Постанова № 40900808, 07.10.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/1914/14

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді -Кравченка К.В.,судді -Лукянчук О.В.,судді -Жук С.І.при секретарі -Дубині Т.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В березні 2014 року громадянин Кот-д'Ивуамру ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування рішення Державної міграційної служби України №71-14 від 28.02.2014 року про відмову у наданні позивачу статусу біженця та про зобов'язання прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що спірне рішення ДМС України є необґрунтованим, оскільки рішення прийнято без врахування та дослідження всіх обставин.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.04.2014 року позовні вимоги задоволено частково. Рішення ДМС України №71-14 від 28.02.2014 року - скасовано та зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання статусу біженця в Україні з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування рішення ДМС України №71-14 від 28.02.2014 року.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та винести нову постанову, якою у задоволені позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Кот-д'Ивуамру, уродженець м. Бонауе, за національністю котдівуарець (івуарець), християнин (Івангелист).

13.11.2012 року позивач вилетів з Кот-д'Ивуамру м. Абіджан і 14.11.2012 року прибув до України м. Бориспіль. 18.12.2012 року позивач звернувся до органу міграції з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням ДМС України №71-14 від 28.02.2014 року позивачу було відмовлено у наданні статусу біженця на підставі абз.4 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні.

Спірне рішення ДМС України прийнято за результатами розгляду особової справи позивача №ODS 12/547 та висновку Головного управлінням ДМС України в Одеській області від 09.01.2014 року.

Зі змісту особової справи вбачається, що позивач наводив наступні причини, через яки він залишив країну свого походження та звернувся із заявою про надання статусу біженця в Україні. В 2007 році вступив до політичної партії "Народний фронт Кот-д'Ивуамру", в 2009 році став секретарем з пропаганди та інформації від молодіжної організації партії. Під час президентських виборів в країні почались сутички, в результаті яких лідера їх політичної сили - Лорана Гбагбо заарештували, а членів партії почали переслідувати, через що він змушений був виїхати в сусідню країну Того в липні 2011 року, де перебував у таборі біженців чотири місяця, а після чого в жовтні 2011 року знов повернувся до Кот-д'Ивуамру. До України виїхав 14.11.2012 року внаслідок триваючих арештів членів його партії з боку влади. Позивач посилався на наявність побоювань бути заарештованим через своє членство в політичній партії.

У висновку Головного управлінням ДМС України в Одеській області від 09.01.2014 року зазначено, що надані заявником твердження про активну політичну діяльність на батьківщині виглядають неправдоподібними, крім того, він не зазнавав жодних переслідувань з боку державних агентів. Той факт, що іноземець цілком можливо є прибічником певної опозиційної політичної організації не може вважатись ознакою біженця, згідно чинного українського та міжнародного законодавства. Немає підстав вважати, що заявник має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також на думку міграційної служби аналізом наданих матеріалів разом з інформацією по країні громадянського походження заявника можливо підтвердити наявну відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні (а.с.71-83).

Такі висновки зроблені з посиланням на інформацію з різноманітних Інтернет ресурсів, а також на позиції міжнародних правозахисних організацій про ситуацію в країні походження позивача на момент розгляду його заяви.

Позивач вважає спірне рішення відповідача неправомірним з тих підстав, що його виїзд з Кот-д'Ивуамру викликаний побоюваннями стати жертвою переслідувань з боку органів влади цієї держави, які продовжують переслідування прибічників політики Л.Гбагбо, до яких він і відноситься як член партії Front populaire ivoirien. Об'єктивність таких побоювань на думку позивача підтверджується інформацією про країну його походження, яка викладена в докладі незалежного експерта з питань про стан в області прав людини в Кот-д'Ивуамрі за січень 2014 року.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що під час вирішення справи не встановлено достатніх підстав для зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання позивачем біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак на думку суду першої інстанції відповідач не з'ясував обставин щодо надання або ненадання позивачу статусу біженця в республіці Того, що свідчить про неповноту перевірки заяви позивача від 18.12.2012 року.

Перевіряючи законність спірного рішення ДМС України про відмову у наданні позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженцем є особа, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Вирішуючи питання про наявність підстав для надання особі статусу біженця особа, чи статусу особи, яка потребує додаткового захисту, суду необхідно з'ясувати, чи має ця особа суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими.

Оцінка таким побоюванням обов'язково повинна надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку.

Як зазначено в п.22 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року № 3 «Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2011 року № 3», ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні. Підпункт 2 пункту "A" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.

Відповідно до роз'яснень пункту 10 вказаної Постанови Пленуму ВАСУ суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до ч.2 ст.72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

Оцінюючи наведені позивачем підстави для надання статусу біженця, колегія суддів врахує актуальну інформацію про країні походження позивача, яка міститься у докладі Генерального секретаря ООН від 15.05.2014 року (http://daccess-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N14/318/17/PDF/N1431817.pdf?OpenElement) та у прийнятій 25.06.2014 року Резолюції Ради Безпеки ООН 2162 (2014) (http://daccess-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N14/442/77/PDF/N1444277.pdf?OpenElement).

У вказаних джерелах інформації по країні походження позивача вказується про явне покращення політичної ситуації в Кот-д'Ивуамрі, де президент Алассан Уаттара та його уряд продовжують здійснювати заходи активізації політичного діалогу, підвищення рівня безпеки та прискорення економічного підйому. Зокрема, в докладі Генерального секретаря ООН зазначено, що "в період з 27 січня по 7 лютого 2014 року ще 124 чоловіка, пов'язаних з колишнім президентом Лораном Гбагбо, які були затримані за підозрою у створені загрози державній безпеці, були звільнені під заставу. Президент неодноразово закликав івуарійців, які мешкають за кордоном, повернутися до Кот-Д'Івуару. В січні колишній директор-розпорядник Абіджанського порту, який був тісно пов'язаний з колишнім режимом, повернувся в країну, рівно як і колишній міністр оборони и колишній міністр шахт та енергетики. Міністр з питань оборони привітав у січні повернення 1443 членів колишніх івуарійських сил оборони та безпеки, які залишили країну під час кризи, що виникла після виборів."

Проаналізувавши актуальну інформацію по країні походження позивача та наведені позивачем обставини, колегія суддів приходить до висновку, що на даний час відсутні достатні підстави для зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання позивачем біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що також вірно зазначив і суд першої інстанції.

В той же час, колегія суддів не може погодитися з рішенням суду першої інстанції про визнання спірного рішення відповідача неправомірним та зобов'язання відповідача повторно розглянути заву позивача внаслідок нез'ясування відповідачем обставин надання позивачу статусу біженця в республіці Того.

Колегія суддів вважає, що обставини надання позивачу статусу біженця в республіці Того в липні 2011 року не впливають на наявність підстав для надання такого статусу в України в 2014 році, оскільки, як вже зазначено вище, оцінка побоювань позивача стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань обов'язково повинна надаватися з урахуванням аналізу актуальної інформації про країну походження особи, яка шукає притулку.

Враховуючи, що ситуація в країні походження позивача в 2014 році на відміну від ситуації в 2011 році суттєво відрізняється в сторону покращення, про що свідчать різноманітні джерела інформації по країні походження позивача, то і оцінка наведених позивачем обставин для надання статусу біженця, які мали місце до його виїзду з країни, повинна надаватися саме з урахуванням актуальної на даний час інформації по Кот-Д'Івуару.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що спірне рішення відповідача №71-14 від 28.02.2014 року про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту винесено обґрунтовано, і підстави для його скасування відсутні.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування постанови суду першої інстанції із винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст.198, ч.1 ст.202, ст.207, ч.5 ст.254 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2014 року - скасувати.

Прийняти по справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог громадянин Кот-д'Ивуамру ОСОБА_1.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 09 жовтня 2014 року.

Головуючий суддя:К.В. Кравченко Суддя: Суддя: О.В. Лукянчук С.І. Жук