ним відповідачу послуг на спірну суму та факту невиконання останнім свого зобов'язання щодо їх оплати.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати і передати справу на новий розгляд. Скаргу мотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Учасники процесу не скористалися наданим процесуальним правом на участь своїх представників в судовому засіданні касаційної інстанції.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

В силу ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу ч.2 ст.205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Господарськими судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі усної домовленості між сторонами ТОВ СХК "Вінницька промислова група" надало ТОВ "Ситковецьке" послуги навантажувача на суму 5900грн., що підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-0000490, а також послуги з глибокого рихлення земельної ділянки, площею 236,285га на суму 42531,302грн., що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000445. Акти підписані сторонами та скріплені їх печатками.

ТОВ "СХК "Вінницька промислова група" звернулося до ТОВ "Ситковецьке" з вимогою вих. №29/05 від 29.05.2014 сплатити борг у розмірі 48431,75грн., підписати акт звірки взаєморозрахунків і повернути його ТОВ "СХК "Вінницька промислова група". Вимога вручена відповідачу 04.06.2014, що підтверджується відстеженням пересилань поштових відправлень.

Отже, за встановлених судами попередніх інстанцій обставин та виходячи з загальних засад і змісту цивільного законодавства, дії сторін у спірних правовідносинах слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором про надання послуг. Ці дії згідно ст.ст.11, 901, 903 Цивільного кодексу України є підставою виникнення у відповідача обов'язку сплатити заборгованість за надані позивачем послуги у повному обсязі.

В силу ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки строк оплати послуг сторонами не був встановлений, позивач, як було зазначено вище, на підставі названої статті надіслав відповідачу вимогу вих. №29/05 від 29.05.2014 про оплату боргу у сумі 48431,75грн. Факт отримання відповідачем вказаної вимоги підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком Укрпошти (а.с.11).

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Враховуючи встановлений судами попередніх інстанцій факт отримання відповідачем наданих позивачем послуг, а також наявність заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 48431грн., колегія суддів не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваних рішення та постанови.

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків.

Заперечення скаржника щодо стягнення з нього судового збору є безпідставними. Так, відповідно до ст.84 ГПК України в резолютивній частині рішення вказується на розподіл судових витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету. Розподіл судових витрат здійснюється судом за результатами вирішення спору на підставі ст.49 ГПК України, згідно якої судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Відповідно, вирішення питання про стягнення судового збору не є виходом за межі позовних вимог, як доводить скаржник, і не ставиться в залежність від наявності клопотання позивача.

Як вбачається з оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, судовий збір стягнуто у розмірі 1827грн., що відповідає розміру ставки судового збору, встановленої Законом України "Про судовий збір" для позовних заяв майнового характеру.

За таких обставин, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 у справі № 902/992/14 залишити без змін.

Головуючий В.Дерепа

Судді Б.Грек

Д.Кривда