Постанова № 40915665, 15.10.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

15 жовтня 2014 р. № 9522/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Самойлової В.В.

за участю секретаря судового засідання - Таранової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

ФОП ОСОБА_1 звернувся до належного суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить скасувати податкові повідомлення-рішення Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області від 06.04.2011 року № 0000071701 та від 20.04.2011 року № 0000101701, прийняті відносно нього.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю Шалімова Л.Ш. проти позову заперечувала, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняте за результатами перевірки рішення є законними, у зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, за що згідно до Податкового кодексу України позивачу було визначені відповідні податкові зобов'язання на підставі оскаржуваних рішень.

Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Встановлено, що фахівцями Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області була проведена позапланова виїзна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої 12.03.2011 р. був складений акт за № 132/17-2110400817, де були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, а саме:

- пп. 9.12.3. п. 9.12. ст. 9 та п. 7.1. ст. 7 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", у результаті чого ФОП ОСОБА_1 було нараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 55989,90 грн.

- ст. 9 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 року № 303, якою затверджено Порядок встановлення нормативів зборів за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору", абз. "б" пп. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами".

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем стосовно позивача були прийняті податкові повідомлення-рішення, в тому числі: від 06.04.2011 року № 0000071701, яким було збільшено суму грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб з найманих працівників на суму 63825,40 грн. та від 20.04.2011 року № 000010170 на суму пені 18061,25 коп.

Із зазначеними рішеннями суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваних рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факти вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшли свого підтвердження при судовому розгляді та спростовуються наступним.

Так, з вищевказаного акту перевірки вбачається та не заперечується відповідачем, що підставою для нарахування грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб з найманих працівників на суму 63825,40 грн. стало те, що позивачем під час проведення перевірки не було надано підтверджуючих документів на придбання товару, а саме документів, які підтверджують, що товар ФОП ОСОБА_1 придбавався у фізичних осіб, які у встановленому чинним законодавством порядку зареєстровані суб'єктами підприємницької діяльності.

Так, у зв'язку з відсутністю у позивача зазначених документів, відповідач зробив висновок, що товар придбавався позивачем у фізичних осіб (громадян), тобто осіб, які відповідно до Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" є платниками податку з доходів фізичних осіб, а позивач як податковий агент при виплаті зазначеним особам грошових коштів за придбаний товар повинен був утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб.

З наведеним суд не погоджуються, з огляду на наступне.

Згідно з п. 1.15. ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", що був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам.

Відповідно до п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Підпунктом 20.3.2 п. 20.3 ст. 20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкового зобов'язання або податкового боргу.

Відповідно до п.п. 9.12.3 п. 9.12 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, вважається податковим агентом найманої нею особи або фізичної особи, що перебуває з нею у цивільно-правових відносинах, стосовно будь-яких оподатковуваних доходів, нарахованих на користь такої особи, включаючи будь-які доходи, які кінцево оподатковуються при їх виплаті.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, фізичні особи-підприємці є податковими агентами щодо утримання та сплати податку з доходів фізичних осіб лише при виплаті доходу фізичній особі, яка перебуває у трудових або цивільно-правових відносинах з таким податковим агентом. Податкові агенти не мають законодавчих підстав для утримання податку з доходів фізичних осіб, виплачуваних фізичним особам, зареєстрованим у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 року № 727/98, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Згідно положень зазначеного Указу суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування, обліку та звітності сплачують єдиний податок за ставками, встановленими місцевими радами за місцем їх державної реєстрації у фіксованому розмірі залежно від виду діяльності в межах від 20 до 200 гривень на місяць (п. 2) та не є платниками податку з доходів фізичних осіб (п. 6).

Отже, суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування, обліку та звітності та сплачують єдиний податок, не є платниками податку з доходів фізичних осіб.

Згідно вказаного Указу суб'єкт малого підприємництва - фізична особа зобов'язана вести лише книгу обліку доходів та витрат.

Відповідно до п.п. 1 та 5 Порядку ведення книги обліку доходів і витрат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 року № 1269 Книга обліку доходів і витрат ведеться суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється згідно із законодавством з питань оподаткування суб'єктів малого підприємництва (у тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку). При цьому до Книги заносяться такі відомості: порядковий номер запису; дата здійснення операції, пов'язаної з проведенням витрат і/або отриманим доходом; суми витрат за фактом їх здійснення, в тому числі заробітна плата найманого працівника; сума вартості товарів, отриманих для їх продажу (надання послуг); сума виручки від продажу товарів (надання послуг) - з підсумком за день.

Відповідно до п. 8 наказу Державної податкової адміністрації України "Про затвердження Свідоцтва про сплату єдиного податку та Порядку його видачі" від 29.10.1999 року № 599 для визначення результатів власної підприємницької діяльності на підставі хронологічного відображення здійснених господарських і фінансових операцій платник єдиного податку веде Книгу обліку доходів і витрат згідно з додатком №10 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993 року №12 та зареєстрованої в Мін'юсті України 09.06.1993 року за №64. При цьому обов'язковому заповненню підлягають лише графи "період обліку", "витрати на виробництво продукції", "сума виручки (доходу)", "чистий дохід".

Ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснення продажу лише тих товарів, які відображені в такому обліку, для громадян - суб'єктів підприємницької діяльності платників єдиного податку чинним законодавством не передбачено.

Графа 3 (витрати) у повній мірі може стосуватися тільки фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які знаходяться на загальній системі оподаткування.

На підставі зазначеного, суд приходить до висновку, що обов'язок зберігання документів, які фіксують кожний факт та суму придбання продукції (товару), ідентифікують постачальника, підтверджують статус постачальника як фізичної особи-підприємця, на позивача чинним законодавством не покладено.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивач у періоді, що перевірявся, був платником єдиного податку та здійснював ведення книги обліку доходів та витрат.

Будь-яких зауважень щодо ведення (заповнення) позивачем книги обліку доходів та витрат відповідач не мав. Позивач відповідно до вимог чинного законодавства в перевіряємому періоді сплачував єдиний податок, що не заперечується відповідачем.

Відповідачем жодних доказів на підтвердження висновків, відображених в акті перевірки щодо придбання товару позивачем у фізичних осіб (громадян) і виплату саме таким особам доходу не надано. В акті перевірки не зазначені конкретні фізичні особи, у яких позивач придбавав товар, їх ідентифікаційні та паспортні дані. Представник відповідача у судовому засіданні також не зміг зазначити, у яких саме фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, придбавався товар позивачем та на яку суму.

Отже, висновки відповідача щодо придбання позивачем товару у фізичних осіб, які не зареєстровані підприємцями та є платниками податку з доходів фізичних осіб, та про не утримання позивачем як податковим агентом з сум грошових коштів сплаченим таким особам податку з доходів фізичних осіб, ґрунтуються лише на припущеннях відповідача, що суперечить положенням Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 11.06.2004 року № 326, що був чинний на момент проведення перевірки.

Окрім цього, суд зазначає, що в розумінні приписів п.п. 9.12.3 п. 9.12 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" позивач не є платником ринкового збору. Доказів сплати позивачем ринкового збору суду відповідачем не надано.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідача не було підстав для визначення грошового зобов'язання позивачу з податку з доходів фізичних осіб у сумі 51060,32 грн. за порушення ним п.п. 9.12.3 п. 9.12 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

У зв'язку з тим, що відповідач не мав належних підстав для визначення позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, то згідно положень Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" відповідач не мав й підстав для нарахування пені на суму 18061,25 грн. на підставі податкового повідомлення-рішення від 20.04.2011 року № 000010170.

Безпідставними на думку суду є твердження відповідної сторони щодо пропуску позивачем строку оскарження податкового повідомлення-рішення від 20.04.2011 року №000010170, оскільки із скасуванням Вищим адміністративним судом України від 30.07.2014 року судових рішень попередніх інстанцій про відмову позивачеві у задоволенні позовних вимог щодо скасування рішень відповідача, в тому числі і податкового повідомлення-рішення від 06.04.2011 року № 0000071701, внаслідок якого позивачеві було і донараховано пеню за рішенням, яке вище зазначено, у позивача виникло право на оскарження останнього до адміністративного суду, саме: з часу, коли йому стало відомо про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, в розумінні положень ст. 99 ч. 2 КАСУ, який рахується з дати прийняття ухвали Вищим адміністративним судом України від 30.07.2014 року у справі № К/9991/19959/12.

Окрім того, постановою Великобурлуцького районного суду Харківської області від 15.04.2011 р. у справі № 3-195 2011 р. провадження щодВищим адміністративним судом України від 30.07.2014 рокуо притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.163-4 КУпАП ОСОБА_1 за те, що дана особа порушила порядок утримання та перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб, а саме: не утримано та перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб по відношенню до фізичних осіб, що перебували з ним у цивільно-правових відносинах з приводу купівлі-продажу товару та виплати їм доходу за 2008-2009 роки закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу зазначеного правопорушення.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАСУ вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов"язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

А від так, постанова Великобурлуцького районного суду Харківської області від 15.04.2011 р. у справі № 3-195 2011 р. стосовно ОСОБА_1 є безспірним доказом у справі та враховується судом при вирішенні даного спору.

Отже, встановлені вище обставини, дають суду підстави не погодитися, з тим, що оскаржувані рішення є законними та обгрунтованими.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її оскаржувані рішення, як суб'єкта владних повноважень, є неправомірними, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 159, 160, 162 КАСУ, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області від 06.04.2011 року № 0000071701 та від 20.04.2011 року № 0000101701, прийняті стосовно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 16.10.2014 року.

Суддя Самойлова В.В.