Ухвала суду № 40921751, 13.10.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/6406/13-ц Головуючий у І інстанції Медведєв К.В.Провадження № 22-ц/780/5055/14 Доповідач у 2 інстанції ДаценкоКатегорія 18 13.10.2014

УХВАЛА

Іменем України

09 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Даценко Л.М.,

суддів Савченка С.І., Білоконь О.В.,

при секретарі Ромашині І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановила:

У листопаді 2013 року позивач ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи тим, що 01 жовтня 2008 року між ТОВ «Український промисловий Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно умов якого банк надав позичальнику кошти у розмірі 184000 доларів США на строк з 01.10.2008 року по 30.09.2028 року з розрахунку 12 % річних за весь час фактичного користування кредитом.

30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь АТ «Дельта Банк», відповідно до якого АТ «Дельта Банк» набув права вимоги по кредитному договору 1974-0201021-1ФКВ-0 від 01.10.2008 року.

Оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання по погашенню кредиту та сплаті відсотків за договором кредиту не виконував, станом на 19.09.2013 року виникла зазначена заборгованість за кредитом, тому позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 1759433,60 грн. та 3441 грн. судових витрат.

Заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2014 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 1,759433,60 грн. та судовий збір у розмірі 3 441,00 грн.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначене рішення суду, ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2014 року про залишення заяви про перегляд заочного рішення суду без задоволення, а справу направити на новий розгляд в іншому складі суду для розгляду в загальному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Посилається на те, що судом взагалі не досліджувалось питання виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором, не зважаючи на те, що ним вносилась частина кредиту до травня 2010 року і заборгованість розрахована виходячи зі строку дії договору.

Крім того, апелянту невідомо про існування у ТОВ «Український промисловий Банк» та у ПАТ «Дельта Банк» індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій на момент видачі кредиту та на момент передачі активів та кредитних зобов'язань і ці обставини взагалі не були досліджені судом першої інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідач не виконує своїх зобов'язань, передбачених умовами кредитного договору.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно із статтями 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Встановлено, що між ТОВ «Український промисловий Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1974-0201021-1ФКВ-0 від 01.10.2008 року, згідно умов якого банк надав позичальнику кошти у розмірі 184000 доларів США на строк з 01.10.2008 року по 30.09.2028 року з розрахунку 12 % річних за весь час фактичного користування кредитом.

30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь АТ «Дельта Банк», відповідно до якого АТ «Дельта Банк» набув права вимоги по зазначеному кредитному договору.

Встановлено, що станом на 19.09.2013 року за відповідачем виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 1759433,60 грн., що складає: сума заборгованості за тілом кредиту - 1353786,64 грн., сума заборгованості за відсотками - 366109,13 грн. та сума заборгованості - 39537,83 грн.

Відповідно до п. 2.4, 2.5 кредитного договору, повернення кредиту здійснюється щомісячно частками у розмірі не менш як 766,67 доларів США по 20 (двадцяте) число (включно) кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, шляхом перерахування коштів на позичковий рахунок Позичальника та/або шляхом внесення готівки до каси банку.

Згідно з п. 1.5, 2.6, 2.7 кредитного договору, проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту за період з дня його надання до дня його повернення. Проценти нараховуються щомісячно на фактичну заборгованість по кредиту за період з першого по останній день кожного календарного місяця. Нараховані проценти сплачуються позичальником у валюті кредиту по 20 (двадцяте) число (включно) кожного наступного місяця за місяцем нарахування процентів та одночасно з остаточним поверненням кредиту шляхом внесення готівкових коштів у касу банку або шляхом безготівкового перерахування з поточного рахунку позичальника.

Відповідно до п. 6.2 кредитного договору, банк має право вимагати повного виконання кредиту, сплати процентів, комісій, штрафних санкцій та інших платежів, передбачених цим договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником та/або його поручителями умов цього договору та договорів, укладених у забезпечення виконання позичальником зобов'язань за цим договором, а позичальник зобов'язаний протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати надіслання банком відповідної вимоги повернути суму заборгованості по кредиту, що залишилась, сплатити проценти, комісії, штрафні санкції, інші платежі за цим договором, а також відшкодувати збитки, завдані банку, у випадках, передбачених пп. а - ж, в тому числі і в випадку порушення позичальником строків платежів, що встановлені договором.

Згідно ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно роз'яснень п. 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

З урахуванням наведеного, судом вірно встановлено, що оскільки всупереч умов кредитного договору відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим з 19.09.2013 року за відповідачем виникла заборгованість у розмірі 1759433,60 грн., то зазначена сума заборгованості підлягає стягненню з нього на користь позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом взагалі не досліджувалось питання виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором, не зважаючи на те, що ним вносилась частина кредиту до травня 2010 року і заборгованість розрахована виходячи зі строку дії договору, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України не наддав доказів на підтвердження сплати ним частини кредиту до травня 2010 року.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що апелянту невідомо про існування у ТОВ «Український промисловий Банк» та у ПАТ «Дельта Банк» індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій на момент видачі кредиту та на момент передачі активів та кредитних зобов'язань і ці обставини взагалі не були досліджені судом першої інстанції, оскільки згідно роз'яснень п. 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду про задоволення позову.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді