Ухвала суду № 40897561, 16.09.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/4886/14 Головуючий 1 інст. - Васильєва О.О.

Справа № 646/12235/13-ц Доповідач - Макаров Г.О.

Категорія: договірні

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Макарова Г.О.,

суддів: Кружиліної О.А.,

Кіся П.В.,

при секретарі - Старіковій К.В..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ПАТ КБ «ПриватБанк» - Шуліка Аліни Володимирівни на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості , у якому просить суд стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором №130/р-08 від 03.10.2008 року у розмірі 89731,54 грн.

У судовому засідання представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_6 у судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином. В наданих у судовому засіданні від 02.04.2014 року запереченнях, просили у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_5 у судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином, про поважність причин неявки суд не сповістили.

Рішенням Червонозаводського районного суду Харківської області від 29 квітня 2014 року позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за Кредитним договором №130/Р-08 від 03.10.2008 року в сумі 89731,54 грн. (вісімдесят дев'ять тисяч сімсот тридцять одну гривню 54 копійки). В позовній вимозі щодо стягнення з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за Кредитним договором №130/Р-08 від 03.10.2008 року відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір в сумі 897,32 грн.

На вказане рішення представником Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Шуліка Аліною Володимирівною подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі представник ПАТ КБ «ПриватБанк» - Шуліка А.В. просить скасувати рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2014 року у справі № 646/12235/13-ц та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга представника ПАТ КБ «ПриватБанк» - Шуліка А.В. задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Згідно ст. 308 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Статтями 10, 11, 58, 60, 61, 179, 212, 213 Цивільного процесуального кодексу України, передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно розтлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України, визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1048 Цивільного кодексу України проценти за договором кредиту є платою за користування грошовими коштами та є частиною поняття «кредиту».

Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ч. 1 ст. 526 зазначеного Кодексу, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема спала неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 Цивільного кодексу України , виконання зобов'язання забезпечується, зокрема неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, тобто встановлює певні юридичні наслідки у вигляді обов'язку сплатити певну суму, яка залежить не тільки від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання, а й від часу такого невиконання. (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Приписами ст. 625 Цивільного кодексу України , визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно зі ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Згідно зі ст. 553 Цивільного кодексу України , за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконанням ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно зі ст. 559 Цивільного кодексу України , порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 39 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», положення ч. 3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою ст. 625 ЦК України, які мають іншу правову природу.

При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054, 1056-1 ЦК України, у такому порядку не підлягають зменшенню через не співмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване встановленням таких фактів та відповідних їм правовідносин:

Судом встановлено, що 03.10.2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3, уклали кредитний договір №130/Р-08 (надалі - Договір).

Згідно Договору ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов'язався надати ОСОБА_3 кредит у розмірі 48000.00 грн. на термін до 02 жовтня 2009 р., а остання зобов'язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користуванням кредитними коштами в строки та порядку, встановлених кредитним договором.

Відповідно до п.4.1. Договору, за користування кредитними коштами в період з дати списання коштів з позичкового рахунка до дати погашення Траншу кредиту згідно до умов договору, позичальник сплачує відсотки в розмірі 29,5 відсотків річних.

Пункт 4.3. Договору передбачає, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань по погашенню кредиту, позичальник сплачує Банку відсотки за користування Траншем кредиту в розмірі 50% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Також, згідно до розділу 6 Договору «Відповідальність сторін», при порушенні позичальником якого-небудь із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, позичальник сплачує Банку за кожний випадок порушення пеню у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 6.3. та п.6.4. Договору, при порушенні позичальником зобов'язань угоди, позичальник сплачує Банку за кожний випадок порушення штраф у розмірі 2% від суми отриманого кредиту. Позичальник сплачує Банку штраф у розмірі 25% від суми кредиту, використаної не по цільовому призначенню за кожний випадок порушення.

Згідно до п. 6.7. Договору, терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів, за цією Угодою встановлюються сторонами тривалістю 5 років.

Позивач зобов'язання за даним Договором виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_3 кредит у розмірі, передбаченому умовами Кредитного договору.

ОСОБА_3 не надавала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов Договору.

У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач ОСОБА_3 станом на 04.12.2013 року має заборгованість у розмірі 89731,54 грн., яка складається з: 17765,59 грн. - заборгованість за кредитом; 45239,14 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 26726, 81 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Підстав не довіряти розрахунку позивача судом першої інстанції не встановлено .

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором №130/Р-08, ОСОБА_3 останній раз здійснювала погашення кредитного договору саме 22.08.2011 року.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором №130/Р-08, підлягають задоволенню.

Щодо стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як поручителів та солідарних боржників, суд прийшов до наступного висновку:.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_3 своїх обов'язків за кредитним договором №130/Р-08, 25.02.2009 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладений договір поруки №130/Р-08.

Між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4, також, 03 жовтня 2008 року був укладений договір поруки №130/Р-08.

Відповідно до п. 1 зазначених Договорів, Боржник зобов'язаний повернути кредит у строк по 02 жовтня 2009 року.

Згідно з п. 2 зазначених Договорів, поручитель відповідає перед Кредитором за виконання обов'язків за Кредитним договором в тому ж розмірі, що і Боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Відповідно до п. 12 даного договору поруки, сторони прийшли до згоди, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого права та інтересу, встановлюється протягом 5 років.

Однак, сторонами не встановлено строк виконання даних договорів поруки, оскільки згідно зі ч. 1 ст. 251, ч. 1 ст. 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого повґязана дія чи подія, яка має юридичне значення; строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Строк виконання основного зобов'язання за Кредитним договором складає 02 жовтня 2009 року.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ КБ «ПриватБанк» пред'явив вимогу про погашення заборгованості до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 лише 10.10.2013 року, що підтверджується повідомленням № 30.1.0.0/2-266 від 10.10.2013 р., яка була відправлена згідно до реєстру №4998 рекомендованим листом за № вих. 81003HAH2L266.

Оскільки кредитор не пред'явив вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, районний суд прийшов до висновку, що договір поруки №130/Р-08, укладений 03 жовтня 2008 р. між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4, та договір поруки №130/Р-08, укладений 25 лютого 2009 р. між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 є припиненими.

Таким чином, суд відмовив в задоволенні позовної вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення з вказаних відповідачів, як поручителів та солідарних боржників, заборгованості за кредитним договором №130/Р-08.

З урахуванням наведеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Такий висновок є обґрунтованим, оскільки суд дійшов його на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, та наявних в ній доказів, яким дана відповідна оцінка. Правильно встановивши юридичну природу виниклих правовідносин, суд застосував закон, який їх регулює.

Доводи викладені в апеляційній скарзі були предметом судової перевірки та не дістали об'єктивного підтвердження.

Наведені у рішенні мотиви визнання цих доводів безпідставними, судова колегія вважає обґрунтованими, такими що відповідають матеріалам справи.

Оскільки судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскаржуємого судового рішення і висновків суду першої інстанції не спростовують, в її задоволенні належить відмовити на підставі ст.308 Цивільного процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 313-315, 317, 319, 321, 322, 324, 325 Цивільного процесуального кодексу України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ПАТ КБ «ПриватБанк» - Шуліка Аліни Володимирівни - відхилити.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді колегії -