Постанова № 40899528, 08.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/10464/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Бабенка К.А., Петрика І.Й.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги Київської міжрегіональної митниці Міндоходів на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» (далі - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (далі - Відповідачі) у якому просило скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації від 25.03.2014 року № 100270001/2014/10063 та рішення про коригування митної вартості товару від 25.03.2014 року № 100270001/2014/700052/2; стягнути з Державного бюджету України надмірно сплачені грошові кошти в розмірі 12 685,50 грн. на користь ТОВ «Фідленс-Україна».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2014 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Київська міжрегіональна митниця Міндоходів подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог адміністративного позову в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.

Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні, з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду.

За ч. 1 ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ «Фідленс - Україна» засобами електронного зв'язку було подано до Київської регіональної митниці електронну митну декларацію №100270001/2014/249756 від 25.03.2014. На підтвердження заявленої митної вартості товару позивачем надано наступні документи:

- картка обліку особи, яка здійснює операції з товарами № 100/2012/0006858 від 04.11.2013;

- міжнародна автомобільна накладна (CMR) № 1592 від 21.03.2014;

- коносамент (Bill of Lading) № SZ20140547 від 29.01.2014;

- банківський платіжний документ № 4 від 20.01.2014;

- банківський платіжний документ № 6 від 13.03.2014;

- документ, що підтверджує вартість перевезення товару № TG006078 від 20.03.2014;

- прейскурант (прайс-лист) виробника товару б/н від 10.10.2013;

- рахунок-фактура (інвойс) № EPPEN1310LLT021А від 20.01.2014;

- пакувальний лист б/н від 20.01.2014;

- зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів № 1-BST від 18.05.2012;

- додаткова угода № l від 24.12.2014 до зовнішньоекономічного договору (контракту);

- специфікація № 4 від 01.04.2013 до зовнішньоекономічного договору (контракту);

- ветеринарне свідоцтво форми Ф-1, Ф-2 (ввезення товарів) серії Щ-30 № 235695 від 24.03.2014;

- реєстраційне посвідчення № АА-04112-04-13 від 12.03.2013;

- експертний висновок № 517-К/06 від 27.02.2013;

- екологічна декларація № 19650 від 20.03.2014.

Митна вартість товарів була заявлена позивачем за основним методом за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

25 березня 2014 року МП «Столичний» Київської міжрегіональної митниці прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № 100270001/2014/700052/2, якими митну вартість товару, що імпортується, скориговано із застосуванням резервного методу визначення митної вартості відповідно до ст. 64 Митного кодексу України (а.с.32).

На підставі вказаного рішення про коригування митної вартості МП «Столичний» Київської міжрегіональної митниці прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення № 100270001/2014/10063 (а.с.33).

Приймаючи рішення про часткове задоволення вимог адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що неподання декларантом окремих додаткових документів не впливає на правильність визначення позивачем митної вартості товарів за першим методом, що підтверджується наданими до органу доходів і зборів для митного оформлення основними документами.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, які досліджено судом апеляційної інстанції в повному обсязі, позивачем для підтвердження заявленої митної вартості товару надано всі необхідні документи відповідно до положень ст. 53 Митного кодексу України ( далі по тексту - МК України).

Проте, під час проведення митного контролю митним органом було встановлено, що митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) через те, що документи, подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості та відомостей щодо ціни, яка була сплачена або підлягає сплаті за ці товари: відповідно до умов контракту № 1-BST від 18.05.2012 та відомостей, заявлених у графі 28 МД від 25.03.2014 № 100270001/2014/249756 фінансовою установою зазначено банку - АО «Укрсиббанк», а в платіжних дорученнях від 20.01.2014 № 4 та № 6 фінансовою установою зазначено банк «Райффайзен Банк Аваль».

Таким чином, оскаржуваними рішеннями, митну вартість товару, що імпортується скориговано із застосування резервного методу відповідно до ст.64 МК України.

Крім того, на підставі ч. 3 ст. 53 МК України митним органом запропоновано декларанту протягом 10 календарних днів надати додаткові документи, а саме:

- виписку з бухгалтерської документації;

- каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені експертними організаціями.

Додатково витребувані митним органом документи позивач не надавав, оскільки прайс-листи виробника товару та висновок експертної організації вже були надані під час первинного подання документів, що зокрема, безпідставно не було взято до уваги посадовими особами відповідача.

Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що в даному випадку надання додаткових документів є необхідним у разі потреби підтвердження задекларованої декларантом митної вартості товару за першим методом, викликаної обґрунтованими сумнівами митного органу в достовірності відомостей, які містяться в поданих до митного оформлення товару документах.

Між тим, не заслуговують на увагу суду посилання митного органу щодо розбіжностей, які підтверджують числові значення складових митної вартості та відомостей щодо ціни, яка була сплачена або підлягає сплаті за імпортовані товари, виходячи з наступного.

Відповідно до Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 651, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.08.2012 за № 1372/21684 (далі по тексту - Порядок), у графі 28 «Фінансові та банківські відомості» наводяться відповідно до умов зовнішньоекономічного договору (контракту) фінансові та банківські відомості про особу, що здійснює розрахунки за зовнішньоекономічним договором (контрактом): код за ЄДРПОУ вповноваженого банку; найменування банку; код (МФО) банку.

Як вбачається з графи 28 МД-2 № 100270001/2014/249756 в ній вказано код ЄДРПОУ банку, найменування банку - АТ «Укрсиббанк», та код (МФО) банку.

В свою чергу, в платіжних дорученнях (а.с.97-98), на які посилається митний орган зазначено банк платника: «Райффайзен Банк Аваль».

Згідно із положеннями Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів забороняється. При цьому, до компетенції органів митної служби не відноситься встановлення правил та порядку розрахунків в зовнішньоекономічній діяльності.

Таким чином, фінансові та банківські реквізити не є складовою митної вартості товару та жодним чином не впливають на митну вартість товару в бік збільшення або зменшення у разі обрання декларантом, на власний розсуд, банківської установи для здійснення розрахунків з нерезидентом, внаслідок чого відповідачем помилково застосовано норми ч. 3 ст. 53 МК України у спірних правовідносинах.

З 01.06.2012 р. набрав чинності новий МК України від 13.03.2012 р. № 4495-VІ, який, зокрема, встановлює порядок визначення митної вартості імпортованих товарів та правила її декларування визначені.

Відповідно до ч.1 ст. 49, ч.2 ст. 51 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорт, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст.52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (ч.1 ст.53 МК України).

Відповідно до ч.2,3 ст.53 Кодексу, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини першої ст.244-2 кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги постанову Верховного Суду України від 11.09.2012 у справі № 21-262а12 в якій зазначено, що ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивач (імпортер) мав право на власний розсуд обирати банківську установу для здійснення розрахунків з нерезидентом, а тому останнім належним чином підтверджено заявлену митну вартість товарів.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, вимоги якої відповідачем не виконано.

Проте, оскаржуване рішення приймалось структурним підрозділом Київської міжрегіональної митниці - митним постом «Столичний», а тому колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність зміни оскаржуваної постанови суду першої інстанції в її резолютивній частині.

В зв'язку з зазначеним, судова колегія прийшла до висновку, що судом першої інстанції правильно по суті вирішено справу, але з помилковим застосуванням норм процесуального права в зв'язку з чим, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2014 року зміні в резолютивній частині.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2014 року в її резолютивній частині змінити. Викласти другий абзац в наступній редакції:

«Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міжрегіональної митниці Міндоходів в особі структурного підрозділу Митний пост «Столичний» від 25.03.2014 року № 100270001/2014/700052/2 про коригування митної вартості товару та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 100270001/2014/10063 від 09.07.2014».

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2014 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: К.А. Бабенко

І.Й. Петрик

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Бабенко К.А

Петрик І.Й.