Ухвала суду № 40894773, 15.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/10500/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

15 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.08.2014 року по справі за їх позовом до Державної виконавчої служби України про визнання протиправними дій, скасування постанов, -

В С Т А Н О В И Л А :

ДСА України звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДВС України про визнання протиправними дій щодо стягнення витрат на проведення виконавчих дій по постановах від 27.06.2014 року у виконавчих провадженнях № 25124672, № 25123571, № 25125097, № 31251074, № 30343688, № 24552789, № 24137319, № 29230941, № 29231252, № 24565928, № 27097467, № 25313382 та скасувати дані постанови.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.08.2014 року в позові відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДСА України подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи вбачається, що рядом окружних адміністративних судів було видано виконавчі листи про зобов'язання позивача провести суддям перерахунок і виплату заробітної плати.

Відповідачем відкрито виконавчі провадження № 25124672, № 25123571, № 25125097, № 31251074, № 30343688, № 24552789, № 24137319, № 29230941, № 29231252, № 24565928, № 27097467, № 25313382 та винесено по них постанови від 27.06.2014 року про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.

В той же день відповідачем було прийнято постанови про закінчення зазначених виконавчих проваджень, у зв'язку з тим що постановами Вищого адміністративного суду України рішення адміністративних судів, на підставі яких видавалися виконавчі документи, були скасовані.

В ході здійснення виконавчого провадження, відповідачем проведено такі виконавчі дії: направлено на адресу позивача вимоги про виконання судових рішень, подано до судів заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення, направлено в судові інстанції запити щодо надання інформації.

На проведення виконавчих дій відповідачем було здійснено витрати, перелік та суми яких передбачено в актах державного виконавця про витрати на проведення виконавчих дій, що підтверджується матеріалами справи.

Статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Згідно ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 вказаного Закону у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

З ч. 1 та ч. 2 ст. 41 Закону вбачається, що витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 4 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що до витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату …, 6) виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень. 7) інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.

Приписами ч. 5 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову , яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.

Згідно пп. 3.13.1 п. 3.13 Інструкції з організації примусового виконання рішення, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 02.04.2012 року № 489/20802, про розмір витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець відповідно до розрахунку витрат, наданого фінансовою службою відповідного головного управління юстиції, складає акт про витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у якому зазначаються перелік та суми витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Таким чином, за змістом вищезгаданих норми поняття «витрати виконавчого провадження» має відповідати таким обов'язковим умовам: здійснюються органами державної виконавчої служби; пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень; здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження; порядок їх використання встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого апеляційного адміністративного суду України від 03.06.2014 року № К/800/7790/14.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскаржувані постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 27.06.2014 року прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», а тому підстави для скасування вищевказаних постанов та визнання неправомірними дій щодо стягнення витрат на проведення виконавчих дій - відсутні.

Доводи апелянта, що позивачем не здійснювалися дії з примусового виконання судового рішення, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідач неодноразово направляв позивачу вимоги про виконання судових рішень, процесуальні постанови, звертався до суду з заявами щодо зміни порядку і способу виконання судових рішень, у зв'язку з чим були понесені витрати, які деталізовано в актах державного виконавця про витрати на проведення виконавчих дій.

Посилання апелянта на те, що рішення, на підставі яких державним виконавцем було видано виконавчі листи, скасовані постановами Вищого адміністративного суду України, а тому позивач не є боржником у зазначених справах і з нього не може бути стягнуто витрати на проведення виконавчих дій, оцінюються колегією суддів критично, адже на момент видачі даних виконавчих листів рішення окружних адміністративних судів набрали законної сили. Наведене свідчить про правомірність відкриття виконавчих проваджень по відношенню до ДСА України.

Крім того, положеннями ч. 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення, державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Слід зауважити, що саме в зв'язку з невиконанням боржником (ДСА України) в добровільному порядку рішень окружних адміністративних судів, що набрали законної сили, в строки, передбачені постановами про відкриття виконавчого провадження (7 днів), відповідач змушений був розпочати примусове виконання судових рішень, у зв'язку з чим поніс витрати. Дані обставини слугували підставою для прийняття ДВС України спірних постанов про стягнення витрат на проведення виконавчих дій.

Таким чином, скасування Вищим адміністративним судом України рішень попередніх судових інстанцій жодним чином не свідчить про протиправність дій державного виконавця, оскільки при проведенні виконавчих дій він діяв в межах повноважень, в порядку та у спосіб, визначених чинним законодавством України.

Що стосується тверджень апелянта про неправомірне нарахування судом першої інстанції суми судового збору у розмірі 1 900 грн. 08 коп., колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за поданням до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору складає 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» розмір мінімальної заробітної плати складає 1218 грн., в свою чергу 1,5 розміру мінімальної заробітної плати складає - 1 827 грн.

Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за поданням до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру ставка судового збору складає 0,06 розміру мінімальної заробітної плати, тобто 73 грн. 08 коп.

Враховуючи те, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій є немайновими, а в частині скасування оскаржуваних постанов - майновими, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції вірно було розраховано судовий збір та визначено його суму в розмірі 1 900,08 грн. ( 1827 грн. + 73 грн. 08 коп.).

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, прийнятою з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для її скасування відсутні.

Крім того, судом було прийнято до розгляду апеляційну скаргу позивача без сплати судового збору, тому суд одночасно вирішує питання про стягнення судового збору відповідно до правил розподілу судових витрат, встановлених КАС України.

Зважаючи на те, що судовий збір на момент вирішення справи апелянтом так і не було сплачено, а в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з позивача на користь держави 950 грн. 08 коп., як того вимагає ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.08.2014 року - без змін.

Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь держави 950 (дев'ятсот п'ятдесят) грн. 08 коп. судового збору.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 15.10.2014 року.

Головуючий суддя:

Судді: Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Аліменко В.О.

Кучма А.Ю.