Постанова № 40914527, 09.10.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

09 жовтня 2014 року справа № 814/2252/14

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в письмовому провадженні розглянув адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Юнітранс", вул. Радянська , 14, оф. 214, м. Миколаїв, 54017

доДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030

провизнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 17.04.14 р. № 0006581501, № 0006591501, від 28.05.14 р. № 0008781501, від 18.06.14 р. № 0010401501В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнітранс" (надалі - позивач або Товариство) звернулось із адміністративним позовом додержавної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївської області (надалі - відповідач або ДПІ), в якому просить суд визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшена сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість (надалі - ПДВ), зменшений розмір від'ємного значення ПДВ, а також зменшена сума бюджетного відшкодування ПДВ та застосовані штрафи.

В обґрунтування позовних вимог Товариство послалось на фактичне отримання охоронних послуг від контрагента - ТОВ "Безпека-Захист", що підтверджується первинними документами, а також вказало на відсутність у ДПІ компетенції для оцінки правочинів Товариства як нікчемних.

Відповідач позов не визнав, в запереченнях зазначив, що ТОВ "Безпека-Захист" не могло виконати договірних зобов'язань перед позивачем, у зв'язку із відсутністю умов для цього (а. с. 73-75).

Оскільки відповідач, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, ст. 72 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) на нього покладається обов'язок доказування правомірності свого рішення.

У судове засідання 9 жовтня 2014 р. прибув представник позивача, представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується відповідним повідомленням (а. с. 91).

Стаття 128 ч. 4 КАС України надає суду право у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи не відкладати і вирішити її на підставі наявних у ній доказів. Враховуючи приписи наведеної статті, суд розглядає справу за відсутності відповідача.

Відповідно до ст. 128 ч. 6 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи, що у судове засідання прибув тільки представник позивача, а відповідач належним чином був повідомлений про проведення судового розгляду, суд вважає, що маються підстави, передбачені вищенаведеною нормою КАС України, для розгляду справи в письмовому провадженні.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

У травні2014 р. ДПІ провела документальну позапланову виїзну перевірку Товариства щодо правомірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за січень 2014 р., результати якої оформлені актом від 7 квітня 2014 р. № 276/14-03-15-01/30333892 (надалі - акт перевірки) (а. с. 12-57).

У висновку акту перевірки вказано на порушення Товариством ст. 200 п. 200.1., 200.3., 200.4., 200.6. Податкового кодексу України, а саме позивачем завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ за лютий 2014 р. на 3041,0 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ прийняла наступні податкові повідомлення-рішення:

- 17 квітня 2014 р. № 0006581501, яким збільшена сума бюджетного відшкодування ПДВ за січень 2014 р. на 3041,0 грн.;

- 17 квітня 2014 р. № 0006591501, яким зменшений розмір від'ємного значення суми ПДВ за січень 2014 р. на 3041,0 грн.;

- 28 травня 2014 р. № 0008781501, яким зменшена сума бюджетного відшкодування ПДВ за лютий 2014 р. на 3041,0 грн. та застосована штрафна (фінансова) санкція в розмірі 1520,50 грн.;

- 18 червня 2014 р. № 0010401501, яким зменшена сума бюджетного відшкодування ПДВ за січень 2014 р. на 3041,0 грн. та застосована штрафна (фінансова) санкція в розмірі 760,0 грн. (а. с. 58-61).

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами адміністративної справи, 16 травня 2013 р. позивач уклав із ТОВ "Безпека-Захист" договір № 47, за умовами якого останнє надавало позивачу послуги з охорони (а. с. 62-65).

Відповідач заперечує реальність цієї господарської операції позивача, при цьому такий його висновок зроблено виключно на підставі того, що податковий орган не зміг провести зустрічну звірку ТОВ "Безпека-Захист", про що складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки (а. с. 77-82), а крім того, серед контрагентів ТОВ "Безпека-Захист" виявлені суб'єкти господарювання, які мають ознаки фіктивності.

Суд зазначає, що з факту неможливості проведення звірки контрагента безпідставно робити висновок про неможливість виконання ним договірних зобов'язань перед позивачем.

Наявність серед постачальників ТОВ "Безпека-Захист" підприємств, які, на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності, не має прямого впливу на оцінку господарських правовідносин позивача із ТОВ "Безпека-Захист", адже у випадку порушення податкового законодавства ТОВ "Безпека-Захист" та/або його постачальниками, податкові зобов'язання можуть бути визначені виключно учасникам цих правовідносин, а протилежний висновок фактично означатиме, що позивач повинен нести відповідальність за дії платників податків, з якими він не має правовідносин і визначати свої податкові зобов'язання з огляду на висновки податкового органу щодо інших суб'єктів, які не є стороною договорів, що суперечить принципу індивідуальної відповідальності, закріпленому ст. 61 ч. 2 Конституції України. Крім того, ТОВ "Безпека-Захист" надавало позивачу послуги, а не товари, тобто переміщення товару за ланцюгом не відбувалось, а тому посилання ДПІ на постачальників ТОВ "Безпека-Захист" взагалі не має значення в даному спорі.

Поза увагою відповідача залишилось і те, що відповідно до п. 4.4. Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України 22 квітня 2011 р. № 236, у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання (додаток 3). В свою чергу, додаток 3 до вказаних Методичних рекомендацій містить зразок форми акта про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, згідно якого такий акт повинен містити тільки загальну інформацію про платника податків та фіксувати факт неможливості проведення звірки із зазначенням причин цього, а тому посилання в дослідженому акті про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Безпека-Захист" на порушення ним вимог цивільного законодавства, суперечить вимогам Методичних рекомендації, які є обов'язковими для виконання відповідачем.

З огляду на це, суд приходить до висновку, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Безпека-Захист", як доказ, не відповідає критерію допустимості, передбаченому ст. 70 ч. 3 КАС України, а тому не може братись судом до уваги при вирішенні цієї справи.

Позивач надав суду ліцензію, видану Міністерством внутрішніх справ України ТОВ "Безпека-Захист" на надання послуг з охорони (а. с. 99).

Стаття 7 ч. 1 Закону України "Про охоронну діяльність" визначає, що ліцензування охоронних послуг здійснюється у порядку, визначеному Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Пункт 1.2. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з охорони власності та громадян, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України (надалі - МВС України) 1 грудня 2009 р. № 505,зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2009 р. за № 1248/17264 (чинних на час видачі ліцензії) (надалі - Ліцензійні умови) передбачає, що ліцензійні умови визначають організаційні, кваліфікаційні та особливі вимоги провадження господарської діяльності з надання послуг з охорони власності та громадян.

Факт наявності у контрагента ліцензії означає, що орган ліцензування - МВС України, перевірив особу на відповідність Ліцензійним умовам, що спростовує міркування відповідача про відсутність у ТОВ "Безпека-Захист" передумов для надання охоронних послуг.

З огляду на встановлені обставини, суд констатує, що заперечення відповідача носять характер припущень, які нічим не підтверджені і не мотивовані, а тому спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.

На підставі ст. 4 ч. 3 Закону України "Про судовий збір", позивач сплатив 10 відсотків розміру ставки судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру в розмірі 182,70 грн. (а. с. 2). За правилами ст. 94 ч. 1 КАС України, зазначена сума судового збору підлягає присудженню позивачу з Державного бюджету України. Відповідно до ст. 4 ч. 3 Закону України "Про судовий збір" решта суми судового збору стягується з відповідача пропорційно до задоволеної частини вимоги.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені в повному обсязі і названий Закон не містить застережень щодо неможливості або обмежень щодо стягнення судового збору з державних органів, в тому числі і тих, які звільнені від сплати судового збору і повністю фінансуються з Державного бюджету України, решта судового збору в сумі 1644,30 грн. підлягає стягненню з ДПІ на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 128, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкові повідомлення-рішення від 17 квітня 2014 р. № 0006581501, від 17 квітня 2014 р. № 0006591501, від 28 травня 2014 р. № 0008781501, від 18 червня 2014 р. № 0010401501, визнати протиправними і скасувати.

3. Присудити товариству з обмеженою відповідальністю "Юнітранс" з Державного бюджету України судовий збір в сумі 182,70 грн.

4. Стягнути з державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївської області на користь Державного бюджету України 1644,30 грн.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз