Постанова № 40892428, 06.10.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2014 року Справа № 876/6652/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Пліша М.А., Шинкар Т.І.,

за участі секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,

представника позивача Созонюка Т.М.,

представника відповідача Ярошика Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська сирна компанія» на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 02.06.2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська сирна компанія» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ :

ТзОВ «Українська сирна компанія» 28.04.2014 року звернулося до суду з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 січня 2014 року за №0000252201, яким визначено грошове зобов'язання по податку на прибуток в сумі 485 100 грн., в тому числі основний платіж - 323 400 грн., штрафна (фінансова) санкція - 161 700 грн.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 02.06.2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням ТзОВ «Українська сирна компанія» просить постанову скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги повністю покликаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що подана скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи Луцькою ОДПІ ГУ Міндоходів в період з 23 грудня 2013 року по 27 грудня 2013 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Українська сирна компанія» щодо взаємовідносин із ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» за період з 1 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт від 27 грудня 2013 року №1919/22.1/37425007.

За наслідками перевірки Луцькою ОДПІ ГУ Міндоходів прийняте податкове повідомлення-рішення від 15 січня 2014 року за №0000252201, яким визначено грошове зобов'язання по податку на прибуток в сумі 485 100 грн., в тому числі основний платіж - 323 400 грн., штрафна (фінансова) санкція - 161 700 грн.

Не погодившись з винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку, проте рішенням Головного управління Міндоходів у Волинській області від 21 березня 2014 року №1918/10/03-20-10-04-06 податкове повідомлення-рішення від 15 січня 2014 року за №0000252201 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Під час розгляду первинної скарги, у період з 20 лютого 2014 року по 26 лютого 2014 року Луцькою ОДПІ ГУ Міндоходів проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Українська сирна компанія» з питань, що стали предметом оскарження, за результатами якої складено акт від 27 лютого 2014 року №887/22-1/37425007. Перевіркою підтверджено порушення, виявлені актом перевірки від 27 грудня 2013 року №1919/22.1/37425007 та правомірність донарахування податку на прибуток в сумі 323 400 грн.

Як встановлено судом 3 січня 2012 року укладено договір добровільного страхування фінансових ризиків №0103838-317 із ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд», предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України і пов'язані з фінансовим ризиком в його підприємницькій (господарській) діяльності.

Страховим випадком за договором добровільного страхування фінансових ризиків від 3 січня 2012 року №0103838-317 є збитки страхувальника внаслідок невиконання (неналежного виконання) контрагентом страхувальника - ТзОВ «Комо-Експорт» зобов'язань по договору поставки від 30 червня 2011 року №30, а саме: порушення контрагентом строку оплати за поставлену страхувальником продукцію відповідно до умов пункту 5.1 договору поставки, що сталися внаслідок надзвичайних та непереборних при даних умовах обставин.

На виконання вказаного договору позивачем сплачено страховий платіж в сумі 1 540 000 грн. платіжним дорученням №671 від 21 березня 2012 року.

Сума страхового платежу віднесена ТзОВ «Українська сирна компанія» до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток декларації з податку на прибуток за 2012 рік.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як передбачено пунктами 138.1, 138.2 статті 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту 140.1.6 пункту 140.1 статті 140 ПК України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення: будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (з наступними змінами та доповненнями) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Виконання договорів позивача підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З матеріалів справи слідує, що між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» (страховик) та ТзОВ «Українська сирна компанія» (страхувальник) укладено договір добровільного страхування фінансових ризиків №0103/38-317 від 03.01.2014 року, який відповідає всім вимогам Закону України «Про страхування», не чинним не визнавався та відповідно страхувальник за цим договором, сплатив платіжним дорученням №675 від 21.03.2014 року на розрахунковий рахунок страховика страховий платіж в розмірі 1 540 000, 00 грн., яке містить всі обов'язкові реквізити, що передбачені для оформлення первинних документів.

Крім того, актом перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ГУ Міндоходів від 19 липня 2013 року №445/2250/30303336 не підтверджено факти надання ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» послуг страхування за період з 1 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року. Враховуючи те, що позивач проводить оптову торгівлю молочними продуктами, тому, на думку суду, об'єктивно існує фінансово (комерційний) ризик не отримання від контрагента ТОВ «Комо-Експорт» вчасної оплати за відвантажений позивачем контрагенту товар (молочну продукцію) за договором поставки №30 від 30.06.2011 року. З цих підстав для підприємства є економічно доцільним укладення з ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» договору страхування і такий договір спрямований на досягнення реальної господарської мети.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2013 року у справі №826/18310/13-а визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Головного управління Міндоходів в місті Києві щодо складання висновків, викладених у акті від 19 липня 2013 року №445/2250/30303336 під час проведення планової виїзної перевірки Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 року.

Тобто, ТзОВ «Українська сирна компанія» надано суду як первинні бухгалтерські, так і інші документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання послуг у контрагента.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на включення до валових витрат, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру своїх валових витрат.

Підприємство не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них. Відповідно до Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Відтак, відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-то безтоварний характер здійснених операцій, а тому позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства та права на отримання податкового кредиту.

Таким чином, з'ясувавши характер та зміст спірних операцій, дослідивши усі первинні документи, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України «Про страхування» для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику. Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

З аналізу цієї норми законодавства слідує, що договір страхування може укладатися як у формі одного письмового документу, так і шляхом подачі страхувальником письмової заяви та видачі на підставі неї страхового свідоцтва (поліса). У розглядуваному випадку, договір страхування був укладений між сторонами шляхом складання єдиного письмового документу - договору добровільного страхування фінансових ризиків №0103/38-317 від 03.01.2012 року.

Суд вважає за необхідне зазначити, що чинний Податковий кодекс України не наділяє органи доходів і зборів компетенцією надавати оцінку правочинам на предмет їх відповідності нормам страхового законодавства, оскільки державне регулювання у цій сфері здійснюється іншим органом - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Зокрема, відповідно до підпункту 4 пункту 3 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, яке затверджено Указом Президента України від 23 листопада 2011 року 1070/2011, здійснення в межах своїх повноважень державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і дотриманням законодавства у відповідній сфері відноситься до завдань саме цієї Комісії.

Крім того, висновки щодо завідомої суперечності правочину інтересам держави та суспільства (в тому числі щодо нереальності правочину) контролюючі органи можуть робити виключно в аспекті того, чи суперечить відповідний правочин фіскальним інтересам держави, забезпечення яких покладається на контролюючі органи.

В іншому разі здійснення аналізу дотримання чинного законодавства при укладенні та/або виконанні правочинів, у тому числі на предмет порушення інтересів держави, не належить до компетенції контролюючих органів. Зазначене стосується і оцінки відповідачем дотримання учасниками спірних господарських операцій норм законодавства про регулювання діяльності на ринку фінансових (страхових) послуг. Можливе недотримання вимог інших галузей законодавства при укладенні правочинів, якими опосередковані спірні господарські операції, не свідчить про спрямованість відповідних правочинів на ухилення від оподаткування. Відтак, Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Волинській області не наділена компетенцією на перевірку правочинів та господарських операцій ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» на предмет відповідності страховому законодавству. На думку суду, можливі порушення контрагентом позивача податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на формування валових витрат. Крім того, відсутність страхових випадків протягом дії договору добровільного страхування не може свідчити про нереальний характер такого договору.

Отже, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що позивачем дотримані умови формування валових витрат по господарських операціях з ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд», відповідач належними та допустимими доказами не спростував доводи позивача про реальний характер таких господарських операцій, а тому висновки податкового органу про порушення підприємством податкового законодавства не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи.

Проте, податковим органом не доведено, що господарські операції з приводу придбання послуг є фіктивними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доказано факту порушення позивачем вимог п.п.139.1.9, п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та відсутні підстави для висновку про порушення публічного порядку при укладанні спірного правочину, оскільки не вбачається порушення ст. 228 Цивільного кодексу України та не доведено, що метою укладання правочину є настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів з врахуванням вищенаведеного встановила, що викладені в акті перевірки від 27 грудня 2013 року №1919/22.1/37425007, про відсутність економічної доцільності та ділової мети господарської операції за договором добровільного страхування фінансових ризиків, укладеного із ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд», є спростованим відповідними доказами, а тому податкове повідомлення-рішення №0000252201 від 15.01.2014 року (форма «Р») винесене Луцької об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Волинській області підлягає скасуванню.

За правилами частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Відповідно до вимог ст. 94 КАС України слід стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства 7308,00 грн. судового збору.

Відповідно до ст.202 КАС України підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська сирна компанія» - задовольнити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 02.06.2014 року у справі № 803/817/14 - скасувати та прийняти нову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська сирна компанія» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000252201 від 15.01.2014 року (форма «Р») винесене Луцької об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Волинській області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська сирна компанія» 7308,00 грн. (сім тисяч триста вісім грн.) судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складення такої в порядку ч.3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Головуючий Н.В. Ільчишин

Судді М.А. Пліш

Т.І. Шинкар

Повний текст постанови виготовлено 09.10.2014 року