Ухвала суду № 40921360, 09.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/3553/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Чубар Т. М. Суддя-доповідач: Кузьменко В. В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Кузьменко В. В.,

суддів Василенка Я. М., Степанюка А. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом Державного підприємства «Смілянське лісове господарство» до Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційними скаргами Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 14.04.2014 року та додаткову постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 06.05.2014 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся з позовом до суду про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Смілянської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Черкаській області № 0000752200 від 05.08.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 69 823 грн. та № 0000742200 від 05.08.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 565 739 грн.

А також, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Смілянської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Черкаській області № 0002092200 від 25.10.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 69 823 грн. та № 0002072200 від 25.10.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 506 267 грн.

Вимоги мотивував тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню. Вказує, що взаємовідносини між позивачем та контрагентом мали реальний характер, документи бухгалтерського та податкового обліків за цими операціями були оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 14.04.2014 року та додатковою постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 06.05.2014 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями відповідач подав апеляційні скарги, в яких просить скасувати оскаржувані постанову та додаткову постанову суду як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права та винести нове рішення, яким позов залишити без задоволення в повному обсязі.

В судове засідання учасники процесу не з'явились, повідомлені належним чином про час та місце апеляційного розгляду, що не перешкоджає вирішенню спірного питання відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України.

Відповідно до ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з того, що позивачем підтверджені належними первинними і розрахунковими документами господарські відносини з контрагентом, договірні взаємовідносини були укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими.

Колегія суддів погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «Сільськогосподарське лісове господарство» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з ТОВ «Лісотекс» за період з 01.01.2010р. по 31.10.2012р.

За результатами перевірки складено Акт №83/22/00993403 від 19.07.2013р., яким встановлено порушення позивачем п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 502 161 грн., в тому числі за 2010 рік на 122 952 грн., за 2011 рік в сумі 235 475 грн. та за 2012 рік на 142 734 грн.; а також п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.1, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 101 721 грн.

На підставі даного Акту, винесено податкові повідомлення-рішення № 0000742200 від 05.08.2013р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 452 591 грн. за основним платежем та 113 148 грн. за штрафними санкціями, № 0000752200 від 05.08.2013р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 56 056 грн. за основним платежем та 14 014 грн. за штрафними санкціями, №0002092200 від 25.10.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 69 823 грн. та № 0002072200 від 25.10.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 506 267 грн.

Встановлено, що позивач у перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Лісотекс».

Так, між сторонами укладено договір про закупівлю послуг (лісосічні роботи та трелювання деревини на рубках головного користування) № 19/Т від 25.01.2012р., договір про закупівлю товарів за державні кошти № 99/Т від 20.12.2010р., договір про закупівлю товарів за державні кошти № 98/Т від 20.12.2010р., угода № 83 від 02.11.2010р., угода № 75/1 від 04.10.2010р., договір про закупівлю товарів за державні кошти № 69 від 20.08.2010р., договір про закупівлю товарів за державні кошти № 68 від 20.08.2010р., договір про закупівлю товарів за державні кошти № 67 від 20.08.2010р., договір про закупівлю послуг (лісосічні роботи трелювання деревини) № 61/Т від 13.08.2010р., договір про закупівлю послуг (лісосічні роботи та трелювання деревини) № 45/Т від 18.05.2010р., договір про закупівлю послуг (лісосічні роботи та трелювання деревини) № 35/Т від 14.04.2010р., договір про закупівлю послуг (лісосічні роботи та трелювання деревини) № 23/Т від 17.02.2010р., договір про закупівлю послуг (лісосічні роботи та трелювання деревини) № 1/Т від 06.01.2010р., договір про закупівлю послуг (лісосічні роботи та трелювання деревини) № 32/Т від 09.02.2012р., договір про закупівлю послуг за державні кошти про закупівлю послуг в лісовому господарстві (лісосічні роботи та трелювання деревини на рубках догляду) № 97/т від 08.06.2012р., договір про закупівлю послуг (лісосічні роботи та трелювання деревини) № 147/Т від 21.11.2011р.

Копії вказаних договорів з усіма необхідними реквізитами містяться в матеріалах справи.

На підтвердження виконання договорів позивачем надано копії актів здачі-приймання робіт, актів виконаних робіт, актів на виконані роботи, актів приймання-передачі робіт по заготівлі та трелюванні деревини, актів прийому-здачі лісопродукції, податкові накладні, платіжні доручення.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідні вимоги містились і в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994р., згідно п. 5.1 статті 5 якого валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 означеного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з п.п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994р. не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

До 01 січня 2011 року особливості оподаткування податком на додану вартість врегульовувались Законом України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997р., відповідно до п.п. 7.7.1 п. 7.1 статті 7 якого суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з п.п. 7.7.1 п. 7.7 статті 7 Закону, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, є податковим кредитом.

Згідно п.п. 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п.п. 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, наприклад, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, зокрема, у випадку не здійснення самих операцій.

Відповідно до листа ВАСУ від 02.06.2011 року, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Виконання договорів позивача підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Тобто, позивачем надано суду як первинні бухгалтерські, так і інші документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Укладення вказаних договорів обумовлюється господарською діяльністю позивача - лісництво та інша діяльність у лісовому господарстві, лісозаготівлі, лісопильне та стругальне виробництво, оптова торгівля деревиною тощо.

Посилання апелянта на порушення кримінального провадження № 3201225000000013 відносно директора ТОВ «Лісотекс» колегія суддів оцінює критично, так як відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Укладаючи угоди зі своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

На момент здійснення правовідносин підприємство-контрагент позивача було зареєстровано як юридична особа та платник податку на додану вартість.

За наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові ВАСУ від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначена правова позиція повністю відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що "справедливий баланс" не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

Відтак, відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-то безтоварний характер здійснених операцій, а тому позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту.

Таким чином, з'ясувавши характер та зміст спірних операцій, дослідивши усі первинні документи, наявність у підприємства основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення відповідних операцій з поставки, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження вимог апеляційної скарги, а висновки суду першої інстанції є такими, що відповідають вимогам закону і доводами апеляційної скарги не спростовуються.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційних скарг, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 8 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо задоволення позову, через що постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 8, 12, 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, п. 2, 3, 4, 5, 6, 9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7 колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 14.04.2014 року та додаткову постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 06.05.2014 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Смілянське лісове господарство» до Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 14.04.2014 року та додаткову постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 06.05.2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, тобто з 14.10.2014 року, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: В. В. Кузьменко

Судді: Я. М. Василенко

А. Г. Степанюк

Повний текст ухвали виготовлено 14.10.2014 року.

Головуючий суддя Кузьменко В. В.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.