Постанова № 40893024, 09.10.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2014 р.Справа № 916/698/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів С.В. Таран, В.Б. Туренко,

при секретарі судового засідання - В.С. Полінецькій,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1,

від відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

на рішення господарського суду Одеської області від 12.05.2014р.

у справі № 916/698/14

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

про стягнення 177 244,50грн..

В судовому засіданні 10.09.2014р. на підставі ст.77 ГПК України оголошувалась перерва до 09.10.2014р.

встановив:

Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення за період з 01.02.2011р. по 31.01.2014р. неустойки в сумі 177 244,50грн., нарахованої на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України у зв'язку із невиконанням відповідачем передбаченого частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України, частиною 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пунктом 4.7. договору оренди від 29.02.2008р. №5/58, укладеного між правопопередником позивача - Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та відповідачем, обов'язку щодо передачі орендованого майна, що виник внаслідок припинення вказаного договору шляхом його розірвання рішенням господарського суду Одеської області від 10.07.2009р. у справі №12/111-09-3039.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.05.2014р. позов задоволено частково та стягнуто 147 703,68грн. неустойки з мотивів обґрунтованості та доведеності позовних вимог. В іншій частині позову відмовлено з огляду на те, що неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України за своєю правовою природою є штрафною санкцією, і у відповідності із вимогами статті 185 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування та нарахування податку на додану вартість, у зв'язку з чим позивач безпідставно включив до складу неустойки суму податку на додану вартість у розмірі 29540,82грн.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що позивач не скористався належним йому правом на виконання судового рішення з примусового виселення відповідача з орендованого приміщення, та, крім того, в період дії договору орендований відповідачем об'єкт рішенням міської ради був включений до переліку об'єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу орендарями, та 09.09.2008р. викуплений відповідачем шляхом укладення договору №137.

Департамент комунальної власності Одеської міської ради у відзиві на апеляційну скаргу просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, зазначаючи, при цьому, що позивачем використано всі можливі заходи щодо виконання рішення суду, але з незалежних від нього обставин судове рішення так і залишилося не виконаним, та, крім того, за договором від 09.09.2008р. №137 відповідач не набув право власності на нежилі підвальні приміщення загальною площею 95,4кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку з невиконанням своїх зобов'язань з оплати вартості об'єкту купівлі-продажу, що стало підставою для його розірвання рішенням господарського суду Одеської області від 08.08.2011р. у справі №12/17-2608-2011.

У письмових поясненнях до апеляційної скарги апелянтом додатково зазначено, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення про стягнення неустойки за неповернення орендованого майна порушено норми процесуального права щодо належного повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи, що призвело до порушення прав останнього на звернення в порядку частини 4 статті 264 Цивільного кодексу України із заявою про застосування строків позовної давності, яка в даному випадку згідно із пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України є спеціальною та становить один рік. Крім того, судом залишено поза увагою положення статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до яких нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане. Стосовно повернення орендованого майна скаржником зазначено про те, що виконавчою службою не вжито всіх необхідних заходів щодо виконання наказу господарського суду про виселення ФОП ОСОБА_2 з орендованого приміщення.

Апеляційна інстанція прийняла надані скаржником до письмових пояснень до апеляційної скарги докази, які підтверджують викладені в апеляційній скарзі та поясненнях обставини на підставі ч. 1 ст. 101 ГПК України, оскільки ФОП-ОСОБА_2. не приймав участі при розгляді справи в суді першої інстанції.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

29 лютого 2008р. між Представництвом по управлінню комунальної власності Одеської міської ради та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 укладений договір оренди за №5/58 нежитлового приміщення (а.с. 10-12).

Відповідно до п. 1.1 договору Орендодавець передає, а орендатор приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення підвалу загальною площею 95,4 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Пунктом 1.3 договору встановлений термін дії договору оренди: з 29 лютого 2008р. до 29 лютого 2009р.

Згідно із пунктами п.п. 7.3,7.4 договору оренди при тривалому, більш трьох місяців, невикористання Орендарем наданих йому приміщень за цим договором, останні вважаються неосвоєними і договір підлягає розірванню у відповідності з чинним законодавством. Суперечки, що виникають між сторонами у ході виконання умов договору оренди, вирішуються за згодою сторін. Якщо згоди не буде досягнуто, справа передається на розгляд до господарського суду Одеської області.

07.04.2008 р. ФОП- ОСОБА_2. звернувся до позивача з листом про розірвання договору оренди у зв'язку з невикористанням орендованого приміщення, проте Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради не відповіло на вказаний лист.

Згідно з п.7.11 договору оренди №5/58 від 29.02.2008 р. однією з підстав припинення його дії є продаж об'єкта оренди за участю орендаря.

09.09.2008 р., між Територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради в особі Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (Департамент комунальної власності Одеської міської ради згідно рішення Одеської міської ради) та відповідачем фізичною особою- підприємцем ОСОБА_2, укладено договір купівлі- продажу №137, предметом якого було раніше орендоване відповідачем приміщення за договором оренди нерухомого майна №5/58 від 29.02.2008 р.

Згідно із пунктами 3.1, 3.2 договору купівлі- продажу передача об'єкта здійснюється у 10-денний строк з моменту перерахування покупцем повної вартості за об'єкт та оформлюється актом прийому- передачі, право власності на об'єкт купівлі-продажу переходить до покупця з моменту державної реєстрації права власності на нерухомість, а державна реєстрація здійснюється після повної оплати вартості об'єкта купівлі-продажу.

Втім, ФОП- ОСОБА_2. не сплатив кошти за договором купівлі-продажу, у зв'язку з чим не набув права власності на спірний об'єкт, і не отримав його за актом прийому-передачі.

В подальшому, рішенням господарського суду Одеської області від 10.07.2009р. у справі №12/111-09-3039 позовні вимоги Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 задоволено в частині розірвання укладеного між ними договору оренди від 29.02.2008р. №5/58 нежитлового приміщення підвалу площею 95,4кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1, виселено відповідача із вказаного нежитлового приміщення та стягнуто 15334,70грн. заборгованості з орендної плати, 716,53грн. пені.

17.08.2009р. на виконання судового рішення видано наказ №12/111-09-3039 про виселення ФОП ОСОБА_2 з нежитлового приміщення підвалу площею 95,4кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 06.10.2011р. виконавчий документ повернено стягувачеві на підставі пункту 5 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з тим, що в ході проведення виконавчих дій встановлено, що боржник за адресою, вказаною у виконавчому документі, відсутній, постанову про відкриття виконавчого провадження вручити боржнику не представляється можливим.

Як пояснено позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, оригінал наказу був втрачений, що стало підставою для звернення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання та про видачу дублікату наказу в порядку статей 119, 120 Господарського процесуального кодексу України. Проте ухвалою господарського суду Одеської області від 19.04.2013р. у справі 12/111-09-3039 у задоволенні вказаної заяви було відмовлено.

З викладеного вбачається, що позивач не скористався належним чином наданим йому правом на виконання судового рішення з примусового виселення відповідача з орендованого приміщення, а також, як свідчать матеріали справи, не звертався до відповідача із відповідною пропозицією про повернення майна. Причому майно відповідачем фактично не використовувалось, про що свідчить постанова державного виконавця від 06.10.2011р.

Позов заявлений на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі невиконання наймачем обов'язку щодо повернення речі наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Передбачена вказаною нормою неустойка є окремим видом відповідальності у сфері орендних правовідносин, проте у даному випадку відсутня така її складова як наявність вини відповідача у неповерненні орендованого майна, а, відтак, відсутні підстави для її застосування.

Стосовно спеціального строку позовної давності в один рік, про який зазначено скаржником в апеляційній скарзі, судова колегія зазначає, що у пункті 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.05.2012р. №01-06/735/2012 "Про деякі питання практики застосування статей 785 та 786 Цивільного кодексу України" викладено правову позицію про те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому застосування до неї спеціальної позовної давності є неправильним.

За таких обставин у позові слід відмовити у зв'язку з його необгрунтованістю, а рішення суду - скасувати.

Керуючись ст.ст. 99, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу

України, суд -

постановив:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 11.08.2014р. у справі № 916/698/14 скасувати, в позові відмовити.

Стягнути з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на користь ФОП ОСОБА_2 судовий збір за апеляційний перегляд справи в сумі 1 772,46грн.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.

Повний текст постанови підписано 14.10.2014р.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя С.В. Таран

Суддя В.Б. Туренко