Ухвала суду № 40923719, 07.10.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2014 р. Справа № 10752/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М.,Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,

представника відповідача Ситай М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Реноме-Партнер» на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11 січня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Реноме-Партнер» до Державної податкової інспекції у місті Рівне про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

28.10.2010 року ТзОВ «Реноме-Партнер» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне, в якому з врахуванням збільшення розміру позовних вимог просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 28.09.2010 року № 0001681742/0/17-123 та від 27.10.2010 року № 0001681742/1/17-123 про визначення суми податкового зобов'язання позивача з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 11727,09 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що податковим органом кваліфіковані дії підприємства по компенсації витрат працівників, понесених ними на оплату проживання у двохмісних номерах готелю, як надання таким працівникам додаткового блага. Підприємство за наявності підтверджуючих документів відшкодовує фактичні витрати відрядженим працівникам на наймання жилого приміщення з розрахунку вартості одного місця у готельному номері за кожну добу такого проживання. При цьому, не були взяті до уваги документи, які підтверджують факт перебування у відрядженнях групи осіб, а також рахунки на оплату послуг з проживання у готелі, відповідно до яких у кожному двохмісному номері проживали двоє працівників підприємства.

Крім того, пп. 3.5.1 акту містить недостовірне й необґрунтоване твердження про порушення підприємством низки норм Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» відносно застосування податкової соціальної пільги при виплаті доходів працівнику ОСОБА_2 Податковий орган неправомірно кваліфікував дії підприємства, як незаконні, оскільки податкова соціальна пільга при виплаті доходів ОСОБА_2 застосовувалася відповідно до поданої ним заяви (липень 2007 року). Після виявлення того факту, що працівник ОСОБА_2 одночасно є підприємцем в червні 2008 року, така пільга щодо нього вже не застосовувалася.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 11 січня 2011 рокуу задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що податковий орган нараховуючи податок з доходів фізичних осіб позивачу діяв в межах та у спосіб згідно законодавства України, оскільки авансовий звіт подавався однією особою за проживання в двохмісних номерах. Крім цього, якщо працедавець з будь-яких причин не здійснює перерахунки, та/або не утримує суми недоплати чи її частину у встановлені цим пунктом строки, то така сума стягується податковим органом за рахунок такого працедавця і не включається до складу його валових витрат, а тому податковим органом правомірно донараховано податок з доходів фізичних осіб.

Не погодившись з вищенаведеною постановою, ТзОВ «Реноме-Партнер» подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд неповно з'ясував, обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, працівниками ДПІ у м. Рівне проведено перевірку ТзОВ «Реноме-Партнер» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року, за результатами якої складено акт №1395/23-100/32625540 від 16.09.2010 року (а.с.8-42).

В Акті перевірки податковий орган зазначає, що ТзОВ «Реноме-Партнер» не утриманий та не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 3625,88 грн. за 2010 рік, у випадках коли не оподатковані доходи, отримані працівниками від його працедавця як додаткове благо, а саме за проживання в двохмісних номерах, що є порушенням Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Крім того, в порушення Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не утриманий і не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб, який виник в результаті застосування працедавцем податкової соціальної пільги до доходу працівника у вигляді заробітної плати. Даний працівник крім роботи в ТзОВ «Реноме Партнер», був одночасно зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності.

На підставі вказаного Акта перевірки відповідачем було винесене податкове повідомлення-рішення від №0001681742/0/17-123 від 28.09.2010 року, яким позивачу донараховано податку з доходів фізичних осіб в розмірі 11727,09 грн. (3909,03 - за основним платежем та 7818,06 за штрафними санкціями) (а.с. 7).

За наслідками адміністративного оскарження даного рішення було прийняте податкове повідомлення-рішення 0001681742/1/17-123 від 27.10.2010 року.

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про правомірність оскаржуваних рішень.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу №300 від 28.01.2010 року працівник ОСОБА_3 перебував у відрядженні в смт. Козин Київської області з 29.01.2010 року по 07.02.2010 року, згідно наказу №305 від 15.02.2010 року працівник ОСОБА_3 перебував у відряджені в смт. Козин Київської області з 15.02.2010 року по 22.02.2010 року, згідно наказу №313 від 24.02.2010 року працівник ОСОБА_3 перебував у відрядженні в м. Києві з 25.02.2010 року по 05.03.2010 року, згідно наказу №322 від 16.03.2010 року працівник ОСОБА_3 перебував у відрядженні в м. Києві з 17.03.2010 року по 30.03.2010 року, згідно наказу №328 від 16.04.2010 року працівник ОСОБА_3 перебував у відрядженні в м. Києві з 19.04.2010 року по 24.04.2010 року, згідно наказу №334 від 27.04.2010 року працівник ОСОБА_3 перебував у відрядженні в м. Києві з 28.04.2010 року по 01.05.2010 року, згідно наказу № 347 від 09.06.2010 року працівник ОСОБА_3 перебував у відрядженні в м. Києві з 10.06.2010 року по 15.06.2010 року, згідно наказу №350 від 23.06.2010 року працівник ОСОБА_3 перебував у відрядженні в м. Києві з 24.06.2010 року по 25.06.2010 року, згідно наказу №302 від 28.01.2010 року працівник ОСОБА_4 перебував у відрядженні в смт. Козин Київської області з 29.01.2010 року по 06.02.2010 року, що підтверджується посвідченнями про відрядження.

Після повернення з відряджень працівники ТзОВ «Реноме-Партнер» ОСОБА_3 і ОСОБА_4 склали авансові звіти, до яких надали рахунки за проживання в готелі ТзОВ «Візит» (смт. Козин, вул. Лугова, 10), в яких вказали, що працівники проживали в двохмісних номерах.

Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. «г» пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний оподаткований дохід. До складу загального місячного платника податку включається, зокрема, дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо, а саме у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або витрат платника податку.

Згідно з пп. пп. 8.1.1, 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 цього Закону податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону. Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

Згідно з пп. «а» п. 19.2ст. 19 цього Закону податкові агенти зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Підпунктом «а» пп.20.3.1 та пп.20.3.2 п.20.3ст.20 даного Закону передбачено, що особою, відповідальною за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу з цього податку є податковий агент. У разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу.

Відповідно до п. 1.6 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.08.1998 року № 59, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 року за № 218/2658, підприємство за наявності підтвердних документів (в оригіналі) відшкодовує фактичні витрати відрядженим працівникам на наймання жилого приміщення з розрахунку вартості одного місця у готельному номері за кожну добу такого проживання з урахуванням побутових послуг, що надаються в готелях.

Позивач стверджує, що у відрядженнях перебували групи працівників підприємства, старшими груп були ОСОБА_3 і ОСОБА_4, на яких виписувались рахунки на оплату послуг з проживання у готелі і відповідно до цих рахунків у кожному двохмісному номері проживали двоє працівників. При цьому, авансові кошти працівникам не надавалися, тому ОСОБА_3 і ОСОБА_4 розраховувалися власними коштами за себе та інших працівників (ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8) і після повернення з відряджень одноособово подавали авансові звіти на відшкодування витрат за проживання у готелі. Факт проживання у двохмісних номерах двох працівників ТзОВ «Реноме-Партнер», як зазначає позивач, підтверджується наказами і посвідченнями про відрядження та рахунками готелю (з квитанціями про плату), де в графах 9 та 10 зазначені прізвища та ініціали працівників, які проживали у двохмісних номерах. Однак, на думку позивача, податковий орган безпідставно не взяв до уваги зазначених документів.

Колегія суддів вважає такі доводи позивача необґрунтованими, оскільки вони не підтверджені належними доказами.

Зокрема, як зазначено в листі Міністерства фінансів України від 11.03.2006 року №31-26030-12-13/5020, за час перебування у відрядженні працівникові відшкодовуються витрати на оплату рахунків за проживання в готелях (мотелях) або наймання інших житлових приміщень за наявності документів (в оригіналі), що підтверджують вартість цих витрат, у вигляді рахунків готелів (мотелів) або інших суб'єктів, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого працівника.

У разі якщо при перебуванні у відрядженні за кордоном на трьох працівників підприємства видано один рахунок за проживання у тримісному номері готелю, в якому вказані їх прізвища, загальна сума вартості проживання із деталізацією по видах витрат, але без визначення вартості послуг, отриманих кожним працівником, то, на думку Міністерства фінансів, при остаточному розрахунку за відрядження мають бути враховані витрати, що зазначені у рахунку за наймання номера у готелі, дані у звітах про використання коштів, наданих на відрядження, письмові пояснення кожного з працівників щодо отримання ними в готелі послуг та здійснених у зв'язку з цим витрат.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що послуги проживання у готельному номері, зокрема, одне місце у готельному номері, надаються кожній особі індивідуально, тому кожен з відряджених працівників підприємства повинен підтвердити належними документами факт оплати цих послуг особисто чи за його згодою іншою особою, в тому числі керівником групи відряджених працівників.

Однак після отримання авансових звітів від ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ТзОВ «Реноме-Партнер» як працедавець не вжило належних заходів для підтвердження проживання в готелі ТзОВ «Візит» всіх працівників підприємства, які були відряджені, зокрема, не було відібрано письмових пояснень кожного з працівників щодо отримання ними в готелі послуг та здійснених у зв'язку з цим витрат.

Також колегія суддів враховує, що допитаний в суді першої інстанції в якості свідка старший державний податковий ревізор-інспектор відділу контролю за фінансовими установами та операціями у сфері зовнішньоекономічної діяльності ДПІ в м. Рівне Кобрин О.О. пояснив, що під час проведення перевірки ТзОВ «Реноме-Партнер» в рахунках готелю ТзОВ «Візит» у графах 9 та 10 були відсутні прізвища будь-яких працівників, а тому дану обставину неможливо було взяти до уваги під час перевірки.

Тому колегія суддів критично оцінює посилання позивача на ці рахунки і не вважає їх належним доказами підтвердження факту проживання у двохмісних номерах двох працівників ТзОВ «Реноме-Партнер».

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки авансові звіти подавались однією особою за проживання в двохмісних номерах, податковий орган, нараховуючи податок з доходів фізичних осіб позивачу, діяв в межах та у спосіб згідно законодавства України.

Також перевіркою встановлено, що ТзОВ «Реноме-Партнер» в порушення Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не утримало і не перерахувало до бюджету податок з доходів фізичних осіб, який виник в результаті застосування працедавцем податкової соціальної пільги до доходу працівника ОСОБА_2 у вигляді заробітної плати, який був одночасно зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності.

Так, п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлено, що з урахуванням норм пункту 6.5 цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги.

Згідно з пп. «д» п. 1.3 ст.1 цього Закону доходи у вигляді заробітної плати - це доходи, нараховані (виплачені, надані) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця, незалежно від того, чи є такий працедавець резидентом або нерезидентом.

Відповідно до абз. 3 п. 1.1 ст. 1 цього Закону для цілей Закону під терміном «заробітна плата» розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Відповідно до пп. 6.3.2 п. 6.3 ст. 6 даного Закону податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги. Пільга не застосовується до доходу, нарахованого до моменту отримання такої заяви, крім випадків, зазначених у підпункті 6.3.3 цього пункту.

Зокрема, в абз. «е» пп. 6.3.3 цієї статті зазначено, що податкова соціальна пільга не може бути застосована до інших доходів платника податку, якщо він отримує протягом звітного податкового місяця одночасно такі доходи, як доходи самозайнятої особи від підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності. Крім того, податкова соціальна пільга не може застосовується до доходів від здійснення підприємницької діяльності. Тобто, якщо фізична особа, яка зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, одночасно перебуває в трудових відносинах з працедавцем та отримує заробітну плату, то на такого працівника не поширюється право на застосування податкової соціальної пільги.

При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції,при застосуванні даних обмежень щодо надання податкової соціальної пільги фізичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності при отриманні ним заробітної плати не має значення фактичний результат здійснення таким працівником своєї підприємницької діяльності, оскільки ст. 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це систематична, ініціативна на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою одержання прибутку.

Відповідно до пп. 6.3.4 п. 6.3 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» якщо у порушення норм цього пункту платник податку подає заяву про застосування пільги більш ніж одному працедавцю або якщо платник податку при отриманні доходів, визначених у підпункті 6.3.3 цього пункту, подає таку заяву іншому працедавцю, внаслідок чого податкова соціальна пільга фактично застосовується також при отриманні інших доходів протягом будь-якого звітного податкового місяця, то такий платник податку втрачає право на отримання податкової соціальної пільги за всіма місцями отримання доходу починаючи з місяця, у якому мало місце таке порушення, та закінчуючи місяцем, у якому право на застосування податкової соціальної пільги відновлюється.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідно до положень пп.пп. 6.3.3, 6.3.4 п. 6.3 ст. 6 зазначеного Закону якщо фізична особа, яка зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, одночасно перебуває в трудових відносинах з працедавцем та отримує заробітну плату, то на такого працівника не може поширюватися право на застосування податкової соціальної пільги.

Згідно з пп. 6.5.2 п. 6.5 цієї статті працедавець платника податку за місцем застосування податкової соціальної пільги здійснює перерахунок сум доходів, нарахованих такому платнику податку у вигляді заробітної плати, а також сум наданих податкових соціальних пільг, зокрема, під час проведення розрахунку за останній місяць застосування податкової соціальної пільги при зміні місця її застосування за самостійним рішенням платника податку або у випадках, визначених у підпункті 6.3.3 пункту 6.3 цієї статті, чи під час проведення остаточного розрахунку з платником податку, який припиняє трудові відносини з таким працедавцем.

А згідно з пп. 6.5.4 п. 6.5 ст. 6 даного Закону якщо працедавець з будь-яких причин не здійснює перерахунки, зазначені у підпункті 6.5.2 пункту 6.5 цієї статті, та/або не утримує суму недоплати чи її частину у встановлені цим пунктом строки, то така сума стягується податковим органом за рахунок такого працедавця і не включається до складу його валових витрат.

Таким чином всупереч вимогам наведених норм ТзОВ «Реноме Партнер» недоутримало та не перерахувало суму податку з доходів фізичних осіб у зв'язку з неправомірним застосуванням податкової соціальної пільги до заробітної плати ОСОБА_2 за період з 01.07.2007 року до 31.05.2008 року у сумі 283,15 грн.

Та обставина, що 01.06.2008 року ОСОБА_2 написав заяву про відмову від застосування податкової соціальної пільги та підприємство припинило надавати соціальну пільгу з червня 2008 року. на що посилається позивач, не є підставою для звільнення ТзОВ «Реноме Партнер» від обов'язку утримання та перерахування сум податку з доходів фізичних осіб у зв'язку з неправомірним застосуванням податкової соціальної пільги щодо заробітної плати ОСОБА_2 до моменту написання цієї заяви та припинення застосування з червня 2008 року соціальної пільги.

Також колегія суддів враховує, що в апеляційній скарзі позивач не наводить будь-яких доводів щодо неправомірності чи необґрунтованості висновків податкового органу в цій частині.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку відповідач правомірно донарахував ТзОВ «Реноме Партнер» податок з доходів фізичних осіб.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Реноме-Партнер» залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11 січня 2011 року у справі № 2а-5147/10/1770 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий О.Б.Заверуха

Судді О.М.Гінда

В.В. Ніколін