Постанова № 40897857, 13.10.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2014 р. Справа № 908/1879/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Івакіна В.О.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився,

відповідача - Ніколенко М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2961 З/1-7) на рішення господарського суду Запорізької області від 06.08.14 у справі

за позовом ПрАТ "Страхова компанія "Уніка", м. Київ;

до ВАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", м. Запоріжжя,

про стягнення 190 839,13 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПрАТ "Страхова компанія "Уніка" звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача, ВАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", про відшкодування збитків страхувальника, отриманих внаслідок ДТП.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 06.08.2014 року (суддя Колодій Н.А.) в позові відмовлено.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення господарським судом першої інстанції норм чинного законодавства, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників та перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

30.05.2013 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "УНІКА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІПІ Транс" були укладені Договори добровільного комплексного страхування на транспорті № 006131/4095/000001 та № 006131/4095/000002, за якими ПрАТ "Страхова компанія "УНІКА" було застраховано майнові інтереси, пов'язані з експлуатацією автомобілів марки "Вольво", державний номер НОМЕР_1 та марки "Вольво", державний номер НОМЕР_2.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником та страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.

Статтею 1172 ЦК України передбачає, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду завдану їх співробітником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

У відповідності зі ст. 993 ЦК України і ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, що виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, страхувальник (чи інша особа, що одержала страхове відшкодування) має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Відділом ДАІ м. Запоріжжя була складена довідка, відповідно до якої 22.08.2013 р. на території заводу ВАТ "Запоріжсталь" у тупику № 21 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів марки «Вольво» номер НОМЕР_1 і марки «Вольво», державний номер НОМЕР_2, а також рухомого складу залізниці (з причепом) ТГМ 41235, номерний знак НОМЕР_4, під керуванням водія ОСОБА_2, який працював машиністом у ВАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь".

Відповідно до Постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13.09.2013 р. встановлено, що 22 серпня 2013 р. о 12 годин 30 хвилин ОСОБА_2, керуючи тепловозом ТГМ 41235, номерний знак НОМЕР_4, рухаючись заднім ходом скоїв наїзд на автомобілі марки "Вольво" з напівпричепом Воdex, д.н НОМЕР_5.

Вказаною постановою провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 про притягнення його до адміністративної відповідальності було закрито, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Як стверджує позивач, 23.08.2013 року страховик (позивач) отримав заяви страхувальника ("ДІПІ Транс") про виплату страхового відшкодування.

З метою встановлення вартості матеріальної шкоди, ПрАТ "Страхова компанія "УНІКА" було замовлено проведення оцінки вартості майнової шкоди.

Згідно зі Звітом про оцінку вартості майнової шкоди, завданої власнику № 38/08/13 від 10.09.2013 р., складеного оцінювачем, встановлено, що вартість відновлювального ремонту транспортного засобу "Вольво", державний номер НОМЕР_3, складає 44552,54 грн. (включаючи витрати на оплату послуг евакуатора у розмірі 2000 грн.).

Вартість відновлювального ремонту транспортного засобу "Вольво", державний номер НОМЕР_2, складає 142286,59 грн. (включаючи витрати на оплату послуг евакуатора у розмірі 2000 грн.), що підтверджується Звітом № 40/09/09 від 13.09.2013 р. складеного оцінювачем.

На підставі умов Договору страхування, наданих страхувальником документів та страхових актів № 00123851 та № 00123847 від 17.09.2013 р., позивачем розраховані та згідно платіжних доручень № 032796 від 19.09.2013 р. (в сумі 46552,54 грн.) та № 032643 від 18.09.2013 р. (в сумі 144286,59 грн.) виплачені суми страхового відшкодування. Подію, що сталася 22.08.2013 р. кваліфіковано як страховий випадок.

Зважаючи на те, що ОСОБА_2, який керував тепловозом ТГМ 41235, під час ДТП, перебував в трудових відносинах з Відкритим акціонерним товариством "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" (відповідачем у справі), 31.10.2013 р. позивачем на адресу відповідача були направлені претензії (вих. № 05234 та № 05235) про сплату суми 144286,59 грн. та 46552,54 грн. в порядку регресу.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання чи збереження якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної і пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Із врахуванням наведеного та керуючись ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 993 ЦК України, позивач вважає , що до нього, як страховика який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Оскільки відповідач відмовся в добровільному порядку відшкодувати позивачу матеріальні збитки, позивач звернувся до місцевого господарського суду із відповідним позовом.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позову та апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з угод або в наслідок заподіяння шкоди, що передбачено ст. 11 ЦК України.

Згідно з приписами ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків (шкоди).

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Притягнення до господарсько-правової відповідальності можливе лише при наявності всіх передбачених законом умов, їх сукупність утворює склад господарського правопорушення, який є підставою господарсько-правової відповідальності.

Статтею 218 ГК України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Стаття 22 ЦК України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 ГК України притягнення учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання до цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення збитків можливе лише за наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності.

Згідно ст. 1166 ЦК України, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі собою, яка її завдала.

Згідно з положеннями частини 1 ст. 614 ЦК України майнову відповідальність несе особа, яка порушила зобов'язання, лише за наявності її вини (умислу або необережності), крім випадків, встановлених договором або законом.

У відповідності до вимог п. 4 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків.

Таким чином, виходячи з загальних принципів цивільного права для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) протиправної поведінки; 2) наявності збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.

У спорах про стягнення збитків (шкоди) позивач доводить наявність трьох складових: наявність збитків (шкоди), протиправність поведінки особи, яка завдала збитків (шкоди), причинний зв'язок між ними, а відповідач доводить відсутність своєї вини.

Відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

З аналізу наведеного слідує, що вимога про відшкодування збитків може пред'являтися виключно у разі, якщо збитки є результатом порушення права і виключно до особи, яка це право порушила.

В постанові Пленуму Верховного суду України № 6 від 27.03.1992 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (з наступними змінами та доповненнями) та в роз'ясненнях президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" (з наступними змінами та доповненнями) зазначається, що шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13.09.2013 р. по справі № 331/6916/13-п суд провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрив на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП, через відсутність в його діях події і складу адміністративного правопорушення.

В постанові зазначено, що обов'язковою ознакою об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП є порушення Правил дорожнього руху. Але під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2 під час керування тепловозу не було допущено порушень Правил дорожнього руху, оскільки п. 10.9 зазначений в протоколі не має відношення до даної ситуації оскільки, визначає, що під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеку або перешкоди іншим учасникам руху, для забезпечення безпеки руху він при необхідності повинен звернутися за допомогою до других осіб. Зважаючи на це, ОСОБА_2 ніяк не міг упевнитися в безпеці руху, по-перше був відсутній радіозв'язок, що підтверджується витягом з наказу ВАТ ЗМК «Запоріжсталь» № 1004 від 05.09.2013 року, по-друге, при здійсненні маневру ОСОБА_2 керував тепловозом і маневреним залізничним складом із 19 вагонів загальної сітки. Суб'єктом цього складу правопорушення може бути тільки водій транспортного засобу. При цьому пошкодження повинно бути спричинено порушенням Правил дорожнього руху. Відсутність причинного зв'язку між порушенням Правил дорожнього руху та пошкодженням об'єкту виключає адміністративну відповідальність. В даному випадку відсутній факт порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху, що виключає наявність причинного зв'язку з пошкодженням транспорту. З суб'єктивної сторони, вказане у протоколі адміністративне порушення може бути скоєно тільки у формі умисної вини. Але ОСОБА_2, керуючи тепловозом не порушуючи Правил дорожнього руху, не міг передбачити можливість настання наслідків у вигляді пошкодження автотранспорту, оскільки автомобілі знаходились на залізничній колії, по якій він рухався. Таким чином в діях ОСОБА_2 відсутній склад правопорушення, передбачений ст. 124 КУпАП, оскільки під час розгляду даної справи не встановлено наявність в діях ОСОБА_2 порушень Правил дорожнього руху.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні правомірно зазначив про недоведеність позивачем усіх елементів складу цивільного правопорушення відповідача, які дають підстави для застосування до винної сторони цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Що ж до доводів позивача в апеляційній скарзі по те, що оскільки автомобілі марки "Вольво", державний номер НОМЕР_1 та марки "Вольво, державний номер НОМЕР_2 не перебували в русі, то вони не є об'єктом підвищеної небезпеки, та у зв'язку з цим до спірних правовідносин слід застосовувати положення частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень частини 1 статті 1187 Цивільного кодексу України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

З правового аналізу вищенаведеної норми вбачається, що джерелом підвищеної небезпеки є саме діяльність, пов'язана, зокрема, із зберіганням або утриманням транспортних засобів, а не транспортний засіб як об'єкт матеріального світу. Зберігання та утримання транспортних засобів у розумінні названої норми права є джерелом підвищеної небезпеки незалежно від того, чи перебуває транспортний засіб у русі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на невірному тлумаченні позивачем норм чинного законодавства, зокрема статті 1187 Цивільного кодексу України, щодо визначення джерела підвищеної небезпеки.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що до спірних правовідносин слід застосувати норми статті 1188 Цивільного кодексу України, а не норми статті 1187 Цивільного кодексу України.

Щодо заявленого позивачем клопотання про витребування матеріалів адміністративного провадження № 3/331/1467/13 з Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до вимог частини 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Клопотання позивача про витребування матеріалів адміністративного провадження не відповідає вищенаведеним вимогам, оскільки в ньому не зазначено, зокрема, обставини, що перешкоджають його наданню.

Враховуючи викладене, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання позивача про витребування матеріалів адміністративного провадження № 3/331/1467/13 з Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 06.08.2014 року залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 13.10.2014 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Івакіна В.О.