Рішення № 40920555, 14.10.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 368/429/14-ц Головуючий у І інстанції Кириченко В.І.Провадження № 22-ц/780/5529/14 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н.В.Категорія 1 14.10.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

14 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Поліщука М.А., Малорода О.І.,

при секретарі : Бобку О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 8 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Мирівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: управління Держземагентства у Кагарлицькому районі Київської області, Державна реєстраційна служба Кагарлицького районного управління юстиції Київської області, про скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування його державної реєстрації, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її батько ОСОБА_5 Після його смерті залишилось спадкове майно у вигляді житлового будинку по АДРЕСА_1. Отримавши свідоцтво про право на спадщину, позивач дізналася, що ОСОБА_3 протягом судового розгляду справи про визнання договору дарування житлового будинку недійсним, на підставі відповідного рішення сільської ради приватизував земельну ділянку біля житлового будинку та отримав державні акти про право власності на земельні ділянки. Позивач вказала, що земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства перебувала у користуванні спадкодавця, а договір дарування житлового будинку визнано судом недійсним, тому відповідач незаконно набув право власності на земельну ділянку.

10 жовтня 2008 року між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0535 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться по АДРЕСА_1. ОСОБА_2 вважає, що вказаний договір суперечить вимогам закону, оскільки порушує її права на отримання земельної ділянки, яка належала її батькові. До того ж, ОСОБА_3 отримав земельну ділянку незаконно й не мав права на її відчуження іншій особі.

Збільшуючи позовні вимоги, позивач зазначила про заподіяння їй моральної шкоди, що полягає порушення прав на отримання спадщини покійного батька. Протягом тривалого часу вона змушена захищати свої інтереси в судах, що призводить до порушення нормальних життєвих зв'язків. Крім того, відповідач та його рідні продовжують без належних правових підстав користуватися житловим будинком та земельними ділянками, псують майно, ламають замки та проникають до будинку.

З врахуванням уточнених позовних вимог просила суд визнати незаконним та скасувати рішення сесії Мирівської сільської ради від 7 вересня 2006 року про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована по АДРЕСА_1; визнати недійсним державний акт серії ЯД 935647 від 3 жовтня 2007 року про право власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку та скасувати його державну реєстрацію; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 10 жовтня 2008 року, площею 0,0535 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться по АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 20 000 грн. та судові витрати.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 8 серпня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, 19 серпня 2014 року позивач через адвоката ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги вказано про помилковість висновків суду про те, що спірна земельна ділянка не була у користуванні та не належала спадкодавцю ОСОБА_5 Апелянт вважає, що судом безпідставно взято до уваги висновки апеляційного суду, адже при розгляді справи в апеляційному порядку не було надано доказів на підтвердження права власності її батька не земельну ділянку.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідачі порушили питання про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення без змін у зв'язку з тим, що суд апеляційної інстанції вже встановив законність набуття ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку. Оскільки за життя ОСОБА_5 не приватизував земельну ділянку, то на підставі норм спадкового права, право власності позивача на цю землю не виникло. Вказують про безпідставність вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, так як на момент його укладення держаний акт був чинним, тому ОСОБА_3 мав право розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд. Крім того, позивачем не доведено завдання моральної шкоди та необґрунтовано її розмір. Просили слухати справу у їх відсутність з урахуванням наведених заперечень.

Мирівська сільська рада Кагарлицького району Київської області надіслала до суду лист, в якому, не зазначаючи про свою позицію стосовно апеляційної скарги, просить слухати справу без участі представника сільської ради.

Третя особа управління Держземагентства у Кагарлицькому районі Київської області також надіслали лист про розгляд справи без участі свого представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, рішення суду скасувати та ухвалити нове з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_5, після смерті якого відкрилась спадщина на житловий будинок по АДРЕСА_1, який належав останньому на підставі свідоцтва про право власності, виданого Мирівською сільською радою 17 листопада 2004 року; та на земельну ділянку 0,70 га, з них: 0,25 га для будівництва та обслуговування будівель та споруд, 0,45 га для ведення особистого селянського господарства, яка була передана ОСОБА_5 безоплатно у приватну власність згідно даних архівного витягу з протоколу №16 16 сесії 24 скликання Хирівської сільської ради Кагарлицького району від 26 грудня 2003 року (а.с.170).

Позивач ОСОБА_2 є рідною дочкою спадкодавця і є єдиним спадкоємцем першої черги, яка отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_5 (а.с.9).

Перед смертю,10 березня 2006 року, ОСОБА_5 подарував свій будинок ОСОБА_3 Але Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 12 травня 2008 року вищевказаний договір дарування було визнано недійсним (а.с.10-11).

Крім того, рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 3 листопада 2011 року визнано недійсними шлюб укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_8, а також заповіт від 27 червня 2002 року складений ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_8, що є матір'ю відповідача ОСОБА_3

3 жовтня 2007 року відповідач отримав державні акти серії ЯД 935647 та ЯД 935646 на земельні ділянки з зазначеними цільовими призначеннями.

10 жовтня 2008 року між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0535 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 11 червня 2013 року визнано незаконним та скасовано рішення сесії Мирівської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 7 вересня 2006 року про передачу у власність ОСОБА_3 земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства;

Визнано недійсними державні акти серії ЯД 935647 та ЯД 935646 від 3 жовтня 2007 року на право власності на земельну ділянку площею 0,0535 га, для ведення особистого селянського господарства та на земельну ділянку площею 0,2499 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та споруд, які розташовані АДРЕСА_1 та скасовано їх державну реєстрацію.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 19 вересня 2013 року вищевказане рішення в частині визнання незаконним та скасування рішення сесії Мирівської сільської ради Кагарлицького району від 7 вересня 2006 року в частині передачі ОСОБА_3 у власність земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, визнання недійсним державного акту на право власності серії ЯД №935647, виданого ОСОБА_3 3 жовтня 2007 року на земельну ділянку площею 0,0535 га, і скасування його державної реєстрації - скасовано та в цій частині ухвалено нове про відмову в задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

5 березня 2013 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на спадковий будинок після смерті батька та дізналась про приватизацію відповідачем земельних ділянок біля спадкового будинку та отримання останнім державних актів на право власності на них, в тому числі і земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції посилаючись на обставини встановлені апеляційним судом, дійшов висновку, що спірна земельна ділянка, площею 0,0535 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована по АДРЕСА_1 була надана ОСОБА_3 на підставі рішення Мирівської сільської ради від 7 вересня 2006 року на загальних підставах, і на час її отримання не перебувала у власності чи користуванні спадкодавця або інших осіб.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, оскільки вони не ґрунтується на матеріалах справи і зроблені в результаті неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення процесуального права.

Статтею 11 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.ст. 60, 212 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу, а суд лише оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається зі змісту рішення апеляційного суду від 19 вересня 2013 року, колегія суддів погодилась з висновком місцевого суду про необхідність скасування рішення сесії Мирівської сільської ради в частині передачі у власність відповідачу земельної ділянки площею 0,2499 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку та видачі останньому державного акту про право власності на вказану земельну ділянку, оскільки ними порушуються права та інтереси позивача як власника будинку і господарських споруд, які розташовані на цій земельній ділянці.

В той же час, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконним та скасування рішення сесії Мирівської сільської ради Кагарлицького району від 7 вересня 2006 року в частині передачі ОСОБА_3 у власність земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, визнання недійсним державного акту на право власності серії ЯД №935647 і скасування його державної реєстрації, апеляційний суд на підставі наявних в матеріалах справи доказів, вважав, що земельна ділянка надана відповідачу для ведення особистого селянського господарства на загальних підставах, на час її отримання не перебувала у власності чи користуванні спадкодавця чи інших осіб, а тому відповідач отримав її безоплатно у власність, використавши своє право, передбачене законом. Крім цього, колегія суддів також врахувала, що ця спірна земельна ділянка відповідачем відчужена 10 жовтня 2008 року, що підтверджується фотокопією договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Отже, підставою для скасування рішення у вказаній частині стало відсутність доказів того, що спірна земельна ділянка з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на момент смерті перебувала у власності чи користуванні спадкодавця ОСОБА_5, а також наявність договору-купівлі продажу земельної ділянки.

Разом з тим, з листа Мирівської сільської ради № 02-43-276 від 1 серпня 2014 року встановлено, що згідно земельнокадастрової документації розмір земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1, як належала ОСОБА_5 по день його смерті становить 0,6600 га. Рішення сесії Мирівської сільської ради 129-06-ХVI-XXIV від 26 грудня 2003 року про надання ОСОБА_5 вказаної земельної ділянки знаходиться в Кагарлицькому архіві, так як документація сільської ради по 2005 рік здана.

Згідно архівного витягу № 01-09/36 від 3 вересня 2014 року, рішенням сесії Мирівської сільської ради 129-06-ХVI-XXIV від 26 грудня 2003 року передано ОСОБА_5 безоплатно у приватну власність земельну ділянку, площею 0,70 га: з них 0,25 га - для будівництва та обслуговування будівель і споруд, 0,45 га - для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із ч. 1 ст. 22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені ст. 23 ЗК України 1990 року. Проте дію ст. 23 зупинено відносно власників земельних ділянок, визначених Декретом.

Пунктом 3 Декрету Кабінету міністрів України № 15-92 від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», який втратив чинність згідно Закону № 139 від 14 вересня 2006 року «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», але був чинний на момент отримання у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_5 встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених ст. 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Отже, п. 3 Декрету визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.

Згідно з п. 7 Перехідних положень ЗК України 2001 року громадяни, що одержали у власність земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Таким чином суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин п. 3 Декрету, яким визначено документи, що посвідчують право на земельну ділянку; не врахував наявність рішення про передачу ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки площею 0,45 га - для ведення особистого селянського господарства та запису в земельно-кадастрових документах і не дав цьому жодної правової оцінки.

Враховуючи викладене, слід дійти висновку, що з початком дії ЗК України 2001 року за спадкодавцем ОСОБА_5 збереглося право на земельну ділянку, і таке право було підтверджене відповідним рішенням сільської ради від 26 грудня 2003 року та записами в земельно-кадастровій документації.

Згідно зі ч. 1, 2 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється зокрема шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування або визнання угоди недійсною.

Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України (ч. 1 ст. 153 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Оскільки спірна земельна ділянка з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на момент смерті перебувала у власності та користуванні спадкодавця на законних підставах і рішення щодо її вилучення не приймалося, судова колегія приходить до висновку, що рішення Мирівської сільської ради від 7 вересня 2006 року та державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯД 935647 порушують права та інтереси позивача, як єдиного спадкоємця ОСОБА_5

Більше того, рішення сесії Мирівської сільської ради № 64/10/5 від 20 квітня 2007 року, згідно якого ОСОБА_3 видався державний акт про право власності на земельну ділянку взагалі не приймалося, що також підтверджує протиправність видачі державного акту.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави, суспільства, його маральним засадам.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

На переконання судової колегії договір купівлі-продажу земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_1, укладений 10 жовтня 2008 року між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 має бути визнано недійсним в судовому порядку, так як на момент його вчинення право власності відповідача на земельну ділянку набуто незаконно й, відповідно, без належних на те повноважень здійснено відчуження земельної ділянки, яка не вибула із власності спадкодавця.

За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в частині скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування його державної реєстрації, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки відповідно до ст. 309 ЦПК України необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в даній частині, оскільки вимоги позивача підтверджуються матеріалами справи та узгоджуються з вимогами законодавства.

Водночас, вирішуючи питання щодо відмови у стягненні моральної шкоди, суд першої інстанції вірно виходив з недоведеності вимог позивача з огляду на наступне.

Згідно ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Статтею ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

При вирішенні питання про стягнення моральної шкоди слід виходити з вимог ст. 1167 ЦК України, яка визначає підстави покладання обов'язку по відшкодуванню такої шкоди, та обставин, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування.

Крім того відповідно роз'яснень даних в п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача, та вина останнього в її заподіянні. Зокрема суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин, та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

З урахуванням обставин справи колегія суддів вважає, що позивачем не доведено того, що відповідач або його рідні продовжують користуватися житловим будинком та земельною ділянкою, псують та ламають майно, чим спричиняють їй моральні та фізичні страждання, а також нічим необґрунтовано розмір моральної шкоди у 20 000 грн. Сам по собі факт тривалого захисту своїх прав шляхом звернення до суду з різними позовами не може вважатися належною підставою для покладення обв'язку про відшкодування моральної шкоди

Тому доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення в частині відмови в задоволенні позову про стягнення моральної шкоди не дають підстав для висновку про те, що судом при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції у вказаній частині.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_3 стягуються судові витрати понесені ОСОБА_2, а саме 243,60 грн. судового збору при розгляді справи у суді першої інстанції та 121,80 грн. за подання апеляційної скарги, а всього 365,40 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 304, ч. 1 п. 2 ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 8 серпня 2014 року в чистині відмови в задоволенні позову про скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування його державної реєстрації, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення сесії Мирівської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 7 вересня 2006 року про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована по АДРЕСА_1.

Визнати недійсним державний акт серії ЯД 935647 від 3 жовтня 2007 року про право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0535 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована по АДРЕСА_1 та скасувати державну реєстрацію державного акта.

Визнати недійсним укладений 10 жовтня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0535 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 365,40 грн. (триста шістдесят п'ять) сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: